Справа № 127/29365/25
Провадження № 1-кп/127/962/25
01.10.2025 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці кримінальне провадження № 12025025020000149 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця с. Письмечеве, Солонянського району Дніпропетровської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працевлаштованого, раніше несудимого,
у вчиненні злочину, передбаченого 3 ст. 358 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, -
ОСОБА_4 у вересні 2022 року (точного часу та дати не встановлено) під час спілкування із невстановленою особою дізнався про можливість виготовлення посвідчення водія у незаконний спосіб, після чого, діючи умисно, достовірно знаючи, що посвідчення водія видається уповноваженими державними органами відповідно до «Положення про порядок видачі посвідчення водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 (в редакції зі змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 946 від 15.11.2019), вирішив вступити в змову з невстановленою особою та замовити виготовлення посвідчення водія на своє ім'я з метою його подальшого використання у власних цілях.
Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на порушення встановленого порядку оформлення документів, які видаються державною установою, з метою незаконного отримання права керувати транспортними засобами, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи злочинні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_4 зв'язався із невстановленою особою, яка обіцяла за грошову винагороду виготовити на замовлення підроблене посвідчення водія.
З метою реалізації їх спільного з ОСОБА_4 злочинного умислу, спрямованого на одержання підробленого посвідчення водія, невстановлена особа повідомила, що для його виготовлення необхідно надати персональні дані та особисту фотокартку, які у подальшому будуть використані для підробки посвідчення. ОСОБА_4 , продовжуючи реалізовувати їх спільний з невстановленою особою протиправний умисел, надав невстановленій особі особисті анкетні дані, а саме копію свого паспорта громадянина України, копію медичної довідки та фото для внесення відомостей у посвідчення водія, яке надає право на керування транспортними засобами. Після чого невстановлена особа внесла завідомо неправдиві відомості до завідомо підробленого посвідчення водія НОМЕР_2 від 16.09.2022, виданого ТСЦ 8042 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У подальшому невстановлена особа у невстановлений час та місці, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4 та використовуючи невстановлену комп'ютерну техніку, із застосуванням оргтехніки виготовила документ - посвідчення водія категорії «В», «С1», «С» серії НОМЕР_2 від 16.09.2022, видане ТСЦ 8042 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після чого, ОСОБА_4 у вересні 2022 року в невстановлений час, перебуваючи у м. Дніпрі (точної адреси не встановлено), отримав від невстановленої особи підроблене посвідчення НОМЕР_2 від 16.09.2022, видане ТСЦ 8042 на його ім'я, яке залишив у себе з метою використання такого документа як офіційного, тобто такого, який має усі необхідні реквізити та юридично значущий характер.
Відповідно до висновку експерта надане на експертизу посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 16.09.2022, видане ТСЦ 8042 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає зразкам, що перебувають (перебували) в офіційному обігу на території України.
Крім того, ОСОБА_4 попередньо одержавши підроблений офіційний документ - посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 16.09.2022, видане ТСЦ 8042 на його ім'я, усвідомлюючи, що вказаний документ є підробленим, оскільки при його отриманні не дотримано встановленого законодавством України порядку отримання та використання посвідчення водія, з вересня 2022 року почав використовувати його під час керування транспортним засобом.
Так, близько 16 год 35 хв 16.06.2025 ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «Opel» моделі «Vivaro», державний номерний знак НОМЕР_3 , поблизу АЗС «БРСМ», що за адресою: м. Вінниця, вул. Немирівське шосе, 203А, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію України» був зупинений поліцейськими БУПП у Вінницькій області ДПП в зв'язку з порушенням Правил дорожнього руху. На вимогу працівників поліції відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» пред'явити документ, який посвідчує право керування транспортним засобом, ОСОБА_4 з метою введення в оману працівників поліції щодо наявності в нього права керування транспортним засобом, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, пред'явив, таким чином, використав підроблене посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 16.09.2022, видане ТСЦ 8042 на його ім'я, категорії «категорії «В», «С1», «С».
Відповідно до висновку експерта надане на експертизу посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 16.09.2022, видане ТСЦ 8042 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає зразкам, що перебувають (перебували) в офіційному обігу на території України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 не оспорював час, місце, спосіб, мотив і мету, форму вини за інкримінованими йому кримінальними правопорушеннями, свою вину визнав у повному обсязі, підтвердив обставини їх скоєння, викладені в обвинувальному акті та погодився з кваліфікацією його дій. Зокрема, повідомив, що замовив підроблене посвідчення водія в мережі інтернет та в подальшому його використовував, про що щиро шкодує. Просив суд його суворо не карати.
Вислухавши позицію прокурора, думку обвинуваченого, які вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, переконавшись, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, перевіривши добровільність його позиції, роз'яснивши наслідки застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК України, а саме позбавлення його права оскаржити в апеляційному порядку визнані ним обставини вчинення кримінальних правопорушень, що викладені у обвинувальному акті, беручи до уваги визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень у повному обсязі, зважаючи на те, що жодним учасником судового провадження не оспорено винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та визначені обвинуваченням обставини їх вчинення, переконавшись, що ніхто із учасників судового провадження не заперечує щодо такого порядку судового розгляду, суд вважає можливим застосувати положення ч. 3 ст. 349 КПК України та визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежується дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Судом створено необхідні умови для виконання сторонами обвинувачення і захисту їхніх процесуальних обов'язків і здійснення прав, в тому числі і права на захист.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), Series А, заява № 25 від 18.01.1978, пункт 161, та «Коробов проти України», заява № 39598/03 від 21.07.2011, пункт 65, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Будь-яких вагомих, достовірних доказів, які надають розумні підстави сумніватися у доведеності вини ОСОБА_4 у судовому засіданні не встановлено.
З огляду на вищевикладене, суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, враховуючи позицію обвинувачення та визнання обвинуваченим вини, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та вважає, що його дії по першому епізоду вірно кваліфіковано за ч. 3 ст. 358 КК України, як підроблення посвідчення, яке видається установою, яка має право видавати такий документ, і яке надає права, з метою використання його підроблювачем, вчинене за попередньою змовою групою осіб; по другому епізоду - за ч. 4 ст. 358 КК України як використання завідомо підробленого документа.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.
Відтак, суд, за внутрішнім переконанням, дійшов висновку про те, що встановлені судом обставини дозволяють ухвалити обвинувальний вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд керується вимогами ст. 65-67 КК України, роз'ясненнями, викладеними у пунктах 1, 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами та доповненнями), а також виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
За правилами кримінального закону покарання, призначене особі за вчинене кримінальне правопорушення, має бути законним і справедливим. Законність покарання означає, що його має бути призначено особі відповідно до вимог цього закону, а справедливість покарання визначається принципом його домірності, тобто необхідності його визначення судом саме у тому виді й розмірі, яке, з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, буде необхідним та достатнім для її виправлення й попередження нових кримінальних правопорушень.
На підставі вимог статті 65 КК України суд призначає покарання за вчинене кримінальне правопорушення відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до положень статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, а також не має на меті завдання фізичних страждань або приниження людської гідності.
В рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 Європейський суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою».
Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Таким чином, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує наступне: позицію сторін судового провадження щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого (визнання вини, щире каяття); ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (ч. 3 ст. 358 КК України відноситься до нетяжких злочинів, а ч. 4 ст. 358 КК України - до кримінальних проступків); особливості й обставини вчинення кримінальних правопорушень; особу обвинуваченого (раніше несудимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працевлаштований, за місцем проживання скарг на його поведінку не надходило, на обліках в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше проходив військову службу у зв'язку з загальною мобілізацією через збройну агресію РФ та виключений із списків особового складу в/ч НОМЕР_4 у запас ЗСУ 28.11.2024).
При призначенні ОСОБА_4 покарання, згідно зі статтею 66 КК України, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.
Щире каяття проявилося у визнанні обвинуваченим факту вчинення кримінальних протиправних діянь, критичній оцінці своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні нести кримінальну відповідальність за вчинене.
Активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень полягає в тому, що обвинувачений відразу ж зізнався у вчиненому та повідомив про всі обставини вчинення цих кримінальних правопорушень.
Водночас, суд дійшов висновку, що обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченому, не є винятковими і не знижують істотним чином міру тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, не зменшують їх суспільну небезпеку до рівня, який виходить за межі покарання, що виключає застосування до обвинуваченого статті 69 КК України призначення більш м'якого покарання, ніж передбаченого законом.
Обставин, передбачених статтею 67 КК України, які обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.
За вищевикладених обставин, суд, проаналізувавши поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме: визнання вини, враховуючи наявність пом'якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин, з метою захисту прав і законних інтересів особи, суспільства і держави, зважаючи на вимоги справедливості і мету правосуддя, враховуючи позицію прокурора, дійшов переконання, що виправлення обвинуваченого та його перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, а тому щодо нього необхідно і доцільно призначити покарання у виді обмеження волі в межах санкцій статей обвинувачення. При цьому остаточне покарання слід призначити з урахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Саме таке покарання, на переконання суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, є гуманним, справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому, досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року. При цьому, визначене покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Початок іспитового строку обвинуваченому необхідно обчислювати з моменту проголошення вироку.
Запобіжний захід обвинуваченому в межах даного кримінального провадження не обирався.
Згідно з ст. 124 КПК України суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь держави процесуальні витрати за проведення судової експертизи №1459/25-21 від 23.06.2025 в сумі 3816,72 грн, оскільки її проведення було обумовлено розслідуванням скоєних ним кримінальних правопорушень.
Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 50, 61, 65-67, 185, 358 КК України, ст. ст. 100, 124, 174, 349, 371, 373, 374 КПК України, суд -
Визнати винуватим ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч. 3 ст. 358 КК України - у виді 1 року 6 місяців обмеження волі;
- за ч. 4 ст. 358 КК України - у виді 1 року обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.
У відповідності до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати засудженого ОСОБА_4 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на проведення судової експертизи в сумі 3816 (три тисячі вісімсот шістнадцять) грн 72 коп.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18.06.2025 по справі №127/18757/25 на майно, а саме: посвідчення водія НОМЕР_2 від 16.09.2022, видане ТСЦ 8042 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поміщене до спецпакету НПУ №CRI1264744 - скасувати.
Речові докази по кримінальному провадженню, а саме:
-посвідчення водія НОМЕР_2 від 16.09.2022, видане ТСЦ 8042 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - знищити;
-DVD-R диск - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок суду може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Не пізніше наступного дня після ухвалення, копію вироку направити учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.
Відповідно до частини 2 статті 394 КПК України, вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.
Суддя: