Справа №504/2358/24
Провадження №2/504/1060/25
Доброславський районний суд Одеської області
21.07.2025с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Барвенко В.К.,
секретаря- Білаш О.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву пана Булавицького Олега Олександровича в інтересах Військової частини НОМЕР_1 проти пана ОСОБА_1 , про стягнення витрат з комунальних послуг у виді спожитої електричної енергії, судових витрат, -
Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2024 року пан ОСОБА_2 діючи в інтересах військової частини НОМЕР_1 звернувся із позовом проти ОСОБА_1 , яким просив суд стягнути з відповідача 15640,72 грн. за спожиту електричну енергію.
У своєму позові заявник стверджує, що У військовій частині НОМЕР_1 Південним територіальним управлінням внутрішнього аудиту було проведено аудит видатків, проведених на оплату комунальних послуг, що підтверджується Аудиторським звітом про результати фінансового аудиту та аудиту відповідності діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2017 по 30.08.2020 від 28.12.2020 № 520/5/62/аз, який надійшов на адресу військової частини НОМЕР_1 за вх. №2987 29.12.2020. За результатами перевірки було встановлено наступне:
Відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2016 №2400 та від 21.09.2020 №1936 “Про впорядкування відносин користування будівлями військового призначення, вивільненими в процесі реформування ЗС України, які пристосовані для тимчасового проживання сімей військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 ? до повноважень водночас відносилося надання послуг з обслуговування (утримання) гуртожитків та пристосованих під житло будівель в/м № № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 смт. Чорноморське, а також проведення нарахувань та здійснення обліку і контролю за проведенням оплат за спожиті енергоносії та комунальні послуги мешканцями.
Так, на утриманні гуртожитку військової частини НОМЕР_1 у періоді, який досліджувався, перебувало 12 будівель у 3 (трьох) військових містечках, з яких 2 гуртожитки (будівлі за ГП №6/514 та №6/699), 3 будівлі мали статус казарми поліпшеного типу для неодружених військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 (будівля за ГП №3/520, будівля за ГП №1/110 та будівля за ГП №1/111); 9 будівель пристосованих для тимчасового проживання військовослужбовців Одеського гарнізону не маючих статусу житлового фонду, а саме: будівлі за ГП №№1/1 (казарма), ? (казарма), 1/16 (штаб), 1/20 (медичний пункт), 1/25 (технічна будівля), 1/32 (вартове приміщення), 1/102 (КТП), 3/511 (вартове приміщення), 3/515 (ГБО).
Станом на 01.09.2020 у вищезазначених будівлях та приміщеннях мешкало 288 неодружених військовослужбовців та 403 родини військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби в запас або відставку, які перебувають на квартирному обліку, працівників ЗС України та членів їх сімей, інших осіб, всього 697 осіб, заборгованість яких за житлово-комунальні послуги та енергоносії складала 1 190 639,17 грн.
Нарахування за спожиті комунальні послуги мешканцям з боку військової частини НОМЕР_1 проводилося бухгалтером КПТ працівником ЗС України ОСОБА_3 .
За охоплений період спожита електрична енергія нараховувалася мешканцям за показниками приладів обліку електричної енергії, встановлених у кожній кімнаті за тарифом для населення на підставі пункту 6.2 Інструкції №737(яка діяла на момент проживання) та відповідного листа КЕВ м. Одеса від 10.03.2017 №773.
Але при цьому з введенням в дію Інструкції №380, починаючи з 16.10.2018 року, відповідно до п. 5 нарахування електричної енергії проводиться за тарифом для населення, враховуючи знаходження військовослужбовця в черзі на поліпшення житлових умов.
За інформуванням завідуючої КПТ працівника ЗС України ОСОБА_4 з метою погашення дебіторської заборгованості мешканцям щомісячно надавалися квитанції за спожиті комунальні послуги з повідомленням про сплату боргу та відключенням від мереж живлення, проводилася роз'яснювальна робота.
Проведеним аналізом наведеної дебіторської заборгованості встановлено, що заборгованість виникла у зв'язку з систематичною не сплатою мешканцями гуртожитків та будівель, пристосованих для тимчасового проживання, спожитих комунальних послуг.
За проведеними під час аудиту розрахунками згідно облікових даних військової частини НОМЕР_1 щодо обсягів спожитої та оплаченої мешканцями електричної енергії встановлено недоотримання коштів унаслідок невідповідності застосування тарифів у період з жовтня 2017 по серпень 2020 на загальну суму 209 182,52 грн.
Під час аудиту відшкодування недоотриманих коштів не здійснено.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування за фактом виявленої заборгованості за комунальні послуги» від 11.03.2023 № 955 було призначено відповідне службове розслідування, строк якого було продовжено наказом № 1305 від 08.04.2023.
За результатами проведеного службового розслідування, в якому було детально встановлено за ким та яка сума заборгованості рахується, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ «Про результати службового розслідування за фактом виявленої заборгованості за комунальні послуги» від 09.05.2023 № 1203.
Станом на 02 травня 2023 року ряд осіб, що мешкають в будівлях для проживання повністю оплатили заборгованість за спожиту електроенергію та водопостачання на загальну суму 54480,05 гривень: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .
Частково оплатили заборгованість за спожиту електроенергію та водопостачання на загальну суму 12092,53 гривень: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 .
Взагалі не оплатили заборгованість за спожиту електроенергію та водопостачання: ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 .
Вже після завершення даного службового розслідування деякими мешканцями було сплачено заборгованість повністю та частково, а саме: громадянином ОСОБА_33 ; громадянкою ОСОБА_34 ; громадянкою ОСОБА_28 ; громадянином ОСОБА_35 ; громадянином ОСОБА_36 .
В свою чергу, ОСОБА_1 не сплатив заборгованість в розмірі 15 640,72 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості за комунальні послуги (електроенергію) виявлені аудитом у 2020 році.
Пунктом 8 наказу командира від 09.05.2023 № 1203 визначено помічнику командира з правової роботи - начальнику юридичної служби, після отримання від начальника квартирно-експлуатаційної служби тилу логістики документів, інформації, довідок, розрахунків, інших матеріалів, необхідних для пред'явлення і розгляду позовів, про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, організувати претензійну та позовну роботу щодо стягнення заборгованості за оплату житлово комунальних послуг з військовослужбовців та/або інших осіб, які мешкають в будівлях за генеральним планом № 1, 2, 16, 20, АДРЕСА_1 відповідно до вимог чинного законодавства, в місячний термін.
Таким чином, позивач вважав достатніми підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію.
Доводи заперечень відповідача:
Представник відповідача- адвокат пані Ватренко Н.Б. з доводами позову не погодилась.
У своєму відзиві адвокат зазначила наступне:
“Між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_1 було укладено Договір на проживання від 01.09.2008 №54. Відповідно до п. 1.1. даного Договору, ОСОБА_1 зобов'язувався сплачувати в порядку та строки, встановлені даним Договором, всі витрати, пов'язані із даним проживанням (комунальні послуги: за електроенергію, опалення, воду та каналізацію і т.д.).
Відповідно до п.2.1 вищезазначеного Договору, наймач і члени його родини, відповідно до п. 1.1 даного договору зобов'язані вносити плату за проживання (витрати, пов'язані з цим проживанням) у фінансово-економічну службу “Військової частини», згідно тарифів і розмірів, визначених у додатку № 1 до даного договору.
Тобто, підписуючи вищезазначений Договір, ОСОБА_1 погоджувався із усіма його умовами, а також був початково обізнаний та повідомлений про обов'язкову плату за проживання та інші витрати за комунальні послуги, які перераховані вище.»
Пані адвокат вказує, що дійсно це все передбачено у Договорі, але даний Договір, на думку адвоката, втратив свою силу ще у 2009 році.
Згідно п. 5.1. Договору, договір набирає сили з дня його підписання і діє протягом 6 місяців (виправлено на 14 місяців).
Відповідно до п. 5.2 Договору пролонгація договору здійснюється тільки після письмового узгодження сторін про такі наміри (у виді рапорту і додаткової угоди).
Таким чином, Договір на проживання № 54 від 01.09.2008 року, на який Позивач посилається, як на підставу нарахування заборгованості по сплаті за електропостачання, втратив свою силу 01.11.2009 року.
Позивач не надав до заяві про стягнення заборгованості додаткову угоду до Договору на проживання № 54 від 01.09.2008 року про продовження терміну дії Договору.
Пані ОСОБА_37 акцентовано вказує, що Договором передбачено строк дії договору та умови його пролонгації, тому застосуванню підлягає саме те, що прописано у Договорі, а не те, що передбачено законом.
Увагу суду звернуто на те, що службове приміщення № 1/54, яке передавалося Відповідачу по Договору на проживання № 54 від 01.09.2008 року для тимчасового проживання, не є житлом у розумінні Глави 59 “Найм (оренда) житла» ЦК України.
Крім того, увагу суду звернуто на те, що Позивач посилається також і на ст. 777 ЦК України, яка знаходиться у Главі 58 “Найм (оренда)».
Але, як стверджує адвокат, і в даному розділі ЦК України є ст. 763, згідно якої Договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Таким чином, на переконання адвоката, Позивачем не доведені правові підстави стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги електропостачання по Договору на проживання № 54 від 01.09.2008 року.
Іншого договору про надання комунальних послуг, в тому числі на електропостачання, укладеного між Позивачем та Відповідачем до заяві не надано.
Адвокат також вказує, що у своїй заяві по стягнення заборгованості Позивач посилається на Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2018р. № 380.
Відповідно до п.19 розділу ІV цієї Інструкції: “житлова площа у спеціально пристосованих казармах (переобладнаних будівлях) надається на підставі рапорту військовослужбовця за рішенням командира військової частини, погодженим з КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.
Командир військової частини видає наказ та укладає з військовослужбовцем договір про надання комунальних послуг, при цьому вартість комунальних послуг та енергоносіїв відшкодовується військовій частині військовослужбовцем за тарифами для населення, крім неодружених військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу військової служби за контрактом, які проживають безоплатно.»
Саме на цей пункт Інструкції посилається і Позивач, але, яка вказує адвокат, договору про надання комунальних послуг, укладеного між в/ч НОМЕР_1 та ОСОБА_1 не надано, тому що його не існує.
Крім того, відповідно до п. 2.3. Договору порядок розрахунку оплати за проживання згідно діючих тарифів вказується в Калькуляції на оплату за проживання в службових приміщеннях “Військової частини» (Додаток до договору № 1), що розробляє і встановлює “Військова частина» відповідно до чинного законодавства і знайомить з ними при уселенні “Наймача» ( ОСОБА_1 ) і повнолітніх членів його родини під розпис, і яка є невід'ємною частиною договору.
Таких дій, як стверджує адвокат, Позивачем не було здійснено.
Адвокат вважає, що Позивач мав право на стягнення з Відповідача заборгованості за комунальні послуги за період дії Договору з 01.09.2008 року по 01.11.2009 рік, при умові наявності Додатку № 1 та додаткових угод щодо діючих тарифів на комунальні послуги, з якими було ознайомлено під власний підпис “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( ОСОБА_1 ) та повнолітніх членів його родини.
Таким чином, у зв'язку з тим, що в/ч НОМЕР_1 не надано до суду для оцінки та дослідження дійсного на період виникнення заборгованості договору та калькуляції з діючими на той період тарифами, вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за споживчу електричну енергію у розмірі 15 640,72 грн. вважаються необґрунтованими.
Окрім того адвокат просила суд застосувати строк позовної давності, належно обгрунтувавши своє клопотання у відзиві на позовну заяву.
Рух справи в суді першої інстанції:
Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 03.06.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначений у порядку спрощеного провадження.
Сторони сповіщені належним чином про дату, час та місце проведення судового розгляду справи по суті.
Неявка не перешкоджає розгляду справи.
Суд знайшов достатніми докази для ухвалення законного та справедливого судового рішення.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи у свою відсутність, доводи позову підтримав у повному обсязі.
Адвокат Ватренко Н.Б. сповіщена про дату, час та місце розгляду справи по суті.
Встановлені судом фактичні обставини та висновки суду:
Судом встановлено, що між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_1 було укладено Договір на проживання від 01.09.2008 №54.
Відповідно до п. 1.1. даного Договору, ОСОБА_1 зобов'язувався сплачувати в порядку та строки, встановлені даним Договором, всі витрати, пов'язані із даним проживанням (комунальні послуги: за електроенергію, опалення, воду та каналізацію і т.д.).
Відповідно до п.2.1 вищезазначеного Договору, наймач і члени його родини, відповідно до п. 1.1 даного договору зобов'язані вносити плату за проживання (витрати, пов'язані з цим проживанням) у фінансово-економічну службу “Військової частини», згідно тарифів і розмірів, визначених у додатку № 1 до даного договору.
Тобто, підписуючи вищезазначений Договір, ОСОБА_1 погоджувався із усіма його умовами, а також був початково обізнаний та повідомлений про обов'язкову плату за проживання та інші витрати за комунальні послуги, які перераховані вище.»
Згідно п. 5.1. Договору, договір набирає сили з дня його підписання і діє протягом 6 місяців (виправлено на 14 місяців).
Відповідно до п. 5.2 Договору пролонгація договору здійснюється тільки після письмового узгодження сторін про такі наміри (у виді рапорту і додаткової угоди).
Суд вважає, що Договір на проживання № 54 від 01.09.2008 року, на який Позивач посилається, як на підставу нарахування заборгованості по сплаті за електропостачання, втратив свою силу 01.11.2009 року.
Позивач не надав суду доказів укладення додаткової угоди до Договору на проживання № 54 від 01.09.2008 року про продовження терміну дії Договору.
Доводи представника позивача про необхідність застосування до даних правовідносин правила частини 1 статті 822 ЦК України є помилковими.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 759 ЦК України (в редакції на дату укладення договору на проживання (найму)) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною 1 статті 763 ЦК України (в редакції на дату укладення договору на проживання (найму)) договір найму укладається на строк, визначений договором.
Правилом статті 764 ЦК України (в редакції на дату укладення договору на проживання (найму)) законодавцем передбачені правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку дії договору найму.
Зокрема, якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку дії договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Позивач не надав суду доказів продовження користування відповідачем найманим приміщенням після спливу строку дії договору № 54 від 01.09.2008 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) виснувала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством.
У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пунктом 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.
Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частина третя статті 205 ЦК України).
Аналіз статті 205 ЦК України свідчить, що волевиявлення учасника(-ів) правочину може виражатися в: певних діях; мовчанні; усній формі; письмовій (електронній) формі.
Мовчання слід вважати вираженням волі сторони правочину, коли воно при конкретній ситуації може бути підданим оцінці як прояв волі, направленої на вчинення правочину.
Законодавець передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки в разі якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 205 ЦК України).
Традиційним прикладом такого випадку виступає конструкція поновлення договору найму (tacite reconduction).
Якщо наймач продовжує користуватися річчю після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України).
Сутність поновлення договору найму полягає в тому, що договір найму автоматично поновлюється на той же самий строк за умови, що:
(а) наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму;
(б) відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
При поновленні договору відбувається продовження договірних зв'язків після закінчення строку договору найму, коли наймач продовжує користуватися майном і відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
Цей договір поновлюється на той же строк та з умовами, що були передбачені у договорі.
У цій справі відповідач заперечував сам факт користування найманим приміщенням після закінчення строку дії договору від 01.09.2008 року № 54.
Позивач ці доводи відповідача не спростував.
Так само суд першої інстанції констатує, що відсутні і докази споживання відповідачем електричною енергією у найманому ним службовому приміщенні, яке було надано відповідачеві у найм.
Вимоги позову стосуються періоду ймовірного користування електричною енергією за період 2018-2020 роки.
Водночас на початок цього періоду договір найму від 01.09.2008 року припинився.
Належних та допустимих доказів на підтвердження укладення нового договору найму встановленої форми між військовою частиною та відповідачем матеріали справи не містять.
Сам по собі факт реєстрації відповідача у найманому приміщенні, а рівно і можливого укладення договорів на житлово-комунальні послуги та можлива оплата цих послуг не є безумовною підставою вважати (без укладення відповідного письмового договору найму), що відповідач набув статусу наймача житлового приміщення.
Така правова позиція викладена у Постанові ВС КЦ від27.01.2021 року у справі № 564/1009/19.
За встановлених між сторонами правовідносин у справі, що розглядається, правових підстав для відступу від цієї правової позиції суд першої інстанції не знайшов.
Доказів щодо укладення договору найму на невизначений строк у справі не має.
Суд звертає увагу, що Договором передбачено строк дії договору та умови його пролонгації, тому застосуванню підлягає саме правило, що визначено сторонами у Договорі (принцип свободи договору).
Таким чином слід відмовити у задоволенні позову повністю.
Підстав для застосування строків позовної давності судом першої інстанції не встановлено.
Судовий збір:
Позивач звертаючись до суду не надав квитанції про сплату судового збору.
Оскільки у позові слід відмовити, то судовий збір на користь держави слід стягнути з позивача в сумі 3028 грн. що відповідає одному прожитковому мінімуму для працездатних осіб.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 258-260, 353 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Булавицького Олега Олександровича в інтересах Військової частини НОМЕР_1 проти пана ОСОБА_1 , про стягнення витрат з комунальних послуг у виді спожитої електричної енергії, судових витрат, - залишити без задоволення.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_5 на користь держави судовий збір в сумі 3028 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В. К. Барвенко