Справа №345/989/15-ц
25.12.2015 р.
м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Юрчака Л.Б.
секретаря Пукіш В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Калуш цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення ,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення посилаючись на те, що згідно рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.03.2014р. він являється власником 4/16 частки домоволодіння АДРЕСА_1 . А відповідач по справі , його рідний брат, також проживає та зареєстрований у вищезазначеному домоволодінні . Враховуючи, що на даний час придатною для проживання є частина домоволодіння, а саме літня кухня, площею 29,9 кв.м., то позивач після винесення рішення апеляційним судом вирішив заселитися і проживати у належному йому житлі. Однак, відповідач не впустив його до літньої кухні, тим самим створив перешкоди у користуванні власним житлом. Після цього ОСОБА_1 неодноразово робив спроби переконати відповідача не чинити йому перешкоди у праві користування житлом, але всі спроби не давали бажаного результату. Більше того, ОСОБА_1 стало відомо, що відповідач руйнує домоволодіння, а саме зірвав дерев'яну підлогу у всіх кімнатах, розбив печі, демонтував міжкімнатні двері. Після цього, позивач звертався у Калуський МВ УМВС з проханням вплинути на ОСОБА_2 , та це також не дало жодного результату, і йому було рекомендовано звернутися до суду. Тому, враховуючи, що відповідач є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , то просить суд виселити відповідача з домоволодіння співвласником якого він являється, без надання йому іншого жилого приміщення.
В судове засідання представник позивача подала заяву про уточнення позовних вимог, де зазначила, що просить суд усунути перешкоди позивачу у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відповідача без надання йому іншого жилого приміщення , справу просила слухати у відсутності позивача та його представника.
Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що рішенням суду було виділено ідеальні частки у праві власності на вищезазначене домоволодіння. Однак, реального розподілу домоволодіння не було проведено, а відтак не визначено, яка саме частина домоволодіння належить позивачу. Також пояснив, що відповідач не впускає позивача до приміщення літньої кухні. Однак позивач може користуватися будинком, оскільки удвох там неможливо проживати. Відповідач у будинку розібрав дерев'янну підлогу, яка вийшла з ладу і не була придатна для використання, як і печі, які були у аварійному стані. Щодо псування та руйнування жилого приміщення відповідачем, то позивачем не додано жодного доказу протиправної поведінки відповідача з даного приводу, адже одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами без застосування заходів впливу не є підставою для виселення.
Представник третьої особи, а саме її представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 в судове засідання подала заяву про визнання позовних вимог .
Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги визнав.
Треті особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином . Про причини неявки в судове засідання не повідомили.
Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.З ст.47 Конституції України позбавити громадянина житла можна лише на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ст.109 ЖК виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім ї, інших осіб. Ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічна норма міститься І у ст.405 ЦК України.
Позивач просить суд виселити відповідача із домоволодіння на підставі ст.116 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення за «систематичне руйнування приміщення». Проте такі твердження позивача не відповідають дійсності І не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ст.116 Житлового кодексу «якщо наймач, члени його сім'ї, або інші особи, які проживають разом з ним систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або порушенням правил співжиття роблять неможливим для Інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних проводиться без надання іншого житлового приміщення.
Виселення вказаних у ст.116 осіб без надання іншого жилого приміщення - це санкція за скоєне правопорушення. У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями, а також заходи громадського впливу, вжиті громадськими організаціями, трудовими колективами за місцем роботи відповідача.
Відповідно до п.17, 18 Постанови пленуму ВС України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу» від 12 квітня 1985 р. № 2, при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК слід виходити з того, що виселення винного може статися, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Закон встановлює в якості умови виселення осіб винних у руйнації або псуванні житлових приміщень наявність фактів про те , що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявились безрезультатними. Виходячи з офіційного характеру заходів запобігання й громадського впливу, які мають передувати виселенню на підставі ст.116 ЖК без надання іншого жилого приміщення І відповідно до правила ст.29 ЦПК України про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами ВС, іншими уповноваженими органами повинен підтверджуватись письмовими доказами.
Крім цього, правила ст.116 ЖК не поширюються на учасників спільної сумісної власності на жилі будинки чи квартири. У таких випадках захист прав цих осіб може здійснюватись іншими способами, передбаченими ст.16 ЦК України, наприклад припинення дії, яка порушує право.
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 не може бути виселений з домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення, оскільки :
у вказаному домоволодінні він проживає і зареєстрований на
законних підставах від дня свого народження. В матеріалах справи є довідка
Пійлівської сільської ради № 345 від 12.02.2015 року 9 (а.с. 23), в якій вказано, що він проживає за вказаною адресою як член сім'ї. До дня смерті матері
ОСОБА_8 відповідач проживав в домоволодінні разом з нею, а
після її смерті (з ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживає сам і як наймач житла
несе всі витрати по його утриманню та здійснює обов'язкові платежі. Крім цього, позивач не являється власником спірного домоволодіння, а лише володіє часткою в ньому. Крім нього співвласниками вказаного домоволодіння є ще четверо осіб, які мають право користуватись і розпоряджатись ним, в тім числі ОСОБА_6 , яка нотаріальною довіреністю ( а.с. 112) уповноважила відповідача ОСОБА_2 володіти, користуватися і розпоряджатися без права відчуження належною їй часткою в праві власності на жилий будинок. Для цього ОСОБА_6 надала відповідачу право бути її представником, мати вільний доступ до будинку, проживати в ньому, проводити оплату по витратах, пов'язаних з експлуатацією будинку і т.і. В зв'язку з тим, що на сьогодні частки співвласників у спільній сумісній власності не виділені, відповідач жодним чином не обмежує позивача у здійсненні права користуватись і розпоряджатись його часткою у спільному майні.
Крім цього, ОСОБА_2 не підлягає виселенню з домоволодіння без надання іншого жилого приміщення на підставі ст.116 ЖК УРСР оскільки : позивачем не доведено, і в матеріалах справи не має жодного доказу про те, що відповідач систематично псував і руйнував жиле приміщення. Як пояснила в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , підлогу в хаті, яка прогнила від старості, розібрали для ремонту співвласники домоволодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 разом з своїм сином, бо хотіли зробити ремонт в будинку, а не відповідач.
Правила ст.116 ЖК не поширюються на учасників спільної сумісної власності на жилі будинки, в матеріалах справи немає жодного письмового доказу, про те, що до відповідача вживались якісь заходи попередження чи громадського впливу і вони не дали позитивних результатів, що є необхідною умовою для виселення без надання іншого житлового приміщення на підставі ст.116 ЖК УРСР.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач не створює перешкоди позивачу у користуванні його житлом, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення .
На підставі викладеного та керуючись ст.. 47 Конституції України, ст.. 116,156 ЖК України , ст.16, 383, 405 ЦК України, ст.ст. 213-215, ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо усунення йому перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 із домоволодіння , що знаходиться на АДРЕСА_1 без надання йому іншого жилого приміщення - відмовити за їх безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через Калуський міськрайонний суд протягом 10 - ти днів з дня його проголошення
суддя: