пр. № 1-кс/759/6179/25
ун. № 759/22464/25
30 вересня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
представника скаржника ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, що полягає у неповерненні майна у кримінальному провадженні №12024000000001274 від 21.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190, ч. 4 ст. 321, ч. 3 ст. 229 КК України,
25.09.2025 р. до Святошинського районного суду м. Києва надійшла вищезазначена скарга, яка обґрунтована тим, що 31.07.2025 на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 18.07.2025 було проведено обшук транспортного засобу марки «HYUNDAI ELANTRA» д.н.з. НОМЕР_1 за адресою: м. Київ, пр. Соборності, будинок №17, ЖК «Комфорт Таун», в ході якого вилучено майно, яке перебувало у володінні ОСОБА_4 , а саме: транспортний засіб марки «HYUNDAI ELANTRA» д.н.з. НОМЕР_1 та ключі від нього. Просив заяву задовольнити, шляхом повернення тимчасово вилученого майна під час обшуку.
Представника скаржника у судовому засіданні скаргу підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.
Слідчий у судове засідання не з' явився, 29.09.2025 слідчий подав клопотання, в якому просив проводити розгляд справи за його відсутності, проти задоволення скарги заперечує, оскільки відсутні підстави для такого повернення, які чітко визначені ч. 1 ст. 169.
Суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності слідчого, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Судом встановлено, що 31.07.2025 на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 18.07.2025 було проведено обшук транспортного засобу марки «HYUNDAI ELANTRA» д.н.з. НОМЕР_1 . Відповідно до відомостей протоколу обшуку транспортний засіб марки «HYUNDAI ELANTRA» д.н.з. НОМЕР_1 було вилучено.
Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 3 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Порядок проведення обшуку, тимчасового вилучення майна, накладання на нього арешту, тощо, встановлено главами 16, 17 КПК України та ст.ст. 234-236 КПК України.
Відповідно до розділу 1.2 узагальнення ВССУ від 12.01.2017 року № 9-49/0/4-17 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», правильність розгляду скарг на бездіяльність стосовно неповернення тимчасово вилученого майна значною мірою залежить від чіткості переліку, сформованого в ухвалі слідчого судді про обшук. Отже, слідчим суддям, з огляду на непорушність права власності, слід ретельно оцінювати доводи скаржника стосовно того, що вилучення певного майна здійснене з виходом за межі, регламентовані ухвалою про обшук.
Аналогічно, Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.07.2007 у справі «Смирнов проти Росії» вказав, що невизначене формулювання обсягу обшуку дало змогу органу влади на власний розсуд вирішувати, які матеріали підлягають вилученню, що призвело до вилучення, крім документів, які стосуються справи, деяких особистих речей. ЄСПЛ зазначив, що відсутність вказівки на конкретну мету обшуку є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Так само, позиція ЄСПЛ наведена в рішенні від 15.07.2003 у справі «Ернст та інші проти Бельгії», де вказано, що ордер на проведення обшуку не містив інформації щодо мети проведення обшуку та про предмети, які підлягали вилученню. Таким чином, слідчих було наділено широкими повноваженнями, обшуки не були пропорційними.
З огляду на викладене, суд, вирішуючи дане питання, фактично вирішує, чи наявні у даному випадку у діях органів досудового розслідування порушення вимог ст.41 Конституції України, глав 16, 17 КПК України та ст.ст.234-236 КПК України.
Судом встановлено, що 31.07.2025 на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 18.07.2025 прокурорами групи прокурорів у кримінальному провадженні №12024000000001274 від 21.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190, ч. 4 ст. 321, ч. 3 ст. 229 КК України проведено обшук транспортного засобу марки «HYUNDAI ELANTRA» д.н.з. НОМЕР_1 .
В ході обшуку було вилучено зазначений транспортний засіб, оскільки діяла пряма вказівка в ухвалі про обшук.
Статтею 91 КПК України визначені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У даному випадку скаржник звертаючись із зазначеною скаргою не довів бездіяльність слідчого, скаржником до клопотання не надано доказів звернення до слідчого, а також не доведено, що вказане майно, яке він просить повернути не є речовим доказом, а також те, що відповідно ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання про арешт тимчасово вилученого майна подано не було, внаслідок чого достовірно не відомо в якому статусі знаходиться зазначене майно, а тому суд вимушений відмовити у задоволенні скарги.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ч. 3 ст. 41 Конституції України; роз. 1.2 узагальнення ВССУ від 12.01.2017 року № 9-49/0/4-17 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування»; ст.ст. 16, 17, 167, 168, 169, 171, 234-236 КПК України,
у задоволенні скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, що полягає у неповерненні майна у кримінальному провадженні №12024000000001274 від 21.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190, ч. 4 ст. 321, ч. 3 ст. 229 КК України відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1