Провадження № 22-ц/803/5947/25 Справа № 199/8604/24 Головуючий у першій інстанції: Петунін І. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
17 вересня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря Сахарова Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у складі судді Петуніна І.В. від 21 березня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 01.03.2008. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2010 шлюб між ними розірвано. Під час шлюбу вони придбали новий автомобіль «Хюндай Акцент», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_1 , автомобіль був зареєстрований на відповідача. Після розлучення з нею залишився їх спільний син, який є дитиною з інвалідністю з дитинства та потребує постійного догляду. Зважаючи на те, що син стає дорослішим і для його комфортного транспортування вона 30.08.2024 звернулася до відповідача з проханням надати автомобіль, який вони придбали 22.10.2008. Натомість, відповідач повідомив, що автомобіля вже нема. Листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізьких областях від 26.09.2024 повідомлено, що спірний автомобіль 11.11.2009 знято з обліку для реалізації. Вона не знала про реалізацію автомобіля і кошти від його реалізації не отримувала, згоди на його продаж не давала. Згідно висновку судового експерта-автотоварознавця від 11.10.2024, ринкова вартість автомобіля «Хюндай Акцент» 2008 року випуску, обладнаного двигуном 1.4і з автоматичною КП в комплектації «комфорт» становить 212629,15 грн. Таким чином, відповідач повинен їй коменсувати належну їй частку вартості автомобіля, саме 50% на момент розгляду справи, тобто 106314,57 грн. Тому ОСОБА_1 просила стягнути на свою користь з відповідача компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля у сумі 106314,57 грн.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2025 року позовні вимоги залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що з 01.03.2008 між сторонами був зареєстрований шлюб (а.с. 8).
В період шлюбу сторонами придбаний автомобіль «Хюндай Акцент» 2008 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , на підставі довідки-рахунку серії ДДР № 734915 від 21.10.2008, який був зареєстрований на відповідача 22.10.2008 (а.с. 13, 14).
11.11.2009 автомобіль «Хюндай Акцент» 2008 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 за заявою відповідача знятий з обліку для реалізації, що підтверджується листами Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізьких областях від 26.09.2024 та від 09.10.2024 (а.с. 13, 14).
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2010 у справі №2-4762/2010 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 29.11.2010 (а.с. 8). У рішенні суду щодо розірвання шлюбу не встановлено з якого часу між сторонами фактично було припинено шлюбні відносини.
Згідно з висновком з висновком судового експерта-автотоварознавця Крутінь В.І. по визначенню середньо ринкової вартості КТЗ від 11.10.2024, середньоринкова вартість автомобіля «Хюндай Акцент» 2008 року випуску, обладнаного двигуном 1.4і з автоматичною КП, в комплектації «комфорт» становить 212629,15 грн (а.с. 15-18).
Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частини. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої, другої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку.
Згідно з частинами першою, другою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи приписів статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Суд звертає увагу, що неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини 4, 5 ст.71 СК України).
Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільні речі, суди мають застосовувати положення ч.4 та ч.5 ст.71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно зі статтями 355, 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Стаття 358 ЦК України визначає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 16, 391 ЦК України).
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні правовідносин між співвласниками має їх домовленість, яка не може підмінятися рішенням суду, проте при виникненні конфліктної ситуації, що унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном, такий порядок користування може встановити суд з метою забезпечення рівної реалізації співвласниками їх прав.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 11.12.2019 у справі №523/4575/16-ц (провадження №61-4013св18).
Встановлено, що автомобіль «Хюндай Акцент» 2008 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 був придбаний сторонами у період шлюбу сторін; презумпція спільної сумісної власності подружжя на вказане авто не спростована.
Судом установлено, що вказаний вище автомобіль відповідачем був знятий з обліку для реалізації 11.11.2009, тобто до розірвання шлюбу сторін, однак під час припинення сторонами сімейних відносин, що визнано представником позивачки та представником відповідача в судовому засіданні апеляційного суду, що підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання від 17 вересня 2025 року. Доказів надання позивачкою згоди на відчуження автомобіля суду не представлено, клопотання про витребування таких доказів не заявлене.
З урахуванням викладеного, колегія дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача компенсації вартості 1/2 частини вказаного вище автомобіля.
Разом з тим, відповідачем до ухвалення оскаржуваного рішення подано заяву про застосування строків позовної давності, яка викладена у відзиві на позовну заяву (а.с. 52-54).
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п. 51 рішення ЄСПЛ від 22.10.96 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (постанова ВС від 07.09.2023 у справі №947/35719/21).
Верховний Суд у постанові від 05.09.2022 у справі №385/321/20 вказав, що добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об'єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.
Встановлено, що спірний автомобіль після припинення шлюбних відносин між сторонами фактично знаходився у відповідача. Доказів існування між сторонами домовленості про користування автомобілем, який є спільним сумісним майном - суду не представлено, клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.
Більше того, під час припинення шлюбних відносин, відповідачем 11.11.2009 спірний автомобіль був знятий з обліку для реалізації; шлюб сторін розірваний рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2010 у справі №2-4762/2010, яке набрало законної сили 29.11.2010 (а.с. 8).
Отже, про порушення свого права на спільне майно з відповідачем позивачка могла дізнатись і дізналась не пізніше 29.11.2010 року.
Встановлено, що даний позов пред'явлений до суду 23 жовтня 2024 року, що стверджується інформацією на поштовому конверті (а.с. 22).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що про порушення свого права позивачка могла довідатися і дізналась не пізніше 29 листопаді 2010 року (набрання рішенням законної сили), враховуючи відсутність будь-якої домовленості між сторонами про користування спільним автомобілем, - колегія дійшла висновку, що позивачкою пропущено трирічний строк позовної давності без поважних причин та наявність підстав для відмови, у зв'язку з цим, в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості 1/2 частини автомобіля в сумі 106314,57 грн.
Необхідно зауважити, що відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30 червня 2023 року.
Отже, беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.
Крім того, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023) встановлено, що уперіод дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною слід вважати позовну давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.
Однак, в даному випадку позовна давність пропущена позивачкою задовго до встановлення на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а саме з 29 листопада 2013 року (зі спливом трирічного строку з дати набрання законної сили рішенням про розірвання шлюбу сторін).
Будь-яких доказів поважності причин пропуску строку позовної давності, передбаченого статтею 72 СК України, переривання вказаного строку, тощо, позивачкою не представлено.
Відсутність у ОСОБА_1 посвідчення водія не є поважною причиною не цікавитися своїм майном, не вживати заходів на його поділ та отримання його в натурі чи грошової компенсації за належну їй частку на протязі тривалого часу після розірвання шлюбу.
Позивачкою не надано доказів на підтвердження її доводів про наявність домовленості з відповідачем, що вказаний вище автомобіль придбавався саме в інтересах неповнолітньої дитини з вадами здоров»я, тимчасове користування автомобілем відповідачем.
З 29 листопада 2010 року позивачка не цікавилась вказаним автомобілем, враховуючи, що він є рухомим майном, вартість якого у процесі експлуатації значно знижується; витрат на утримання і ремонт автівки позивачка не несла; будь-яких обов»язків власника автівки позивачка не виконувала, що не заперечується позивачкою.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді В.С. Городнича
М.Ю. Петешенкова