вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа№ 910/4805/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Коробенка Г.П.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД»
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 (повний текст складено і підписано 28.07.2025)
у справі № 910/4805/25 (суддя - Чинчин О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ЮНІТ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД»
про стягнення заборгованості у розмірі 1 414 963,23 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 221 824,76 грн. за надані за договором про надання послуг №20/05-1 від 20.05.2024, але неоплачені послуги, а також, нарахованих за несвоєчасне виконання вказаного обов'язку, пені в сумі 87 216,77 грн., 3 % річних в сумі 18 700,41 грн. та інфляційних втрат в сумі 87 221,29 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 у справі № 910/4805/25 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача н користь позивача присуджено заборгованість у розмірі 1 221 824,76 грн., 3% річних у розмірі 17 140,53 грн., інфляційні у розмірі 87 221,29 грн., пеню у розмірі 80 457,29 грн. та судовий збір у розмірі 16 879,73 грн., в інші частині позову - відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/4805/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ЮНІТ» про ухвалення додаткового рішення по справі №910/4805/25 задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., в іншій частині заяви відмовлено.
При розгляд поданої позивачем заяви, суд першої інстанції встановив, що:
- наданий позивачем акт наданих послуг, в порушення вимог ст. 126 ГПК України, не містить час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а лише опис робіт та загальну суму у розмірі 30 000,00 грн.;
- беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару є завищеним та не відповідає критерію розумності;
- підготовка даної позовної заяви не потребувала дослідження великого обсягу документів, оскільки вимоги гуртуються на одному договорі та актах надання послуг й не потребувала значного обсягу часу для її підготовки.
З огляду на вказане, суд першої інстанції, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, виснував, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., які відповідають фактичним витратам на правову допомогу, які позивач планував понести в суді, виходячи з обсягу запланованої правової допомоги та складності справи; витратам, які фактично поніс позивач, відповідно до актів наданих послуг і витратам, які за оцінкою суду підлягають віднесенню на відповідача з точки зору її складності, та розумної необхідності і реальності понесених судових витрат.
Не погоджуючись із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/4805/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/4805/25 в частині задоволення вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4805/25 та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване додаткове рішення в частині задоволення вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необґрунтованим, а висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. не відповідають дійсним обставинами справи, так як вказаний розмір не відповідає фактичним витратам позивача на правову допомогу та критеріям складності, розумної необхідності і реальності понесених судових витрат, оскільки справа №910/4805/25:
1) не має публічного інтересу;
2) належить до категорії незначної складності;
3) судовий розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження без участі сторін;
4) розгляд спору не потребував підготовки додаткових процесуальних документів;
5) правові позиції у цій категорії справ усталені, у зв'язку з чим в адвоката не було необхідності вивчати додаткові норми законодавства та судову практику, що регулюють спірні правовідносини;
6) долучені до заяви документи (копії договору № 01/10 від 01.10.2024, Акту №1 від 04.07.2025, Завдання №1 від 01.10.2024) не містять деталізації щодо наданих правничих послуг, витрат часу адвоката, встановлених розцінок, також відсутні належні докази факту понесення витрат позивачем на оплату послуг адвоката (платіжні доручення, банківські виписки тощо).
Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 25.08.2025 апеляційна скарга Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/4805/25 у справі № 910/4805/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Коробенко Г.П., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/4805/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/4805/25 призначено до розгляду на 10.09.2025 о 13:40 год.
02.09.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:
- відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 01.10.2024 та завдання № 1 до договору сторони погодили фіксований розмір оплати адвокатського гонорару в розмірі 30 000,00 грн., при визначенні якого не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. При цьому в акті наданих послуг № 1 від 04.07.2025 адвокатом описані всі види робіт (послуг) виконаних ним на виконання зобов'язань перед клієнтом за вказаним договором без зазначення кількості витраченого часу саме через те, що розмір гонорару є фіксованим і фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту;
- оскільки послуга щодо представництва клієнта у Господарському суді м. Києва є комплексною, яка включає вчинення всіх необхідних процесуальних дій, зокрема підписання та подання позовної заяви до суду, ці дії, де-факто вчинені безпосередньо адвокатом на виконання умов договору відображені в акті наданих послуг;
- саме поведінка відповідача (невиконання зобов'язань за договором надання послуг) стала причиною звернення до суду з позовом та, відповідно, понесення позивачем витрат на правову допомогу;
- під час визначення критерію розумності поза увагою відповідача залишився той факт, що ціна позову становить більше 1 400 000,00 грн., яка також враховується сторонами при визначенні вартості правничої допомоги і яка становить у даній справі 1% ціни позову. Така вартість правничої допомогою є нижчою від середнього розміру цін на юридичному ринку на аналогічні послуги адвокатів у місті Дніпрі, які в більшості випадків становлять 5% від ціни позову;
- за висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). Аналогічні за змістом висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20;
- правові позиції у цій категорії справ дійсно є усталені і жодним чином не вливають на погоджений сторонами фіксований розмір оплати адвокатського гонорару. Позивачем не заявлена погодинна оплата послуг, а детальний опис наданих послуг зазначено в Акті наданих послуг № 1 від 04.07.202 та в заяві про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу;
- при цьому, додатковим рішенням господарського суду м. Києва від 28.07.2025 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення по справі № 910/4805/25 задоволено частково та стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., що в два рази менше ніж було заявлено позивачем.
В судовому засіданні 10.09.2025 оголошено перерву до 01.10.2025 о 13:30 год.
Станом на 01.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 221 824,76 грн. за надані за договором про надання послуг №20/05-1 від 20.05.2024, але неоплачені послуги, а також, нарахованих за несвоєчасне виконання вказаного обов'язку, пені в сумі 87 216,77 грн., 3 % річних в сумі 18 700,41 грн. та інфляційних втрат в сумі 87 221,29 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 у справі № 910/4805/25 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача н користь позивача присуджено заборгованість у розмірі 1 221 824,76 грн., 3% річних у розмірі 17 140,53 грн., інфляційні у розмірі 87 221,29 грн., пеню у розмірі 80 457,29 грн. та судовий збір у розмірі 16 879,73 грн., в інші частині позову - відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/4805/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ЮНІТ» про ухвалення додаткового рішення по справі №910/4805/25 задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., в іншій частині заяви відмовлено.
Стаття 221 ГПК України встановлює, що:
- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);
- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);
- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20, оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, а в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат при розгляді справи у спрощеному провадження до винесення постанови або протягом п'яти днів після ухвалення постанови.
При цьому, за змістом положень ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
З матеріалів справи слідує, що:
- у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс у зв'язку з розглядом справи, зазначивши, що такі витрати складаються з сплаченого судового збору в сумі 16 979,56 грн. та витрат на професійну правничу допомогу орієнтовно в розмірі 30 000,00 грн. та повідомив, що докази понесених судових витрат будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, а також просив судові витрати по справі покласти на відповідача;
- 07.07.2025 (у строк, який не перевищує п'яти днів з дня отримання позивачем копії судового рішення - примітка суду) до суду першої інстанції надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить ухвалити додаткове рішення яким стягнути з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн. витрат на правничу допомогу. До вказаної заяви додані докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Наданими позивачем документами підтверджено наступне.
01.10.2024 позивач (Клієнт) та адвокат Кісенко В.В. (Адвокат) уклали договір про надання правової допомоги №01/10 (далі Договір).
Згідно з пунктом 1 Завдання № 1 від 01.10.2024 до Договору Клієнт доручає Адвокату надавати юридичну допомогу в підготовці всіх необхідних документів та звернення до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 20/05-1 від 20.05.2024 з усіма правами, що надані стороні по справі.
Відповідно до п. 2 Завдання № 1 від 01.10.2024 до Договору сторони погодили наступний зміст та обсяг правової допомоги, що надається Адвокатом за цим Завданням:
2.1. Вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, які підтверджують заборгованість відповідача за договором про надання послуг № 20/05-1 від 20.05.2024 в розмірі 1 413 324,76 грн.
2.2. Підготовка документів:
- складання вимоги про сплату заборгованості;
- складання позовної заяви до Господарського суду м. Києва;
- складання розрахунку пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
2.3. Надання інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, пов'язаних з предметом Договору.
Згідно з пунктом 3 Завдання № 1 від 01.10.2024 до Договору розмір гонорару (винагороди) Адвоката за даним Завданням становить 30 000,00 грн. та сплачується Клієнтом протягом 5-ти днів після набрання рішенням суду законної сили (пункт 4 Завдання № 1 від 01.10.2024 до Договору)
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано Акт наданих послуг №1 від 04.07.2025 на суму 30 000,00 грн.
Доказів оплати наданих послуг матеріали справи не містять, проте:
- не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Вказана правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19;
- Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатом послуг на заявлену до стягнення суму.
Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що зважаючи на положення ч. 2 ст. 129 ГПК України та враховуючи закриття провадження у справі в частині сплаченого відповідачем розміру заборгованості та часткове задоволення позову, розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, який буде пропорційним задоволеним позовним вимогам, складає 312 003,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У суді першої інстанції відповідач правом на подання заперечень проти задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення не скористався.
В свою чергу у апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що:
- висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. не відповідають дійсним обставинами справи, так як вказаний розмір не відповідає фактичним витратам позивача на правову допомогу та критеріям складності, розумної необхідності і реальності понесених судових витрат, оскільки справа №910/4805/25 не має публічного інтересу, належить до категорії незначної складності, судовий розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження без участі сторін, розгляд спору не потребував підготовки додаткових процесуальних документів, правові позиції у цій категорії справ усталені, у зв'язку з чим в адвоката не було необхідності вивчати додаткові норми законодавства та судову практику, що регулюють спірні правовідносини;
- долучені до заяви документи (копії договору № 01/10 від 01.10.2024, Акту №1 від 04.07.2025, Завдання №1 від 01.10.2024) не містять деталізації щодо наданих правничих послуг, витрат часу адвоката, встановлених розцінок, також відсутні належні докази факту понесення витрат позивачем на оплату послуг адвоката (платіжні доручення, банківські виписки тощо).
Колегія суддів зазначає про те, що доводам щодо відсутності належних доказів оплати позивачем послуг правову оцінку колегією суддів вже надано.
Щодо інших доводів, колегія суддів зазначає про таке.
Позивачем разом з заявою про ухвалення додаткового рішення надано належні докази, які дають можливість визначити обсяг наданих послуг та їх вартість а відтак відповідач мав можливість сформувати і викласти свої аргументи щодо спростування такої суми під час розгляду вказаної заяви позивача.
Щодо відсутності детального опису робіт (наданих послуг) та часу витраченого адвокатом на їх виконання, колегія суддів зазначає про таке.
За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Водночас колегія суддів звертається до наступних висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21:
- за положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;
- пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства;
- зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо;
- так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги;
- оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат;
- саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару);
- правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару;
- Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
- тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис;
- Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права;
- статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті;
- отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
При розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду:
- відійшла від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, щодо того, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу;
- та дійшла наступних висновків: учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
З матеріалів справи слідує, що детальний опис робіт (наданих послуг) фактично наведений у акті наданих послуг № 1 від 04.07.2025, а відтак сам лише факт відсутності детального опису робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх виконання, з огляду на те, що сторонами фактично погоджено фіксований розмір гонорару за кожну з наданих послуг, не позбавляє відповідача можливості доводити неспівмірність цих витрат. В свою чергу, за обставин, що склались відмова позивачу у стягнення витрат на послуги адвоката лише з огляду на відсутність детального опису робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх виконання буде свідчити про надмірний формалізм.
Щодо посилань відповідача на те, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, слід зазначити наступне..
Колегія суддів зауважує на тому, що саме відповідач повинен довести невідповідність заявленої позивачем до стягнення вартості послуг з юридичного супровіду в суді першої інстанції вимогам чинного законодавства та обставинам справи, проте відповідачем фактично не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність.
Слід зауважити і на тому, що:
- матеріалами справи підтверджується представництво Адвокатом інтересів позивача в суді першої інстанції, в той час як відповідач у апеляційній скарзі фактично просить взагалі відмовити у стягненні вартості таких послуг, що явно не відповідає середньому розміру цін на ринку та, відповідно, не відповідає принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення;
- судом першої інстанції заяву позивача про ухвалення додаткового рішення по справі № 910/4805/25 задоволено частково та стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., що в два рази менше ніж було заявлено позивачем.
Водночас колегія суддів зазначає, що з огляду на ступінь складності справи, наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений ним час на надання таких послуг, колегія суддів вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі. З огляду на вказане, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції цілком вірно, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ними витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, визнав, що розумним, співмірним та справедливим у цьому випадку буде зменшення заявленої суми компенсації витрат та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване додаткове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/4805/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/4805/25 залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/4805/25 залишити без змін.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 01.10.2025
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
Г.П. Коробенко