Справа № 761/40426/25
Провадження № 1-кс/761/25903/2025
26 вересня 2025 року слідча суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Шевченківської оружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 12025100100000616 від 11.02.2025
В провадження слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Шевченківської оружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 12025100100000616 від 11.02.2025.
Клопотання мотивоване тим, що слідчим відділенням ВП № 2 Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100100000616 від 11.02.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
За обставин викладених у клопотанні, досудовим розслідуванням встановлено, що 16.09.2025 в період часу з 10 год. 57 хв. по 12 год. 18 хв., працівниками поліції проведено обшук транспортного засобу марки «Toyota», моделі «Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебував у користуванні ОСОБА_4 , який проведено за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 50-А, в ході якого виявлено та вилучено наркотичний засіб, обіг якого обмежено - кокаїн, який ОСОБА_4 незаконно придбав та зберігав з метою збуту.
16.09.2025 під час проведення обшуку транспортного засобу марки «Toyota», моделі «Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебував у користуванні ОСОБА_4 було вилучено:
- транспортний засіб «Toyota», моделі «Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору, категорія В, тип легковий, 2015 року випуску;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 на автомобіль «Toyota», моделі «Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_5 ;
- ключ від транспортного засобу НОМЕР_3 на автомобіль «Toyota», моделі «Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
16.09.2025 слідчим винесено постанову про визнання вказаного транспортного засобу та ключа до нього, свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 речовими доказами, оскільки воно підпадає під критерії, визначені ст. 98 КПК України.
17.09.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2,3 ст. 307 КК України.
Згідно витягу з АМТ (МВС) право власності на транспортний засіб марки «TOYOTA» моделі «CAMRY», державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору, категорія В, тип легковий, 2015 року випуску, зареєстровано за ОСОБА_5 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 14.12.2021.
У судове засідання прокурор не з'явився будучи належним чином повідомлений, заяв/клопотань на адресу суду скеровано не було.
Володілець майна у судове засідання не з'явився.
Слідча суддя, дослідивши клопотання та матеріали додані до нього, дійшла висновку про таке.
З матеріалів клопотання вбачається, що слідчим відділенням ВП № 2 Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100100000616 від 11.02.2025.
16.09.2025 на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12.09.2025, в межах даного кримінального провадження проведено обшук транспортного засобу марки «Toyota», моделі «Camry», державний номер НОМЕР_1 , в ході якого виявлено та вилучено майно, яке 16.09.2025 постановою ст. слідчого СВ ВП №2 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_6 , визнано речовими доказами.
Статтею 131 КПК України арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч.3 ст.132 КПК України застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.
Аналіз матеріалів клопотання дозволяє стверджувати про належний рівень обґрунтованості тверджень прокурора про те, що має місце вчинення кримінального правопорушення необхідного ступеня тяжкості.
Прокурор заявляє метою арешту майна є збереження речових доказів.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч.3ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст.170-174 КПК України, та згідно ч.ч.2, 3 ст.170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч.1 ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звернувся з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
За ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.
В той же час прокурором не надано відповіде підтвердження про відповідність майна, вилученого 16.09.2025 під час проведення обшуку транспортного засобу марки «Toyota», моделі «Camry», державний номер НОМЕР_1 , а саме: транспортного засобу «Toyota», моделі «Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору, категорія В, тип легковий, 2015 року випуску; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 на автомобіль «Toyota», моделі «Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_5 ; ключ від транспортного засобу НОМЕР_3 на автомобіль «Toyota», моделі «Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , тому, що воно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або може містити інші відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, з урахуванням встановлених слідчим суддею під час розгляду клопотання обставин.
Прокурором у клопотанні не доведено необхідність накладення арешту на майно, з метою збереження речових доказів у даному кримінальному провадженні.
Окрім цього, прокурором не надано оцінку розумністі і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки накладення арешту на майно для його власника.
Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Так, згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд із національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 рік) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 рік), учасником яких є й Україна.
Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 рік) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи постановлення судом незаконного рішення, тоді як ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
При цьому, у своїх висновках ЄСПЛ неодноразово наголошував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.
Враховуючи наведене, слідча суддя не вбачає законних підстав для задоволення клопотання про арешт майна.
Керуючись ст. ст.98,170,171,172,309,395 КПК України, слідча суддя
Відмовити в задоволенні клопотання прокурора Шевченківської оружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 12025100100000616 від 11.02.2025.
Відповідно до ч.3 ст. 169 КПК України слідчий, прокурор після отримання судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна повинні негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.
Слідча суддя ОСОБА_7