вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" вересня 2025 р. Справа№ 910/3329/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Сибіги О.М.
Тарасенко К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни
на рішення Господарського суду міста Києва
від 02.06.2025
у справі №910/3329/25 (суддя О.А. Грєхова)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь"
до Фізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни
про стягнення 69 343,83 грн
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни про стягнення 69 343,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 419 від 02.04.2018, в частині здійснення розрахунків та за Договором позички № 419/1 від 02.04.2018, в частині повернення обладнання.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 позов задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" заборгованість у розмірі 17 575 грн 30 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 074 грн 90 коп., 3% річних у розмірі 343 грн 45 коп., пеню в розмірі 2 320 грн 70 коп., вартість неповернутого обладнання у розмірі 47 300 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 396 грн 91 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу за поставлений товар у сумі 17 575,30 грн. Щодо вимог про стягнення пені, суд здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, встановив, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 2 320,70 грн. Також здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судвстановив, що позивачем невірно визначено період прострочення відповідачем свого обов'язку зі здійснення остаточного розрахунку за товар, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 343,45 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 074,90 грн.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача вартості неповернутого обладнання вартістю 47 300,00 грн, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо повернення позивачу обладнання, переданого позивачем за договором позички, а відтак відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість майна, яка згідно з актами прийому-передачі обладнання становить 47 300,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець Ширеніна Інна Валеріївна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 02.06.2025 у справі №910/3329/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник стверджує, що:
- судом порушено ст. ст. 2, 42 ГПК України, оскільки суд першої інстанції не надав можливості відповідачу надати свої заперечення на позовну заяву позивача, чим порушив принцип змагальності;
- доказів будь якого перешкоджання з боку відповідача щодо повернення даного майна матеріали справи не містять, а тому суд передчасно задовільнив вимогу позивача на суму 47 300,00 грн;
- позивач не звертався щодо повернення речей у встановлені строки до відповідача, а звернувся вже безпосередньо із претензією;
- відповідачем не підписано Акт взаєморозрахунків, який позивачем додано до позовної заяви.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
18.072025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2025 апеляційну скаргу у справі №910/3329/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємець Ширеніної Інни Валеріївни на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі № 910/3329/25 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувати матеріали справи №910/3329/25 з Господарського суду міста Києва.
11.07.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємець Ширеніної Інни Валеріївни на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3329/25. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
17.07.2025 матеріали справи №910/3329/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025, у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3329/25.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02.09.2025, справу №910/3329/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Сибіга О.М., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3329/25 початку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), Сибіга О.М., Тарасенко К.В., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
23 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ширеніною Інною Валеріївною (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 419 (далі - Договір поставки), за умовами якого постачальник зобов'язується за окремими замовленнями покупця поставляти останньому продукти харчування (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і оплачувати його вартість постачальнику на умовах, визначених в цьому договорі.
Відповідно до п. 2.1 Договору поставки поставка товару за цим Договором здійснюється постачальником у відповідності з окремими замовленнями покупця, в яких повинні бути зазначені асортимент та кількість товару, необхідного для постачання покупцю.
Фактичною датою поставки товару, згідно з п. 2.7 Договору поставки, є дата приймання товару і підписання товарно-транспортної/видаткової накладної.
У відповідності до п. 3.2 Договору поставки вартість поставленого товару оплачується покупцем за цінами, зазначеними постачальником у товарно-транспортних/видаткових накладних.
За умовами п. 3.3 Договору поставки оплата покупцем вартості поставленого за цим Договором товару проводиться шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок, або внесенням коштів готівкою в касу постачальника відповідно до чинного законодавства України протягом 14 календарних днів з дати поставки партії товару.
Цей Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2018. Якщо жодна із сторін за 15 календарних днів до закінчення строку дії Договору не повідомить письмово іншу сторону про своє бажання припинити його дію, Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих же умовах (п. 8.1 Договору поставки).
На виконання умов Договору поставки, позивачем поставлено відповідачу товар згідно видаткових накладних № 105804 від 14.06.2024 на суму 4 519,14 грн., № 113356 від 22.06.2024 на суму 7 843,14 грн., № 117240 від 27.06.2024 на суму 616,36 грн. та № 127017 від 06.07.2024 на суму 4 796,76 грн.
Також, 02 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" (далі - позичкодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ширеніною Інною Валеріївною (далі - користувач) укладено Договір позички № 419/1 (далі - Договір позички), за умовами якого, позичкодавець зобов'язується передати користувачу, а користувач прийняти від позичкодавця у тимчасове безоплатне користування холодильне устаткування та супутні предмети до нього (далі - речі).
Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3 Договору позички конкретне найменування речей, їх модель, кількість та вартість вказується в акті прийому-передачі, який є додатком № 1 до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Вартість кожної одиниці і загальна кількість речей зазначаються в акті прийому-передачі.
Згідно з п. 3.1 Договору позички речі, що передаються в користування за цим Договором, вважаються переданими користувачу з часу підписання його представником приймального документу - акту прийому-передачі.
Передача майна в строкове безоплатне користування не тягне за собою виникнення права власності на це майно (п. 3.2 Договору позички).
Цей договір діє з дня його підписання обома сторонами до 31 грудня 2018 року.
Якщо за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до закінчення дії цього Договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про своє бажання припинити його дію, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах (пункти 4.1 та 4.2 Договору позички).
Відповідно до п. 5.1.2 Договору позички позичкодавець в особі його повноважних представників має право забирати назад речі, передані у користування за цим договором, або їх окрему одиницю, з обов'язковим попереднім повідомленням про це користувача не пізніше, ніж за 3 (три) календарні дні до наміченої дати повернення речей.
Пунктом 6.2.5 Договору позички встановлено, що користувач зобов'язаний при завданні речам або їх окремим одиницям пошкоджень, які сталися з вини користувача, що виключають можливість їх ремонту і подальшої експлуатації, а також при втраті речей або їх окремих одиниць, відшкодувати позичкодавцю повну вартість таких речей або їх окремих одиниць, яка зазначена в акті прийому-передачі, з урахуванням нормального зносу за період експлуатації.
У відповідності до п. 8.1 Договору позички при закінченні строку або припиненні дії Договору користувач зобов'язаний протягом 3 робочих днів повернути речі позикодавцю з документацією зі складенням відповідного акту прийому-передачі.
На виконання умов Договору позички, за Актам прийому-передачі обладнання (на установку) № 913 від 25.03.2021, № 3042 від 24.05.2023, № 228 від 21.01.2020 позивачем передано відповідачу обладнання вартістю 15 750,00 грн., 15 800,00 грн. та 20 250,00 грн. відповідно.
21 серпня 2024 року за Актом прийому-передачі обладнання (на повернення) № 3453 відповідачем повернуто позивачу обладнання вартістю 4 500,00 грн.
26 березня 2025 року позивач звернувся до відповідача із Претензією вих. № 14 від 07.01.2025, у якій вимагав сплатити заборгованість за поставлений товар у розмірі 6 320,04 грн., а також повернути обладнання вартістю 47 300,00 грн.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" належним чином виконало умови Договорів, проте Фізична особа-підприємець Ширеніна Інна Валеріївна в порушення взятих на себе зобов'язань за Договорами, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснила, передане обладнання не повернула, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 17 575,30 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 074,90 грн., 3% річних у розмірі 343,45 грн., пеню в розмірі 3 053,18 грн., а також вартість неповернутого обладнання в розмірі 47 300,00 грн.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вище встановлено судом, позивачем поставлено відповідачу товар за Договором згідно видаткових накладних № 105804 від 14.06.2024 на суму 4 519,14 грн, № 113356 від 22.06.2024 на суму 7 843,14 грн, № 117240 від 27.06.2024 на суму 616,36 грн та № 127017 від 06.07.2024 на суму 4 796,76 грн, яка підписані сторонами без заперечень та зауважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Разом з тим, як зазначає позивач, обов'язку зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, в зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 17 575,30 грн.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості в розмірі 17 575,30 грн за товар, матеріали справи не містять та суду не надано.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором поставки не спростований відповідачем, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу за поставлений товар у сумі 17 575,30 грн.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків за поставлений товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 1 074,90 грн, 3% річних у розмірі 343,45 грн та пеню в розмірі 3 053,18 грн.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунтком 5.2 договору поставки визначено, що у випадку недотримання строків оплати, вказаних в п. 3.3 цього договору покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
При цьому, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені з урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, що за перерахунком суду становить 2 320,70 грн.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що останній є невірним, оскільки позивачем помилково визначено період прострочення відповідачем свого обов'язку зі здійснення остаточного розрахунку за товар, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача підлягають 3% у розмірі 343,45 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 074,90 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача вартості неповернутого обладнання вартістю 47 300,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 1 ст. 827 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Згідно зі ст. 831 ЦК України, якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.
Відповідно до ч. 1 ст. 834 ЦК України користувач має право повернути річ, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за сім днів до повернення речі.
Статтею 836 ЦК України передбачено, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.
Як вище зазначено судом, в пункті 5.1.2 договору позички сторони погодили, що позичкодавець в особі його повноважних представників має право забирати назад речі, передані у користування за цим договором, або їх окрему одиницю, з обов'язковим попереднім повідомленням про це користувача не пізніше, ніж за 3 (три) календарні дні до наміченої дати повернення речей.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач відповідно до п. 5.1.2 договору позички, 26 березня 2025 року звернувся до відповідача із Претензією вих. № 14 від 07.01.2025, у якій вимагав повернути обладнання вартістю 47 300,00 грн.
При цьому, 21 серпня 2024 року за Актом прийому-передачі обладнання (на повернення) № 3453 відповідачем повернуто позивачу обладнання вартістю 4 500,00 грн.
Доказів на підтвердження повернення користувачем переданого останньому решти обладнання, в матеріалах справи відсутні, як і відповідачем не надано доказів відшкодування вартості такого майна.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про порушення відповідачем його договірних зобов'язань щодо повернення позивачу обладнання, переданого позивачем за договором позички, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість майна, яка згідно з актами прийому-передачі обладнання становить 47 300,00 грн.
Доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду викладених вище та зводяться до невірного тлумачення скаржником норм чинного законодавства та умов укладених з позивачем договору поставки № 419 від 02.04.2018 та договору позички № 419/1 від 02.04.2018.
Щодо тверджень апелянта, наведених в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд не надав можливості відповідачу надати свої заперечення на позовну заяву позивача, чим порушив принцип змагальності, колегія суддів зазначає таке.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025, серед іншого, відкрито провадження у справі та встановлено відповідачу строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі - для подання суду: обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву.
Відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно з частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід'ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об'єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.
Матеріалами справи підтверджено, що з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.03.2025 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у Витязі з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання.
Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі №904/2584/19.
Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі №910/9791/18.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення (09.04.2025), вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 31.03.2025.
Таким чином, оскільки відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі - 09.04.2025, відповідно беручи до уваги встановлений ухвалою від 31.03.2025 15-денний строк на подачу відзиву, відповідач мав скористатися правом на його подачу у строк до 21.04.2025.
Твердження апелянта про те, що 15-денний строк на подачу відзиву мав обраховуватись з моменту його ознайомлення з матеріалами справи (26.05.2025), який мав закінчитись 11.06.2025, є безпідставними та такими, що суперечать нормам ч. 1 ст. 251 ГПК України.
За наведеного вище, твердження скаржника про те, що суд першої інстанції позбавив його права подати до суду відзив на позовну заяву є неспроможними, оскільки неотримуючи поштову кореспонденцію за належною адресою, не реєструючи електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" й не відслідковуючи в ЄДРСР відкриті щодо нього судові справи, відповідач мав бути обізнаним про юридичні наслідки такої бездіяльності.
Решта викладених в апеляційній скарзі аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони грунтуються виключно на власному тлумаченні скаржником спірних правовідносин та норм чинного законодавства, зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни.
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 02.06.2025 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3329/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Ширеніну Інну Валеріївну.
Матеріали справи №910/3329/25 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді О.М. Сибіга
К.В. Тарасенко