Справа № 466/3323/24
Провадження № 2/466/372/25
26 вересня 2025 року м.Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.
секретаря с/з Пилипців О.-І.І.
з участю представника позивача, адвоката Дурич Я.В.
представника відповідача, прокурора Байтали Ю.В.
справа №466/3323/24
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про відшкодування завданої шкоди
26 березня 2024 року адвокат Ставрук Н.З. звернулася в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування завданої шкоди, в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі у розмірі 72250,00грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 1361780,00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 13 серпня 2013 року внесено відомості в ЄРДР за № 42013150000000199 за фактом заяви ОСОБА_2 з приводу можливих шахрайських дій ОСОБА_3 , що виразилося у заволодінні грошовими коштами ОСОБА_2 у сумі 15 тис. євро та розпочато досудове розслідування.
28 жовтня 2014 року Позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, відповідно до якої: «в один із днів третьої декади лютого 2012 року, між ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_2 виникли усні договірні відносини, відповідно до яких, ОСОБА_1 мав придбати за кордоном та доставити для ОСОБА_2 вживаний автомобіль марки «Мерседес», за кошти в сумі 15 000 євро (в еквіваленті на українську валюту станом на момент вчинення кримінального правопорушення 156 900 грн), які мав надати йому потерпілий. Дійшовши спільної згоди із потерпілим, ОСОБА_1 , з метою особистого збагачення вирішив заволодіти вказаними вище грошовими коштами в сумі 156 900 грн.
28.02.2013 року близько 14.00 год, ОСОБА_1 перебуваючи на автомобільній парковій частині підприємства «Макдональдз Юкрейн ЛТД», що по пр. В. Чорновола, 12 в м. Львові, здійснюючи свій злочинний задум, шляхом обману, під вигаданим приводом придбання за кордоном для ОСОБА_2 вживаного автомобіля марки «Мерседес» та доставки його на територію України, зловживаючи довірою, отримав від потерпілого грошові кошти в сумі 156 900 грн. та згоду на їх використання для покупки вищевказаного автомобіля.
Цього дня ОСОБА_1 , реалізувавши свій протиправний задум, заволодівши грошовими коштами ОСОБА_2 , розпорядився майном на власний розсуд, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на суму 156 900 грн.».
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2014 року Позивачу обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту.
26 грудня 2014 року складено та за затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.190 КК України та скеровано такий на розгляд до Шевченківського районного суду м. Львова.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року у справі №466/9314/14-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення злочину.
Не погоджуючись з даним вироком, прокурор та представник потерпілого подали апеляційну скаргу.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Не погоджуючись з даною ухвалою представник потерпілого подав касаційну скаргу. Постановою Касаційного кримінального суду від 07 вересня 2023 року вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.
В результаті незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури Позивач в період з 28 жовтня 2014 року (оголошення про підозру) по 25 жовтня 2022 року незаконно перебував під судом і слідством, що в загальному становить 95 місяців і 27 днів (7 років 11 місяців і 27 днів). Таким чином, незаконними діями та рішеннями посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури Позивачу було завдано значної моральної та матеріальної шкоди, яка полягає в наступному.
Згідно з ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі - Закон), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У цих випадках завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Статтею 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до ч.ч.4,5 ст. 3 зазначеного Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові, в числі іншого, відшкодовуються (повертаються):- суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;- моральна шкода.
Статтею 4 цього Закону передбачає, що відшкодування такої шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету, що не суперечить приписам ст.ст.1167, 1172 ЦК України, та повинна бути застосована судом при вирішенні даної справи.
Щодо визначення розміру витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні та порядок їх оплати, позивач вказує наступне.
Відповідно до ст.59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Слід зазначити, що одним із основоположних принципів договірного права є принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України), відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з рішення Конституційного Суду України №23-рп/2009 від 30.09.2009 року, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Пунктом 9 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;- захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого;- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У зв'язку з явно незаконним притягненням до кримінальної відповідальності Позивач був змушений звернутись за юридичною допомогою. Зокрема, для надання правової допомоги у кримінальній справі за ч.3 ст.190 КК України було укладено договір про надання правової допомоги №454 від 18 липня 2016 року між ОСОБА_1 та АО «Мицик і Партнери».
Відповідно до п.3.1. даного Договору правова допомога, передбачена предметом цього Договору, оплачується Клієнтом Виконавцю у відповідності до актів виконаних робіт.
Згідно з п.3.5 Договору надання Виконавцем Послуг та прийняття їх Замовником підтверджується підписаними Сторонами Актами виконаних робіт.
В період з 18 липня 2017 року по 18 березня 2024 року за надання правової допомоги ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти в загальному розмірі 72250 грн. В актах виконаних робіт деталізовано, які послуги надавались адвокатом, їх вартість та час, затрачений на їх виконання.
Зокрема, загальна кількість часу, відпрацьованого адвокатами АО «Мицик, Кравчук і Партнери» за даним Договором, становить 47,5 год. При цьому, надаючи правову допомогу, адвокатами було складено 14 процесуальних документів у 21 судовому засіданні.
Внесення коштів за надані послуги підтверджується долученими квитанціями, зокрема, позивачем було внесено кошти в наступні дати: 21.10.2019 року - в сумі 6 950 грн.; 06.05.2021 року - в сумі 4 500 грн.; 07.05.2021 року - в сумі 4 900 грн.; 05.03.2024 року - в сумі 20 000 грн.; 14.03.2024 року - в сумі 25 900 грн.; 15.03.2024 року - в сумі 4 999 грн.; 18.03.2024 року - в сумі 5 000 грн.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду (постанова від 08.04.2020 року у справі №306/1198/17), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Відтак, з урахуванням складності справи, тривалістю надання правової допомоги Позивачу та виконаних адвокатами робіт; часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт в ході досудового розслідування та судового розгляду, оформлення документів, обсягом наданих адвокатом послуг; значенням кримінального провадження та його результату для Позивача та публічним інтересом до справи, позивач вважає, що понесені ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у кримінальному провадженні підлягають відшкодуванню, виходячи з обумовленої сторонами погодинної оплати в загальному розмірі 72 250 грн.
Зважаючи на характер пред'явленого позивачу обвинувачення, складність справи та досягнутий по кримінальній справі результат, дана сума розумно співвідноситься із обсягом виконаної адвокатом роботи при здійсненні захисту позивача.
Щодо визначення розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, вказує наступне.
Згідно п.9 ч.2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Згідно з чч. 5, 6 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи (п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
У відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі 7100 грн.
Таким чином, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на момент звернення з даною позовною заявою, розмір відшкодування не може бути меншим 680 890 = 7 100 грн. (мінімальна заробітна плата станом на день пред'явлення позову) * 95 (кількість місяців перебування під слідством та судом) + 6390 грн. (сума моральної шкоди за 27 днів перебування під слідством та судом понад 95 місяців, що розрахована за формулою 7100: 30 * 27).
Однак, вказаний розмір завданої моральної шкоди є мінімальним, таким, який має бути відшкодований за відповідний період у будь-якому випадку і будь-якій особі, внаслідок незаконного притягнення її як обвинуваченого.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в конкретній справі, відповідно до положень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, стан здоров'я потерпілих, тяжкість вимушених змін у їхніх життєвих стосунках тощо.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року (справа №686/23731/15-ц), законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
У зв'язку з безпідставним обвинуваченням у вчиненні злочину Позивачу довелося постійно виправдовуватися перед друзями, рідними, оточуючими людьми, колегами, яким стало відомо про порушення відносно нього кримінальної справи, роз'яснювати їм дійсні причини ситуації, яка склалася, що викликало у нього додаткові хвилювання, спричинило душевний біль та викликало небезпідставні занепокоєння щодо погіршення його репутації, яка була позитивною та склалася впродовж тривалих років.
За час незаконного перебування під слідством і судом ОСОБА_1 зазнав істотної моральної шкоди у вигляді психологічних страждань, перебування в стані безперервного нервового стресу, у стані невизначеності, що підсилювався розумінням своєї невинуватості через абсолютну надуманість обвинувачення.
Позивач зазнав значних психічних страждань від утвердження правоохоронними органами в очах оточуючих абсолютної недовіри до його слів. Намагання прокуратури будь-якими засобами визнати його винним значно впливало на його нервову систему та сприяло її істотному розладу.
Таким чином, незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури були порушені конституційні права Позивача, що завдало йому фізичних і моральних страждань, призвело до погіршення психологічного стану.
Позивач протягом 95 місяців перебування під слідством та судом знаходився у пригніченому стані, був позбавлений можливості підтримувати нормальні життєві зв'язки через порушення стосунків з оточуючими людьми.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Потрібно врахувати, що будь-який розмір компенсації моральної шкоди може мати умовний вираз у виді справедливої сатисфакції постраждалої особи. Відшкодування моральної шкоди в грошовому виразі, в першу чергу, має виконувати сатисфакційну функцію відносно Позивача.
Враховуючи вказані обставини, позивач вважає, що стягненню на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає не мінімальна сума, а в два рази більша, що на день пред'явлення позову становить 2 680 890,00 грн. = 1 361 780,00 грн . (один мільйон триста шістдесят одна тисяча сімсот вісімдесят гривень 00 копійок), що відповідає особі Позивача та моральним стражданням, які були завдані Позивачу протягом такого значного періоду перебування під слідством та судом. Враховуючи вищенаведене, просить позовні вимоги задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача, адвокат Дурич Я.В. позовні вимоги підтримала повністю, покликаючись на вказані в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях обставини. Просила позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача Львівської обласної прокуратури Байтала Ю.В. в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, підтримавши письмовий відзив та письмові пояснення, долучені до матеріалів справи. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник третьої особи Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, надіслав письмові пояснення щодо позову, долучені до матеріалів справи, у яких вказував, що відсутні підстави для стягнення коштів з Державного бюджету України.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав та мотивів.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (частина 5 статті 9, частина 6 статті 14), Декларацією прав і свобод людини та громадянина (стаття 38), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 5 статті 5) передбачено, що кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У Конституції України проголошено, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).
Відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Правовідносини щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди врегульовані Цивільним Кодексом України ( далі ЦК України) та спеціальним законодавством .
У відповідності до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 28.10.2014 в рамках кримінального провадження № 42013150000000199 від 13.08.2013, слідчим СВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області за погодженням з прокурором, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України (а.с.19-20).
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2014 року, позивачу ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (а.с.21-22).
26 грудня 2014 року прокурором складено та затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.190 КК України та скеровано такий на розгляд до Шевченківського районного суду м. Львова (а.с.23-24).
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року у справі №466/9314/14-к, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення злочину (а.с.25-32).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022, вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 -залишено без змін (а.с.33-41).
Постановою Верховного суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 вересня 2023 року, касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 , адвоката Медведя В.О. залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.42-56).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Розподіл процесуальних витрат у кримінальному процесі врегульований у Главі 8 КПК України, в якій визначений обов'язок обвинуваченого щодо понесення витрат, пов'язаних з оплатою захисника.
У відповідності до ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з п.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У цих випадках завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) судові витрати, інші витрати, сплачені громадянином, а також суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Висновок щодо можливості вирішення в порядку цивільного судочинства позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених підсудним у кримінальному провадженні, міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 07 лютого 2022 року в справі № 336/3604/20 (провадження № 61-13843св21), в якій зазначено, що підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу може бути лише відсутність документального підтвердження таких витрат та їх розрахунку.
Так, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу було заподіяно шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 10.01.2022 року.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, додаткова постанова Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Судовим розглядом справи згідно наданих до позовної заяви копій документів встановлено, що під час перебування ОСОБА_4 під слідством та судом останній користувався послугами захисників, адвокатів АО «Мицик і Партнери».
Між АО «Мицик і Партнери» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правової допомоги №454 від 18.07.2017 року (а.с.57-58).
Відповідно до п.3.1. даного Договору правова допомога, передбачена предметом цього Договору, оплачується Клієнтом Виконавцю у відповідності до актів виконаних робіт.
Згідно з п.3.5 Договору, надання Виконавцем Послуг та прийняття їх Замовником підтверджується підписаними Сторонами Актами виконаних робіт.
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження було надано суду: Акт виконаних робіт від 10.01.2022 з описом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт із зазначенням часу, витраченого на їх виконання (надання) на суму 55250,00грн.; Додаток до Договору №454 від 18.07.2017 року про надання правової допомоги від 12.01.2022; Акт виконаних робіт від 25.10.2022 з описом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт із зазначенням часу, витраченого на їх виконання (надання) на суму 10000,00грн.; Акт виконаних робіт від 07.09.2023 з описом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт із зазначенням часу, витраченого на їх виконання (надання) на суму 7000,00грн., а також документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги (квитанції) (а.с.59-71).
Так, позивачем надано квитанції, з яких вбачається, що останнім було внесено кошти в наступні дати: 21.10.2019 року - в сумі 6 950 грн.; 06.05.2021 року - в сумі 4 500 грн.; 07.05.2021 року - в сумі 4 900 грн.; 05.03.2024 року - в сумі 20 000 грн.; 14.03.2024 року - в сумі 25 900 грн.; 15.03.2024 року - в сумі 4 999 грн.; 18.03.2024 року - в сумі 5 000 грн. на загальну суму 72250,00грн. (а.с.65-71).
Отже, з наданих позивачем Актів виконаних робіт та квитанцій вбачається, що ним сплачено на рахунок АО «Мицик і Партнери» грошові кошти в загальній сумі 72250,00грн.
В той же час, згідно з Договором про надання правової допомоги в межах кримінального провадження та актами виконаних робіт до них синхронно з наявними квитанціями про оплату юридичних послуг належним чином підтверджено витрати в сумі 72250,00грн. Доказів, які б спростовували правильність та об'єктивність такого розрахунку, відповідачами надано не було, та не зазначено джерел їх здобуття.
Досліджуючи вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 10.01.2022 (справа №466/9314/14-к) судом встановлено, що питання щодо розподілу судових витрат, а саме витрат, пов'язаних із наданням ОСОБА_1 правничої допомоги у кримінальному провадженні, не вирішувалося.
Посилання відповідача на положення статей 133, 137 ЦПК України є безпідставними, оскільки витрати, пов'язані із наданням юридичної (правової) допомоги у кримінальному провадженні не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим вказаними статтями ЦПК України і в розглядуваному випадку підлягає застосуванню спеціальна норма, визначена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанова Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 521//8356/18).
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд зауважує, що ОСОБА_1 має право на стягнення понесених ним витрат як відшкодування шкоди в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та ст. 1176 ЦК України.
При цьому суд відзначає, що з врахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, значимості вчинених адвокатом дій (надання послуг), розмір заявлених витрат не є завищеним та відповідає обсягу й складності виконаної адвокатом роботи.
Таким чином, оцінивши всі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, враховуючи надані позивачем докази в частині надання правової допомоги захисниками у кримінальному провадженні по справі №466/9314/14-к, суд вважає, що заподіяні ОСОБА_1 з вини відповідача збитки у вигляді витрат на правову допомогу, які він був вимушений понести для відновлення свого порушеного права у кримінальному процесі, підлягають стягненню на його користь, а відтак позовна вимога про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат на правову допомогу по кримінальному провадженню в розмірі 72500,00 грн. підлягає до задоволення.
Щодо позовних вимог про стягнення завданої моральної шкоди в розмірі 1361780,00грн. суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди » №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
Як вже встановлено судом та підтверджено письмовими доказами, що 28.10.2014 в рамках кримінального провадження № 42013150000000199 від 13.08.2013, слідчим СВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області за погодженням з прокурором, позивачу ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України (а.с.19-20).
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2014 року, позивачу ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (а.с.21-22).
26 грудня 2014 року прокурором складено та затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.190 КК України та скеровано такий на розгляд до Шевченківського районного суду м. Львова (а.с.23-24).
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року у справі №466/9314/14-к, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення злочину (а.с.25-32).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022, вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 -залишено без змін (а.с.33-41).
Постановою Верховного суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 вересня 2023 року, касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 , адвоката Медведя В.О. залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.42-56).
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди органом досудового розслідування стверджується безпідставним притягненням до кримінальної відповідальності. Коли особа продовжувала перебувати в статусі підозрюваного у кримінальному правопорушенні, до позивача було застосовано запобіжний захід та фактично діяли обмеження, передбачені запобіжним заходом.
Такі тривалі неправомірні дії призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, необхідністю витрачати зусилля на доведення своєї невинуватості, завдано негативних наслідків морального характеру, порушено його життєві плани та усталений спосіб життя. Такі страждання призвели до погіршення і позбавлення можливостей реалізації позивачем його звичок і бажань, нормальних життєвих зав'язків. Через значні душевні хвилювання негативного впливу також зазнали відносини з оточуючими, з сім'єю.
Таким чином, суд вважає, що незаконними рішеннями та діями посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури ОСОБА_1 завдано моральну шкоду з огляду на наступне.
У відповідності до ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Так, як встановлено в судовому засіданні, позивач перебував під слідством та судом 95 місяців та 27 днів (з 28.10.2014 року - повідомлення про підозру по 25.10.2022 року - набрання виправдувальним вироком законної сили).
Отже, суд виходить з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв'язку з постановленням виправдувального вироку суду, як за недоведеністю вчинення ним злочину, інкримінованого органом досудового розслідування.
Відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет на 2024 рік» у 2024 році мінімальна заробітна плата складає - у місячному розмірі: з 1січня - 7 100 гривень.
Так, як вказує представник позивача, період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом 95 місяців та 27 днів, тому сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди не може бути меншою, ніж 680890,00грн. (7100 грн. х 95 міс + 6390грн за 27 днів). Однак, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи (8000,00грн. станом на 2025 рік), розмір відшкодування не може бути меншим 767200,00грн. (8000 грн. х 95 міс. + 7200грн за 27 днів за формулою 8000,00:30*27)=767200,00грн.
З врахуванням вищевикладеного, при визначенні розміру компенсації морального відшкодування суд, ураховуючи обсяг заподіяної шкоди, ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, тривалість перебування позивача під слідством і судом, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 767200,00грн., яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (8000,00грн), встановленої законодавством на момент відшкодування.
Вказаний розмір не менший, ніж передбачений законом, і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, яка має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення. Судом також враховано те, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається із урахуванням встановлених обставин у кожній справі індивідуально. Принципове значення у таких категоріях справ має те, що розмір відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як визначено законом.
Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) позивачу за душевні страждання, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення), внаслідок якої було порушено його нормальні життєві зв'язки, як особи яка має сім'ю, інші соціальні та ділові зв'язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації.
Посилання представника відповідача на те, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).
Крім того, суд відхиляє аргументи представника відповідача про те, що при обчисленні компенсації моральної шкоди необхідно виходити із положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн, виходячи з наступного.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.»
Крім того, у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Аналізуючи судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди, а також роз'яснення Верховного Суду про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому суд дійшов висновку, що при вирішенні даної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 гривень.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23.
Враховуючи наведені обставини, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в 1361780,00 гривень є завищеним. Суд враховує обставини по справі, глибину і тривалість моральних страждань, доведеності позивачем вимушених змін у його житті, та вважає, що позивачу були спричинені моральні страждання, стресова ситуація внаслідок перебування позивача протягом тривалого часу під слідство і судом, обмеження його прав в період дії запобіжного заходу, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, необхідність затрати часу та вжиття заходів щодо судового захисту свого права, що викликало у нього психологічне напруження, що суттєво погіршило якість його життя та безумовно змінило його нормальний життєвий ритм. Тому суд приходить до висновку, що за вказаних обставин, відшкодування моральної шкоди в сумі 767200,00грн. є достатнім та обґрунтованим.
Суд зазначає, що вказаний розмір завданої моральної шкоди є мінімальним, таким, який має бути відшкодований за відповідний період у будь-якому випадку і будь-якій особі, внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності.
Відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845.
Згідно п.35 Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
Згідно ст. 43 Бюджетного кодексу України, при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 25 Бюджетного кодексу України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.
Враховуючи викладене, хоча Державна казначейська служба України не порушувала права позивача, законодавством України передбачений порядок відповідальності органу державної влади, відповідно до якого кошти списуються з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.
Щодо судового збору, то, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, оскільки сторони по справі звільнені від сплати судових витрат, такі витрати слід віднести за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141,263,265,267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі у розмірі 72250,00 грн. (сімдесят дві тисячі двісті п'ятдесят гривень).
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 767200,00 грн. (сімсот шістдесят сім тисяч двісті гривень 00 копійок).
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Судовий збір віднести за рахунок держави.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ - 02910031, адреса місцезнаходження: м.Львів, пр. Т. Шевченка, 17-19.
Третя особа: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ - 37567646, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул. Бастіонна, 6.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення виготовлено 01 жовтня 2025 року.
Суддя О. І. Ковальчук