вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" вересня 2025 р. Справа№ 916/4280/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 10.09.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 (повний текст складено 02.10.2024)
у справі №916/4280/23 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида"
до 1) Одеської обласної державної адміністрації
2) Долинської сільської ради Подільського району Одеської області
про визнання протиправними та скасування рішень
Короткий зміст позовних вимог та рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Репида" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1) та Долинської сільської ради Подільського району Одеської області (далі - відповідач-2), в якій просило суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Долинської сільської ради Подільського району Одеської області від 04.02.2022, індексний № 63267131 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5121410100:01:009:0001 площею 3 852,9798 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2574567451060, номер відомостей про речове право 46535129);
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Долинської сільської ради Подільського району Одеської області від 04.02.2022, індексний № 63262019 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5124100000:01:002:0002 площею 11 448,9435 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2574368051080, номер відомостей про речове право 46530599);
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Долинської сільської ради Подільського району Одеської області від 04.02.2022, індексний № 63266238 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5124100000:01:002:0002 площею 11 448,9435 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2574534051080, номер відомостей про речове право 46534315).
Позивач, вважаючи, що вказані рішення державного реєстратора є противоправними, прийнятими з порушенням норм діючого законодавства, звернувся до суду з цим позовом та просить визнати їх протиправними та скасувати посилаючись на наступне:
- земельні ділянки, які розташовані на території Ізмаїльського та Белградського районів Одеської області станом на 27.05.2021 належали до земель комунальної власності, а тому щодо них відповідач-1 не мав повноважень виносити свої розпорядження;
- відповідач -2 неправомірно прийняв 04.02.2022 оскаржувані рішення на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI від 06.09.2012, а не на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021, а також своїми рішеннями безпідставно оформив право власності на земельні ділянки за відповідачем-1;
- відповідач-1 замість рішення про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки, як передбачено п. 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127, для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку неправомірно надав свої Розпорядження від 16.12.2021 р. № 1295/од-2021, № 1304/од-2021 та № 1306/од-2021 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського району Одеської області», а відтак відповідач 2 на підставі вищезазначених Розпоряджень, у порушення вимог Порядку, виніс оскаржувані Рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за Одеською обласною державною адміністрацією.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4280/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.11.2023 було передано справу № 916/4280/23 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 залишено без змін ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.11.2023.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач-1 проти позову заперечував, посилаючись, зокрема, на наступне:
- земельні ділянки з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 є землями водного фонду, які перебувають у державній власності;
- згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 17.01.2022 № 13-15-0.3-301/2-22, земельні ділянки з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 станом на 27.05.2021 не входили до складу жодної сільської, селищної чи міської ради району і станом на 17.01.2022 є землями державної власності, повноваження щодо розпорядження якими відносяться до компетенції обласної державної адміністрації.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- cуд не встановив в діях державного реєстратора порушень норм Порядку №1127, оскільки відповідачем-1 було надано передбачені Порядком №1127 документи, а саме рішення органу виконавчої влади про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок шляхом інвентаризації та передачу їх у власність;
- доводи позивача про неправомірність прийнятих державним реєстратором рішень не знайшли свого підтвердження;
- позивачем не обґрунтовано, яким чином оскаржувані рішення державного реєстратора порушують його права або охоронювані законом інтереси, а також не надано доказів наявності у нього будь-яких майнових прав на земельні ділянки за кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Репида" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів, за виключенням окремих земель, визначених підпунктами «а» - «е» пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Закону № 1423-IX, перейшли у комунальну власність та відповідач-1 не має повноважень розпоряджатися такими земельними ділянками;
- відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 р. № 858-IV, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель розробляється за рішенням власників (розпорядників) земельних ділянок або за рішенням сільських, селищних, міських рад;
- земельні ділянки, які розташовані на території Ізмаїльського та Болградського районів Одеської області, станом на 27 травня 2021 року належали до земель комунальної власності, а тому щодо них відповідач-1 не мав повноважень виносити свої розпорядження від 15.07.2021 р. № 737/од-2021 із змінами внесеними розпорядженням останнього від 12.08.2021 р. № 842/од-2021 «Про надання дозволу на проведення державної інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського району Одеської області» та від 16.12.2021 р. № 1295/од-2021, № 1304/од-2021 та № 1306/од-2021 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського району Одеської області»;
- відповідач-1 вчинив дії щодо винесення розпоряджень поза межами своїх повноважень, що визначені Конституцією та законами України, на підставі яких у Державному земельному кадастрі проведено державну реєстрацію земельних ділянок;
- для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку державному реєстратору повинно подаватися рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки;
- статтею 50 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 р. № 858-IV передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом;
- відповідач-1 замість рішення про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки, як передбачено п. 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127, для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку неправомірно надав розпорядження від 16.12.2021 р. № 1295/од-2021, № 1304/од-2021 та № 1306/од-2021 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського району Одеської області», і відповідно, відповідач-2 на підставі вищезазначених розпоряджень, у порушення вимог Порядку № 1127, виніс оспорювані рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за Одеською обласною державною адміністрацією;
- відповідач -2 неправомірно прийняв 04.02.2022 оскаржувані рішення на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI від 06.09.2012, а не на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021, а також своїми рішеннями безпідставно оформив право власності на земельні ділянки за відповідачем-1.
Стосовно порушених прав позивача, скаржник зазначав, що:
- 23.06.2025 Господарським судом Одеської області відкрито провадження у справі № 916/2572/23 за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури поданого в інтересах відповідача 1 (в цій справі) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Репида» (позивача в цій справі) про усунення перешкод у користування та розпорядженні майном, а оскільки прокурор звернувся в інтересах невідповідного нормам чинного законодавства України власника земельних ділянок та відповідно в інтересах неналежного позивача у справі № 916/2572/23, то з метою захисту своїх прав та законних інтересів у справі № 916/2572/23 Товариство з обмеженою відповідальністю «Репида» було вимушено звернутись з відповідним позовом у справі № 916/4280/23;
- можливе задоволення позову у даній справі про скасування рішень відповідача-2 про державну реєстрацію права власності за Одеською обласною військовою (державною) адміністрацією на земельні ділянки, свідчитиме про відсутність підстав для задоволення заявлених в межах справи № 916/2572/23 позовних вимог, оскільки, як встановлено ст. 391 ЦК України, правом на звернення до суду з відповідним позовом наділений лише власник майна.
Також, 09.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від скаржника надійшли додаткові пояснення, в яких ним наголошувалось на тому, що охоронюваний законом інтерес скаржника обгрунтовується тим, що ним здійснюється промислове рибальство на озерах Ялпуг, Кугурлуй на території Болградского і Ізмаїльського районів Одеської області (ділянки 5121410100:01:009:0001; 5124100000:01:002:0002; 5124100000:01:002:0003) на підставі Режиму експлуатації водних біоресурсів озер Ялпуг-Кургулуй від 19.12.2019 року (погодженого 19.12.2019 р. Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 28.12.2019 р. Державного Агентства України, термін дії Режиму по 31.12.2029 р.) та виданого його на підставі Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) № 37.5-44/44-23, виданого Одеським рибоохоронним патрулем Управління Державного Агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області;
- Режим експлуатації водних біоресурсів озер та Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів надає суб'єкту господарювання (юридичній особі або фізичній особі-підприємцю) право на вилучення (добування) водних біоресурсів із рибогосподарських водних об'єктів у обсягах, що перевищують встановлені для загального (безоплатного) користування ліміти, здебільшого з метою здійснення промислової рибогосподарської діяльності;
- право (охоронюваний законом інтерес) яке випливає з Режимe експлуатації водних біоресурсів озер та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів - є однією із складових прав користування водним об'єктом. Тобто, внаслідок наявності Режиму експлуатації водних біоресурсів озер та Дозволу скаржник має право на оспорювання державної реєстрації об'єкта нерухомого майна, який не належить власнику за яким зареєстроване це майно.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
12.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач-1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Доводи відповідача-1 у відзиві зводяться до того, що:
- земельні ділянки з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 розташовані під озерами Ялпуг та Кугурлуй на території Болградського та Ізмаїльського районів Одеської області, а саме земельні ділянки площею 3852,9798 га з цільовим призначенням: 01.17 земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель: землі водного фонду;
- система озер Ялпуг-Кугурлуй є найбільшою природною прісноводною водоймою України, а озера Ялпуг та Кугурлуй входять до складу Смарагдової мережі (об'єкт «Systema Dunaiskykh Ozer», site code: UA0000142), яка охороняється Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція);
- територія з умовною назвою «Ялпузький» загальною площею 2000 га (водоохоронна зона озера Ялпуг) внесена до Переліку цінних природоохоронних рекреаційних територій, зарезервованих для розширення природно-заповідного фонду області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 01.10.1993 № 496-XXI, а озеро Кугурлуй входить до складу водно-болотного угіддя міжнародного значення «Озеро Кугурлуй» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.1995 № 935 «Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення»;
- статтею 3 Водного кодексу України передбачено, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море;
- статтею 6 Водного кодексу України передбачено, що води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим;
- відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 17.01.2022 № 13-15-0.3-301/2-22, земельні ділянки з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 станом на 27.05.2021 не входили до складу жодної сільської, селищної чи міської ради району і станом на 17.01.2022 є землями державної власності, повноваження щодо розпорядження якими відносяться до компетенції обласної державної адміністрації;
- земельні ділянки під озерами Ялпуг та Кугурлуй є сформованими, відомості про земельні ділянки внесено до Державного земельного кадастру, а про речове право на земельні ділянки - до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- відтак, земельні ділянки під озерами Ялпуг та Кугурлуй належать до земель державної власності;
- відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;
- згідно з пунктом 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону;
- за таких обставин, посилання скаржника на незаконну реєстрацію за Одеською обласною державною адміністрацією земельних ділянок водного фонду з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 є безпідставними;
- у ТОВ «Репида» відсутні будь які права на використання земельних ділянок з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 скаржником не доведено належними та допустимими доказами, чим саме порушено його права та охоронювані законом інтереси внаслідок прийняття державним реєстратором Долинської сільської ради Подільського району Одеської області рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Одеською обласною державною адміністрацією на зазначені земельні ділянки.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 року заяву суддів Гаврилюка О.М., Ткаченка Б.О., Пономаренка Є.Ю. про самовідвід від розгляду справи № 916/4280/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024, у зв'язку з порушенням порядку визначення судді для розгляду справи, задоволено, матеріали справи № 916/4280/23 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №916/4280/23.
14.11.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №916/4280/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
25.04.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024, розгляд справи призначено на 22.01.2025.
Судове засідання, призначене на 22.01.2025, не відбулось у зв?язку з перебуванням судді ОСОБА_1 у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 розгляд справи призначено на 19.02.2025.
У зв'язку з тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2025 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 24.02.2025 у справі №916/4280/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 справу №916/4280/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М., розгляд справи призначено на 25.03.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 відкладено розгляд справи на 06.05.2025.
06.05.2025 розгляд справи №916/4280/23 не відбувся у зв'язку з перебуванням колегії суддів у відпустках, а тому справа підлягає призначенню до розгляду в судовому засіданні на іншу дату після виходу суддів з відпусток.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 призначено розгляд справи на 03.06.2025.
У зв?язку з оголошенням повітряної тривоги та затриманням через це попередньо призначених колегією суддів судових засідань, з метою недопущення створення загрози життю та здоров'ю учасників справи, суддів та працівників апарату Північного апеляційного господарського суду, розгляд справи призначеної на 03.06.2025 не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 призначено розгляд справи на 24.06.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 заяву Одеської обласної державної адміністрації про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 оголошено перерву у розгляді справи №916/4280/23 на 16.07.2025.
Судове засідання 16.07.2025 не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 розгляд справи №916/4280/23 призначено на 10.09.2025.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 10.09.2025 з'явився представник позивача (скаржника) та представник відповідача-1, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідач-2 в судове засідання 10.09.2025 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Також, від відповідача-2 відзив на апеляційну скаргу - не надходив, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представника відповідача-2 у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.
Представник скаржника в судовому засіданні 10.09.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 10.09.2025 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 15.07.2021 Одеською обласною державною адміністрацією прийнято Розпорядження №737/од-2021 "Про надання дозволу на проведення державної інвентаризації земель державної власності", до якого 12.08.2021 було внесено зміни на підставі Розпорядження №842/од-2021 "Про внесення змін до Розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 15.07.2021троку №737/од-2021".
16.07.2021 Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області прийнято Накази №1-13 та 2-13 від 16.07.2021 року "Про проведення державної інвентаризації земель".
На підставі вищезазначених документів Державне підприємство "Одеський науково-дослідний проектний інститут землеустрою" провело інвентаризацію земель на території Ізмаїльського та Болградського районів Одеської області.
16.12.2021 технічні документації було затверджено Розпорядженнями:
- № 1295/од-2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського району Одеської області";
- № 1304/од-2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського району Одеської області";
- № 1306/од-2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Болградського району Одеської області".
На підставі технічної документації, у Державному земельному кадастрі проведено державну реєстрацію земельних ділянок водного фонду з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0003, 5124100000:01:002:0002, 5121410100:01:009:0001 за № 63267131, № 63262019 та № 63266238 відповідно.
04.02.2022 державним реєстратором Долинської сільської ради Подільського району Одеської області Поляковою Я.А. прийнято рішення № 63267131, № 63262019, № 63266238 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за відповідачем-1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 5121410100:01:009; 5124100000:01:002:0002; 5124100000:01:002:0003.
Позивач, вважаючи, що вказані рішення державного реєстратора є протиправними, прийнятими з порушенням норм діючого законодавства, звернувся до суду з позовом та просив визнати їх протиправними та скасувати.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 3 Водного кодексу України передбачено, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
Згідно зі статтею 6 Водного кодексу України, води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.
Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позову, зазначав, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 є землями водного фонду, які перебувають у державній власності.
В свою чергу, згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 17.01.2022 № 13-15-0.3-301/2-22, земельні ділянки з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 станом на 27.05.2021 не входили до складу жодної сільської, селищної чи міської ради району і станом на 17.01.2022 є землями державної власності, повноваження щодо розпорядження якими відносяться до компетенції обласної державної адміністрації.
При цьому, суд апеляційної інстанції також враховує посилання відповідача-1 на те, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 розташовані під озерами Ялпуг та Кугурлуй на території Болградського та Ізмаїльського районів Одеської області, а саме земельні ділянки площею 3852,9798 га з цільовим призначенням: 01.17 земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель: землі водного фонду. Система озер Ялпуг-Кугурлуй є найбільшою природною прісноводною водоймою України, а озера Ялпуг та Кугурлуй входять до складу Смарагдової мережі (об'єкт «Systema Dunaiskykh Ozer», site code: UA0000142), яка охороняється Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція).
Також, як зазначав відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу, територія з умовною назвою «Ялпузький» загальною площею 2000 га (водоохоронна зона озера Ялпуг) внесена до Переліку цінних природоохоронних рекреаційних територій, зарезервованих для розширення природно-заповідного фонду області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 01.10.1993 № 496-XXI, а озеро Кугурлуй входить до складу водно-болотного угіддя міжнародного значення «Озеро Кугурлуй» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.1995 № 935 «Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення».
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що факт порушення відповідачем-1 законодавства в частині видачі Розпорядження № 737/од-2021 "Про надання дозволу на проведення державної інвентаризації земель державної власності" від 15.07.2021 - не був доведений позивачем в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Частина перша статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.
Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах і в порядку, визначених цим Законом (пункти 1, 4 частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Частиною третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Зазначаючи про порушення державним реєстратором порядку вчинення реєстраційних дій, скаржник посилався на пункт 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (далі - Порядок №1127), відповідно до якого для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.
Скаржник зазначав, що відповідачем-1 замість рішення про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки надано Розпорядження № 1295/од-2021, № 1304/од-2021 та № 1306/од-2021 від 16.12.2021 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського та Болградського районів Одеської області.
Проте, суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи скаржника, оскільки відповідачем-1 було надано передбачені Порядком №1127 документи, а саме рішення органу виконавчої влади про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок шляхом інвентаризації та передачу їх у власність, у зв?язку з чим державним реєстратором при прийнятті оскаржуваних рішень від 04.02.2022, індексний № 63267131 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5121410100:01:009:0001 площею 3 852,9798 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2574567451060, номер відомостей про речове право 46535129), від 04.02.2022, індексний № 63262019 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5124100000:01:002:0002 площею 11 448,9435 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2574368051080, номер відомостей про речове право 46530599), від 04.02.2022, індексний № 63266238 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5124100000:01:002:0002 площею 11 448,9435 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2574534051080, номер відомостей про речове право 46534315) жодних порушень п. 81-2 Порядку № 1127 допущено не було. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Також, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно з частинами 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позивач, як особа, яка звертається до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, повинен довести конкретні факти порушення його прав та/або інтересів, а саме має довести, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваними рішеннями і в результаті задоволення позову його права буде захищено та відновлено.
Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У цьому Рішенні Конституційним Судом України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
При цьому, захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, або компенсація витрат, що виникли у зв'язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.
Такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 911/792/18.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не обґрунтовано, яким чином оскаржувані рішення державного реєстратора порушують його права або охоронювані законом інтереси, а також не надано доказів наявності у нього будь-яких майнових прав на земельні ділянки за кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, позивач мав довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорювані ним рішення державного реєстратора порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем у розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено в установленому законом порядку, яким чином оспорювані ним рішення державного реєстратора порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, що свідчить про відсутність підстав для правового захисту позивача за ініційованим ним позовом незалежно від інших обставин.
Крім того, посилання скаржника на те, що землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів, за виключенням окремих земель, визначених підпунктами «а» - «е» пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Закону № 1423-IX, перейшли у комунальну власність та відповідач-1 не має повноважень розпоряджатися такими земельними ділянками - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки по-перше, позивач не наділений повноваженнями стосовно визначення правового статусу земельних ділянок, а по-друге, згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 17.01.2022 № 13-15-0.3-301/2-22, земельні ділянки з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 станом на 27.05.2021 не входили до складу жодної сільської, селищної чи міської ради району і станом на 17.01.2022 є землями державної власності, повноваження щодо розпорядження якими відносяться до компетенції обласної державної адміністрації.
Крім того, як підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, 23.06.2025 Господарським судом Одеської області відкрито провадження у справі № 916/2572/23 за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури поданого в інтересах Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Репида» про усунення перешкод у користування та розпорядженні майном, в якому заявлено вимоги про:
1) усунення перешкод власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Репида» озер Ялпуг та Кугурлуй загальною площею 22800 га, розташованих на території Ізмаїльського та Болградського районів Одеської області, разом із земельними ділянками під ними для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації;
2) усунення перешкод власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Репида» повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озера Ялпуг та Кугурлуй загальною площею 22800 га, розташовані на території Ізмаїльського та Белградського районів Одеської області, разом із земельними ділянками під ними.
В свою чергу, в контексті наявності у позивача охоронюваного законом інтересу, скаржник зазначав, що оскільки прокурор звернувся в інтересах невідповідного нормам чинного законодавства України власника земельних ділянок та відповідно в інтересах неналежного позивача у справі № 916/2572/23, то з метою захисту своїх прав та законних інтересів у справі № 916/2572/23 Товариство з обмеженою відповідальністю «Репида» було вимушено звернутись з відповідним позовом у справі № 916/4280/23 і можливе задоволення позову у даній справі про скасування рішень відповідача-2 про державну реєстрацію права власності за Одеською обласною військовою (державною) адміністрацією на земельні ділянки, свідчитиме про відсутність підстав для задоволення заявлених в межах справи № 916/2572/23 позовних вимог, оскільки, як встановлено ст. 391 ЦК України, правом на звернення до суду з відповідним позовом наділений лише власник майна.
Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з даними доводами скаржника саме як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки подання прокурором позову у справі № 916/2572/23 не спростовує обов?язок позивача у даній справі № 916/4280/23 довести в установленому законом порядку, яким чином оспорювані ним рішення державного реєстратора порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, і чого в межах даної справи позивачем не доведено, про що зазначалось вище. А наявність у позивача Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів підтверджує виключно права, обумовлені вказаним дозволом щодо водокористування.
З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 916/4280/23, за наведених доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 916/4280/23- залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 916/4280/23 - залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи № 916/4280/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано: 01.10.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга