ЄУН справи: 336/7409/25
Номер провадження: 1-кп/336/1391/2025
2 жовтня 2025 року
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,прокурора ОСОБА_3 ,представника потерпілого ОСОБА_4 ,обвинуваченого ОСОБА_5 ,розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кучерівка Куп'янського району, Харківської області, громадянина України, який перебуває на посаді старшого помічника начальника протиповітряної оборони відділення протиповітряної оборони військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «майор», який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.3 ст. 413 КК України,-
встановив:
наказом командира військової частини НОМЕР_1 , військовослужбовця за контрактом майора ОСОБА_5 призначено на посаду старшого помічника начальника протиповітряної оборони відділення протиповітряної оборони військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу зазначеної військової частини і на всі види забезпечення та уважається що він справу і посаду прийняв, приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно до ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, майор ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст.6, 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статуту), ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, не допускати протиправних дій, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, берегти державне майно.
Відповідно до ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців певні обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Відповідно до накладної №607/ЗБ на видавання (здавання) військового майна частині НОМЕР_1 від 10.08.2024 майор ОСОБА_5 10 серпня 2024 року отримав на складі ПАС військової частини НОМЕР_1 пістолет ТТ №АН 302- 1939 калібру 7,62 мм, про що свідчить відповідний підпис майора ОСОБА_5 .
Будучи старшим помічником начальника протиповітряної оборони відділення протиповітряної оборони військової частини НОМЕР_1 , майор ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст.11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п.10 «Інструкції з придбання у Збройних Силах України вогнепальної зброї невійськового призначення, бойових припасів до неї, холодної і пневматичної зброї та деяких інших предметів і матеріалів, на які поширюється дозвільна система», затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.07.2016 №347/631, п.4, 6 Розділу І, п.2 розділу X «Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 червня 2005 року №359, зобов'язаний додержуватись вимог Конституції України, Законів України, Статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів з питань, що регламентують проходження ним військової служби, не допускати вчинення злочинів, дбайливо використовувати військове майно, не допускати його втрати, знищення чи розкрадання, відповідати за збереження і правильну експлуатацію наданої йому у тимчасове службове користування і закріпленої за ним зброї та бойових припасів, не допускати ганебних вчинків, бути взірцем належної поведінки, виконуючи службові обов'язки, постійно мати зброю при собі, забезпечити належний порядок їх охорони, обліку, зберігання і використання, який унеможливлював би втрати та крадіжки.
Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачає, що солдат у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.
Відповідно до вимог ст.128 вказаного статуту, солдат зобов'язаний: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими,готовими до бою; знати тактику дій відділення в різних видах бою та вміло діяти в бою; знати та неухильно дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права; сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням; постійно вдосконалювати свої знання за фахом, уміння та навички; знати посади, військові звання і прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників (до командира бригади включно); додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни; бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; виконувати правила носіння військового одягу і взуття, своєчасно та акуратно їх лагодити, щоденно чистити і зберігати у визначених місцях; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержуватися правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання; повсякденно загартовувати себе, систематично вдосконалювати свою фізичну підготовку; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів; ретельно готуватися особисто, готувати зброю, техніку та інше майно до занять (стрільб, навчань), виконання завдань за призначенням, постійно стежити за їх наявністю і станом, своєчасно чистити зброю і шанцевий інструмент, проводити технічне обслуговування озброєння та техніки; неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, в роботі з технікою та в інших випадках, додержуватися правил пожежної безпеки; виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників); у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття; під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.
Відповідно до пунктів 2.15, 2.18, 2.22 Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України, стрілецька зброя (у тому числі спортивна і навчальна) закріплюється за військовослужбовцями рядового, сержантського та старшинського складу під особистий підпис у відомості закріплення зброї за особовим складом, яка реєструється в службі діловодства військової частини.
Військовослужбовцям, які відбувають у відрядження зі зброєю, до посвідчення про відрядження записуються вид, номер стрілецької зброї і кількість виданих до неї боєприпасів із зазначенням найменування, виробничих даних на боєприпасах та їх кількості. Запис скріплюється підписом особи, яка підписала посвідчення про відрядження, і гербовою печаткою військової частини. Найменування, кількість, номери стрілецької зброї та боєприпасів, призначених для озброєння команди (варти), записуються в посвідчення про відрядження старшого команди (варти).
Стрілецька зброя і боєприпаси військовослужбовців, які прибули у відрядження, зберігаються в окремій ставниці, шафі, ящику в місці зберігання зброї та боєприпасів, визначеному наказом командира військової частини. Ставниця, шафа, ящик замикаються і запечатуються печаткою чергового підрозділу.
Після закінчення занять (навчань, стрільб, чергування, патрулювання, виконання службового завдання, відряджень) зі стрілецькою зброєю та повернення з варти, стрілецька зброя повинна бути вичищена і здана черговому підрозділу (частини).
Відповідно до п.10.2 зазначеної Інструкції, військовослужбовці отриману стрілецьку зброю та боєприпаси повинні постійно тримати при собі.
З огляду на вказане, майор ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок зберігання зброї та боєприпасів та відповідальність, яка передбачена за його порушення, вчинив військовий злочин за наступних обставин.
Так, в період часу з 17 березня 2025 року по 22 березня 2025 року, майор ОСОБА_5 , діючи зі злочинною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, через несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в порушення вимог діючого законодавства, не тримав при собі отриману, закріплену за ним та ввірену йому для службового користування зброю і залишив її без нагляду за місцем несення служби, а саме в місці тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 на території АДРЕСА_2 , внаслідок чого допустив втрату пістолета 7.62 мм ТТ № НОМЕР_2 , 1939 року випуску, вартістю 1 551,73 (тисяча п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 73 копійки, спричинивши військовій частині НОМЕР_1 матеріальну шкоду на загальну суму 1 551,73 (тисяча п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 73 копійки.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення винуватим себе визнав повністю.
Показав,що з 25.06.1997 р. по теперішній час проходить військову службу у збройних силах за контрактом на посаді старшого помічника начальника протиповітряної оборони відділення протиповітряної оборони військової частини НОМЕР_1 ,яка дислокується у АДРЕСА_2 .10.08.2024р.отримав під розписку зброю-пістолет ТТ № НОМЕР_2 , 1939 року випуску калібру 7.62 мм,за який ніс особисту відповідальність. У березні 2025 р.мав приступити до лікування,проте транспорт з розташування військової частини до лікарні відвозив хворих не кожного дня,тому 17.03.2025 р.,коли військовий медик частини повідомив про необхідність терміново відбути з частини у лікарню,обвинувачений протягом кількох хвилин зібрав особисті речі,пістолет сховав під подушку на особистому ліжку,та рушив у лікарню з попутним транспортом. Згідно статуту,пістолет він був зобов'язаний передати іншій особі під розписку або особисто поїхати на склад та передати комірнику,однак не зробив цього за браком часу у зв'язку з терміновістю від'їзду у лікарню,проявив недбалість,розраховуючи на те,що пістолет зберігатиметься під подушкою до його повернення з лікування.22.03.2025 р.у військовій частині була проведена інвентаризація зброї,виявили нестачу пістолета,виданого ОСОБА_5 під розписку, за яких обставин він зник,обвинуваченому невідомо. По цьому факту було проведено службове розслідування,встановлено розмір майнової шкоди,заподіяної втратою військового майна,яку ОСОБА_5 відшкодував у 10-ти кратному розмірі.В подальшому, під час досудового розслідування він сприяв з'ясувати всі обставини скоєння злочину та зробив для себе належні висновки, у скоєному розкаявся.
Відповідно до ч.3,4 ст.349,351 КПК України суд,з урахуванням повного визнання винуватості обвинуваченим,за згодою учасників судового провадження,визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо фактичних обставин,що підтверджують винуватість обвинуваченого,які ніким не оспорюються.При цьому суд роз'яснив наслідки,передбачені ч.3 ст.349 КПК України,переконався у добровільності позицій та правильному розумінні учасниками судового провадження наслідків відмови від дослідження інших доказів,що позбавляє їх права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази суд встановив, що винуватість обвинуваченого у вчинені інкримінованого йому злочину знайшла своє підтвердження,що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема,у рішенні у справі «Коробов проти України»,та кваліфікує його дії по ч.3 ст.413 КК України як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 413 КК України - втрата ввіреної для службового користування зброї, внаслідок порушення правил їх зберігання, вчинена в умовах воєнного стану.
Відповідно до статей 50,65 КК України особі,яка вчинила злочин, має бути призначено покарання,необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. У судовому рішенні суд має окремо обґрунтувати «вагомий внесок» кожної обставини, яка пом'якшує або обтяжує покарання.
При призначенні обвинуваченому покарання,суд бере до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та враховує відомості про особу обвинуваченого.
Так, ОСОБА_5 раніше не судимий, має постійне місце проживання, мешкає у сім'ї,де виховує неповнолітню дитину,виконує обов'язки військової служби за контрактом ,тяжких наслідків від його дій не настало.
Обставиною,яка пом'якшує покарання обвинуваченого,суд відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України визнає активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття у скоєному.
Такі висновки суду ґрунтуються на тому,що обвинувачений дає критичну оцінку своїм діям,послідовно визнає винуватість у скоєнні злочину,своїми активними діями сприяв органам слідства з'ясувати обставини вчинення злочину,відшкодував завдані збитки потерпілій особі,яка не заявила до нього матеріальних претензій.
Потерпіла особа не наполягає на суворому покаранні обвинуваченого,представник потерпілого в судовому засіданні повідомив про відсутність до ОСОБА_5 матеріальних претензій,враховуючи повне відшкодування завданих збитків останнім у 10-ти кратному розмірі.
Обставин,що обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст.67 КК України ,судом не встановлено.
З урахуванням всіх цих обставин у сукупності з відомостями про особу обвинувачених,їх ставлення до скоєного, суд прийшов до висновку, що з метою захисту інтересів суспільства, запобігання вчиненню нових правопорушень,обвинуваченому необхідно призначити покарання в межах мінімальної санкції статті 413 ч.3 КК України у виді 2 років позбавлення волі,оскільки обвинувачений не становить небезпеки для суспільства,дає критичну оцінку своїм діям, що вказує на свідоме бажання стати на шлях виправлення.
Крім того,суд враховує,що кримінальне правопорушення вчинене військовослужбовцем за контрактом, особу обвинуваченого, який добровільно прийняв рішення про укладення контракту,на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, згідно службової характеристики,здатний переносити психофізичні навантаження,обумовлені проходженням військової служби.
Згідно медичної характеристики, ОСОБА_5 протягом 2023-2025 р.неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні із захворюваннями,отриманими під час проходження військової служби.
За висновком суду, ОСОБА_5 не ідентифікує себе з кримінальною особистістю , не проявляв та наразі не проявляє антисоціальної поведінки.
Відповідно до ст.58 КК України, покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
У даному випадку,приймаючи до уваги обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме щире каяття, визнання винуватості, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення,повне відшкодування матеріальної шкоди,що, на переконання суду, істотно знижують тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи обвинуваченого, який є військовослужбовцем за контрактом, за місцем служби характеризується позитивно, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, а також беручи до уваги продовження ним військової служби в умовах воєнного стану, враховуючи позицію сторони обвинувачення та потерпілого, суд вважає, що в даному випадку існують всі передбачені законом підстави обвинуваченому замість покарання у виді позбавлення волі на строк два роки призначити на підставі ст.58 КК України службове обмеження для військовослужбовців із відрахуванням в дохід держави з суми грошового забезпечення 10 відсотків,що є необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого з метою захисту суспільства,а також відповідає інтересам держави у підтриманні обороного захисту.
Призначене покарання відповідає позиції ЄСПЛ ,викладеній у рішеннях по справах «Бакланов проти Росії» від 09.06.2015 р. та «Фрізен проти Росії» від 24.03.2015 р.,в яких ЄСПЛ зазначив,що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних свобод особи лише тоді стає значним,якщо встановлено,що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
У рішенні по справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 р.ЄСПЛ вказав,що для того,щоб втручання вважалося пропорційним,воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистого надмірного тягаря для особи.
На переконання суду,призначення обвинуваченим такого покарання є справедливим,співмірним і достатнім для їх виправлення,кари та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченими,так і іншими особами,а також буде відповідати таким принципам Конвенції,як пропорційність обмеження прав людини,легітимна мета і невідворотність покарання.
Так,у розумінні ЄСПЛ ,покарання повинне встановлювати новий додатковий обов'язок для особи,який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає,що покарання переслідує подвійну мету:покарання і стримування від вчинення нових злочинів,а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтир для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
Аналогічна позиція була висловлена колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 20.05.2025 р. у справі № 592/5221/22 провадження № 51 - 4911 км 24.
Речові докази по даному провадженню,виходячи із змісту обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування,до справи не долучені.
Цивільний позов не заявлено.
Судові витрати відсутні.
До обвинуваченого запобіжний захід не обирався.
Керуючись ст.ст.368,374,392 КПК України,суд-
Ухвалив:
Визнати винуватим ОСОБА_5 у вчиненні злочину,передбаченого ч.3 ст.413 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.
На підставі ст.58 КК України, ОСОБА_5 призначене покарання у виді двох років позбавлення волі замінити на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовця терміном 2 (два) роки з відрахуванням в дохід держави 10% із суми грошового забезпечення .
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з дати приведення вироку до виконання.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів після його проголошення,обвинувачем,який тримається під вартою,у той же строк з дня вручення йому копії вироку.
Учасники кримінального провадження мають право отримати копію вироку негайно після його проголошення,особам,які не були присутні при проголошенні вироку,його копія не пізніше наступного дня буде направлена поштою.
Суддя ОСОБА_1