Провадження № 11-кп/803/3164/25 Справа № 202/7967/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпра від 15 вересня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 15 вересня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 13 листопада 2025 року включно.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд, врахувавши тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватими, процесуальну поведінку останнього, посилався на те, що ризики передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не припинили існувати та застосування менш обтяжливого запобіжного заходу не зможе їм запобігти.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу скасувати, відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги адвокат посилається на недоведеність встановлених судом ризиків. На переконання сторони захисту, прокурором не було надано доказів, які свідчать про існування заявлених ризиків, а висновки суду ґрунтуються на припущеннях.
Перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як встановлено апеляційним судом у судовому засіданні та що знайшло своє підтвердження і у відповідних матеріалах контрольного провадження, 15 вересня 2025 року судом, на розгляді якого перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , в порядку ст. 331 КПК України було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою останнього.
Вирішуючи питання про продовження строку застосування запобіжного заходу суд першої інстанції дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість подальшого тримання ОСОБА_7 під вартою, та дійшов висновку про існування тих, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились і виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження тримання під вартою ОСОБА_7 та доводи захисту щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення цього питання.
Так, суд першої інстанції, відповідно до ст. 178 КПК України, врахував тяжкість злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , який відноситься до категорії тяжких, покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим - від 7 до 10 років позбавлення волі, процесуальну поведінку обвинуваченого, який перебував у розшуку, відомості про висунення обвинувачення у вчиненні іншого злочину, та відповідно наявність передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризиків, які не припинили існувати, тому дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою останнього та відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Доводи захисника про недоведеність встановлених судом ризиків колегія суддів вважає необґрунтованими.
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_7 до обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а процесуальна поведінка останнього не була належною, оскільки він ухилився від суду, що в умовах воєнного стану доводить ризики його переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Доводи захисника про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків не заслуговують на увагу, оскільки за вказаних умов не можуть бути стримуючим фактором належної процесуальної поведінки останнього у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Не є обґрунтованими й доводи захисника про належну процесуальну поведінку обвинуваченого протягом досудового розслідування та судового розгляду, оскільки ці обставини свідчити про незмінність такої поведінки після звільнення з-під варти не можуть.
Що стосується тверджень захисника про неврахування судом наміру обвинуваченого проходити військову службу, зокрема в контексті ризику переховування, то вони не заслуговують на увагу.
Колегія суддів зауважує, що саме по собі бажання проходження військової служби не може в даному випадку спростовувати вказаний ризик, оскільки не гарантує ані виконання обвинуваченим військового обов'язку, ані залишення останнього на підконтрольній Україні території.
За цих обставин факт звернення сторони захисту до прокурора з клопотанням про ініціювання перед судом питання про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації суд розцінює виключно як реалізацію обвинуваченим права, передбаченого ст. 616 КПК України.
Щодо доводів захисту про порушення строків вручення клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу, то вони хоча і мають місце, проте підстав для скасування судового рішення не дають.
При цьому, колегія суддів не вважає порушеним право обвинуваченого захист, оскільки докази неможливості проведення конфіденційного спілкування останнього із захисником суду не надано, а сам лише факт отримання захисником клопотання поза межами робочого часу свідчити про це не може.
Що стосується посилань захисника на те, що жоден зі свідків не вказує на його причетність до злочину, а обвинувачення ґрунтується на суперечливих висновках експертів, то ці обставини перевіряються судом під час ухвалення остаточного рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було вирішено під час судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, продовження існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.
З наведених підстав колегія суддів не перевіряє доводи захисту й в контексті ризику впливу обвинуваченого на експертів та свідків.
Вирішуючи питання обґрунтованості судового рішення в частині відсутності підстав для визначення застави колегія суддів керується вимогами ч. 4 ст. 183 КПК України, якими передбачено,що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
З урахуванням обставин кримінального провадження та встановлених судом ризиків колегія суддів погоджується з тим, що застава не здатна буде забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а тому рішення суду першої інстанції й в цій частині слід вважати обґрунтованим.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпра від 15 вересня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4