Справа № 183/2245/25
№ 2/183/2806/25
29 вересня 2025 року м.Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 27644,81 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.12.2021 між відповідачем та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір №101710646, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки. Позикодавець виконав умови кредитного договору, надавши обумовлену суму кредитних коштів, а позичальник ОСОБА_1 зобов'язання з їх повернення належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в сумі 27644,80 грн., яка складається з наступного: 15208 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10236,81 грн. - заборгованість за відсотками, 2200 грн. - заборгованість за комісією. У подальшому, через укладання договору факторингу № 16072024 від 16.07.2024, до ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" перейшло право вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором. Оскільки відповідач у добровільному порядку не здійснює погашення заборгованості як на користь первісного кредитора, так і на користь нового кредитора, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
20.05.2025 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому просить у позові відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування кредитних коштів позичальнику. Розрахунок заборгованості є документом, що складений самим кредитором, тому інформація, зазначена у нього не може бути доказом наявності заборгованості. Відсотки за користування кредитом нараховано поза межами строку кредитування.
26.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив у якій висловлено незгоду з доводами відповідача, наведеними у відзиві. Посилається на те, що кредитний договір укладено в електронній формі шляхом приєднання клієнта до договору та підписано відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Наполягає на тому, що кредитні кошти були перераховані відповідачу на його банківську картку номер НОМЕР_1 , а тому, останній, як тримач карткового рахунку, не позбавлений можливості самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження та/або спростування факту перерахування кредитних коштів. Відсотки за користування кредитними коштами нараховано виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування та у розмірах, передбачених умовами кредитного договору, укладеного відповідачем з первісним кредитором.
05.06.2025 від відповідача, в інтересах якого діє представник - адвокат Зачепіло З.Я. надійшли заперечення у яких просить у позові відмовити, а також залишити без розгляду документи, подані позивачем разом з відповіддю на відзив. У запереченнях посилається на недоведеність факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.
Ухвалою суду від 14.08.2025 за клопотанням позивача витребувано з АТ «ПУМБ Банк» інформацію щодо наявності у відповідача карткових рахунків відкритих у банку станом на дату укладення договору; належності відповідачу карткового рахунку № НОМЕР_1 ; виписку за цим рахунком; інформацію про надходження з 021.12.2021 грошових коштів в сумі 20000грн.
На виконання цієї ухвали, 15.09.2025 до суду надійшла інформація з Банку.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у позовній заяві та і поданій відповіді на відзив просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №101710646 від 21.12.2021, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 20000,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.
Згідно п.1.1 Договору Кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п.1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2 договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути Кредитедавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Пунктом 1.2 Договору визначено, що розмір кредиту становить 20000 грн.
Комісія за надання кредиту - 2200 грн., яка нараховується за ставкою 11 відсотків від суми кредиту одноразово (а.1.5.1 договору)
Згідно п.1.3 Договору кредит надається строком на 30 днів з 21.12.2021.
Відповідно до п.1.5 загальні витрати позичальника за пільговий період складають 9700 грн. (12,184% річних).
Крім того, сторонами погоджено паспорт споживчого кредиту, який містить відомості про умови кредитування (а.с.11).
В подальшому, на виконання умов кредитного договору Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 20000,00 грн. на рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням №36919207 (а.с.12).
Факт отримання відповідачем кредитних коштів за вищезазначеним договором підтверджується інформацією, яку було витребувано судом з АТ «ПУМБ», яке повідомило про те, що на ім'я ОСОБА_1 емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 21.12.2021 здійснено переказ коштів на суму 20000 грн.
Згідно з п.3.2.6 Кредитного договору Позикодавець має право відступати, передавати, будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.
16.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір факторингу №16072024, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло Право Вимоги, до Боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі і за договором №101710646 від 21.12.2021, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №29012024. сума заборгованості відповідача за кредитним договором №5328670 станом на дату відступлення прав вимоги становить 27644,80 грн., яка складається з наступного: 15208 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10236,81 грн. - заборгованість за відсотками, 2200 грн. - заборгованість за комісією.
До правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню такі норми права.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другої статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Як встановлено судом, договір позики був укладений сторонами договору - ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Судом установлено, що кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позикодавців подав заявки на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на указаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.
За нормами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».
Факт отримання відповідачем кредитних коштів за вищезазначеним договором підтверджується інформацією, яку було витребувано судом в АТ «ПУМБ».
Як вбачається з матеріалів справи, Договір позики №101710646 від 21.12.2021 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму позики, дату її видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови надання позики.
За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 вищезазначеного кредитного договору із дотриманням вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Після закінчення строку позики ОСОБА_1 не повернув грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Матеріали справи містять належні докази переходу права вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу, у тому числі і докази сплати фактором (ТОВ «ЄАПБ») на користь клієнта (ТОВ «Мілоан») грошових коштів за договором факторингу.
Оскільки ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за вищезазначеним договором, а відповідач ОСОБА_1 прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання його електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, отримав кредитні кошти, проте належним чином не виконав своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та комісією.
Оцінюючи доводи представника відповідача про нарахування процентів поза межами строку кредитування, суд зазначає таке.
Так, згідно укладеного між сторонами договору кредит у сумі 20000,00 грн. було надано відповідачу строком на 30 днів до 20.01.2022.
Разом з тим, згідно з п. 2.3.1.2 договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Як убачається зі складеної первісним кредитором відомості про щоденні нарахування та погашення, за період з 21 грудня 2021 року по 20 січня 2022 року відсотки за користування кредитом нараховувалися у сумі 250 грн. щоденно, тобто за пільговою процентною ставкою - 1,25% (а.с.17).
З урахуванням того, що станом на 20 січня 2022 року кредитну заборгованість у повному обсязі не погашено, на підставі погоджених сторонами умов кредитування ( п. 2.3.1.2 договору), відбулася пролонгація кредитного договору, яка не перевищила 60 днів, оскільки первісний кредитор припинив нарахування відсотків 24.02.2022.
Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом первісним кредитором здійснювалося у межах строку кредитування.
Проте, із розрахунком заборгованості суд не погоджується з огляду на таке.
Як вбачається із наданої відомості про щоденні нарахування, відповідач періодично вносив платежі, які списувалися, у тому числі, на сплату комісії за управління та обслуговування кредиту.
Оцінюючи правильність такого зарахування, суд виходить з наступного.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту, встановлені Законом України «Про захист прав споживачів».
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній час укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (в редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору),банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Вищенаведеним пунктом 2.1.3 кредитного договору передбачено сплату позичальником банку щомісячної комісії за супроводження кредиту, а пунктом 2.1.2.1 цього договору передбачено сплату комісії за надання кредитних коштів в день його підписання.
За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то такі дії, а також супроводження кредиту не є самостійними послугами, які зумовлюють сплату позичальником коштів за це.
Відповідно до статті 217ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Із врахуванням наведених правових норм встановлено, що передбачена пунктом 2.2.1 кредитного договору комісія за управління та обслуговування кредиту є незаконною, як така що не відповідає вимогам законодавства.
Нарахування комісії банком здійснювалося за послуги, що супроводжують кредит, а саме, як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта, що також суперечить вимогам закону.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.
Отже, списання первісним кредитором комісії за послуги, що супроводжують кредит є незаконним, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Закону України, У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом.
Як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення, первісним кредитором списано внесені відповідачем грошові кошти в рахунок сплати комісії у загальній сумі 5938 грн., тому на цю суму підлягає зменшенню заборгованість за тілом кредиту, з урахуванням положень п.1 ч.1 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи, що відповідач не надав до суду доказів на підтвердження виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит №101710646 від 21.12.2021 суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме:
9720 грн. (15208 грн. - 5938 грн.) - заборгованість за тілом кредиту; 10236,81 грн. - заборгованість за відсотками, 2200 грн. - заборгованість за комісією за надання кредиту, а разом - 22156,81 грн.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а відтак, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2426,89 грн., пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,223,263,265 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Кредитним договором №101710646 від 21.12.2021 у розмірі 22156,81 грн., яка складається з наступного: 9720 грн. (15208 грн. - 5938 грн.) - заборгованість за тілом кредиту; 10236,81 грн. - заборгованість за відсотками, 2200 грн. - заборгованість за комісією за надання кредиту
В іншій частині позовних вимог - відмовити
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" витрати по сплаті судового збору в сумі 2426,89 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", код ЄДРПОУ 35625014, ІBАN № НОМЕР_3 у АТ «ТАСкомбанк», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30;
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено і підписано 29 вересня 2025 року .
Суддя Оладенко О.С.