1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/6475/25 1-кп/335/768/2025
16 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконфренції), захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, -
В провадженні Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.
У судовому засіданні в порядку ч.3 ст.331 КПК України прокурор заявила клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 строк на 60 днів.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначила про те, що ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 29.05.2025 року до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днівдо 25.07.2025 року включно з визначенням розміру застави в сумі 90 840 гривень та покладанням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, який було продовжено, строк спливає 19.09.2025 року, однак, завершити судовий розгляд у кримінальному провадженні до закінчення вказаного строку об'єктивно неможливо.
Необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 обумовлюється тим, що ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, а саме, що ОСОБА_4 може переховуватись від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Наявність ризика, передбаченого ч.1 п.1 ст.177 КПК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме за вчинення злочину за правовою кваліфікацією, передбаченою ч.1 ст. 263 КК України, яке згідно ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років. Розуміючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, суворість та невідворотність послідуючого покарання, обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватись від суду.
Ризик, передбачений ч.1 п.5 ст.177 КПК України обґрунтовується тим, що обвинувачений, схильний до вживання наркотичних засобів, наявність судимості за ст.309 КК України, яка не знята та не погашена у встановленому законом порядку. При цьому ОСОБА_4 не має жодного джерела доходу, у зв'язку з чим може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_4 при ухваленні вироку, наслідки злочину, сторона обвинувачення вважає, що виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків та дасть можливості запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КК України.
Жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Так про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, особистого зобов'язання свідчить тяжкість вчиненого кримінального правопорушення т наявність ризиків.
Неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обумовлена відсутністю у обвинуваченого постійного місця проживання.
Неможливість обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки обґрунтовується тим, що на час звернення з клопотанням відповідних клопотань від поручителів не надходило.
Обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту неможливо, оскільки власного постійного житла обвинувачений у м.Запоріжжя не має, як і документів, які можуть підтвердити оренду такого.
У зв'язку з чим з метою попередити злочинну діяльність ОСОБА_4 , забезпечення виконання покладених процесуальних обов'язків, прокурор просить суд продовжити відносно ОСОБА_4 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 підтримала думку підзахисного.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного.
Так, судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 29.05.2025 року до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 25.07.2025 року включно з визначенням розміру застави в сумі 90 840 гривень та покладанням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 22.07.2025 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , продовжено на 60 днів, на умовах, визначених ухвалою слідчого судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2025 року.
Строк дії запобіжного заходу спливає 19.09.2025 року, проте до спливу строку тримання під вартою завершити кримінальне провадження не можливо з незалежних від суду причин.
Як зазначено у ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Відповідно ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених ст.177 цього Кодексу.
Стаття 194 КПК України передбачає, що під час розгляду клопотання суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч.1, ч.2 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є запобігання спробам обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити ці дії.
Судом встановлено, що у кримінальному провадженні на даний час триває судовий розгляд.
ОСОБА_4 по даному кримінальному провадженню обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, яке відноситься до тяжких злочинів за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Судом встановлено наявність обставин, які свідчать про те, що ризики, які були підставою для обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: ризик переховування від суду, та вчинення іншого кримінальне правопорушення, не змінились та продовжують існувати і на цей час.
Крім того, суд відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішені питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 який офіційно не працевлаштований, доказів того, що до затримання він працював неофіційно суду надано не було, раніше судимий, вчинив новий злочин в період відбування іншого покарання.
Крім того, у суду відсутні відомості про те, що обвинувачений за станом свого здоров'я не може перебувати у місці тримання під вартою.
На думку суду, дані про особу обвинуваченого та наявність встановлених судом ризиків, у сукупності свідчать про неможливість запобігання ним шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 іншого запобіжного заходу, менш обтяжливого, ніж тримання під вартою, а також про те, що запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
На думку суду, обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням строку тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення, яке інкримінується ОСОБА_4 не виходить за межі розумного строку.
Застосований відносно ОСОБА_4 запобіжний захід кореспондується з характером суспільного інтересу, підставами і метою його обрання, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, не надає можливості обвинуваченому перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухилення від суду та впливати на свідків.
Наявні наведені ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку, що підстави для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не відпали, і не встановлено обставини, які б давали достатні підстави для зміни чи скасування раніше обраного запобіжного заходу.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_4 судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено.
З урахуванням зазначеного, суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу із тримання під вартою на інший більш м'який, оскільки вважає, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, на даний час, не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Крім того, як стверджує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справах «Ілійков проти Болгарії» та «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини, зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Враховуючи вищенаведене, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям Європейського суду з прав людини, суд вважає виправданим тримання обвинуваченого під вартою.
З урахуванням викладеного, та враховуючи дані щодо особи обвинуваченого, суд доходить висновку, що інші більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого, з огляду на що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо останнього слід продовжити строком на 60 днів, з можливістю внесення застави у розмірі, визначеному ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2025 року.
Керуючись ст.ст. 197, 183, 331 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, продовжити на 60 днів, з 16 вересня 2025 року до 14 листопада 2025 року включно на умовах, визначених ухвалою слідчого судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2025 року.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Запорізького апеляційного суду.
Суддя: ОСОБА_1