Провадження № 22-ц/803/5499/25 Справа № 214/3698/22 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
30 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 214/3698/22
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Державний воєнізірований гірничо-рятувальний (аварійно-рятувальний) загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Сіденком С. І. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 березня 2025 року,
В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного воєнізірованого гірничо-рятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій про зміну формулювання причин та дати звільнення, стягнення вихідної допомоги.
Позов мотивований тим, що позивач працював на підприємстві відповідача з 22 січня 2020 року по 30 червня 2022 року. Трудові відносини були врегульовані трьома контрактами, ідентичними за формою та змістом, укладеними один за одним.
22 червня 2022 року позивач рекомендованим листом надіслав на адресу роботодавця заяву про звільнення, яка була вмотивована позивачем за правилом ст. 39 (с. 3 ст. 38) КЗпП України. Заява про звільнення зареєстрована роботодавцем 28 червня 2022 року.
При спробі отримати трудову книжку, саме 29 червня 2022 року, прохання позивача було відхилено, працівники відділу кадрів усно повідомили, що наказом від 24 червня 2022 року позивача звільнено 30 червня 2022 року з формулюванням у редакції роботодавця. Правові підстави звільнення обґрунтовані пунктом 2 ст. 36 КЗпП України. Формулювання причин звільнення роботодавець застосував на власний розсуд, без урахування заяви позивача про звільнення.
Позивач вказує, що роботодавець шахрайським шляхом приховує його заяву про звільнення. В той же час наказ про звільнення від 24 червня 2022 року позивачу надано для ознайомлення лише 30 червня 2022 року.
У разі звільнення працівника на умовах контракту, підставою його звільнення є п. 8 ст. 36 КЗпП, а не п. 2 тієї ж статті, як про це вказано у наказі про звільнення. Різницю між контрактом та строковим трудовим договором, яку ігнорує роботодавець, дозволяє йому маніпулювати пунктами 2 та 8 ст. 36 КЗпП та на власний розсуд вносити записи в трудову книжку, без попереднього повідомлення.
На час звільнення за ініціативою роботодавця дія контракту 572/21 від 18 жовтня 2021 року була призупинена наказом роботодавця з початку травня 2022 року до скасування військового стану. Після призупинення дії контракту роботодавцем не здійснювалось нарахування позивачу заробітної плати. Контрактом не було передбачено зупинку правовідносин сторін контракту.
Враховуючи призупинення дії контракту № 572/21 від 18 жовтня 2021 року позивачем було прийнято рішення про надання роботодавцю заяви на звільнення за умовами ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Причини звільнення у такому порядку позивач обґрунтовує тим, що за посадовою інструкцією його обов'язком є забезпечення охорони праці водолазів на підприємстві роботодавця, в той час як відповідач не виконує вимоги ст. 18 Закону України «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпП України.
У грудні 2021 року роботодавець перерахував до Київської морської школи водолазів більше 70 000 грн за навчання водолазів. Учбова програма - 280 годин, фактично проведено - 20 годин. Свідченням цього факту є оплата відрядження ОСОБА_2 , який був викладачем за сумісництвом з боку Київської морської школи. На почастку червня 2022 року позивач випадково дізнався, що наказом № 213 від 20 травня 2022 року ОСОБА_2 попереджено про його звільнення в порядку ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Тобто, заняття працівників-водолазів на підприємстві відповідача було скасовано.
Обов'язком позивача є забезпечення охорони праці водолазів, навчання яких було скасовано, що призвело до подачі позивачем заяви про його звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Як на підставу позовних вимог позивач також посилається на факт смерті у листопаді 2019 року одного з водолазів при виконанні підводно-технічних робіт приватного характеру без достатньої належної підготовки у с. Софіївка Миколаївської області.
Крім того, позивач вважає, що при його звільненні з підстав на які він вказує, а саме порушення роботодавцем трудового законодавства, він має право на отримання вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. Позивачем здійснено відповідний розрахунок у позовній заяві та визначено вихідну допомогу на рівні 55 470,00 грн. (за винятком військового збору).
На підставі наведеного вище позивач просив суд зобов'язати відповідача змінити формулювання причин звільнення позивача у записах його трудової книжки шляхом скасування наказу № 268 від 24 червня 2022 року та внести новий запис у трудову книжку: «звільнений за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю за частиною 3 ст. 38 КЗпП України». Зобов'язати відповідача змінити дату звільнення наступним днем після реєстрації заяви про звільнення, а саме: - 29 червня 2022 року. Стягнути з відповідача на користь позивача тримісячну вихідну допомогу та зобовязати відповідача повернути позивачеві понесені ним судові витрати.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове провадження в межах позовної заяви мало б бути акцентовано на трьох основних питаннях: чи були побудовані трудові правовідносини на підставах строкового договору, чи мали місце юридичні обставини укладення контракту, чи мав місце безстроковий договір фактично. Судом першої інстанції не було досліджено трудову книжку позивача.
Апелянт зазначає, що професія і посада «інженер районний» у Класифікаторі професій не зафіксована, тому запис в трудовій книжці позивача за № 4 від 22 січня 2020 року процесуально не виважений та є такий, що не створює юридичних наслідків. Проте мотивувальна частині оскаржуваного рішення починає свої висновки саме з цього запису.
Також зазначає, що подані позивачем клопотання суду першої інстанції клопотання з оприлюдненням певної доказової бази, а саме обсяги пропонованої роботи, строк дії контракту, права , обов'язки та відповідальність сторін, умови оплати праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально - побутові умови з урахуванням специфіки роботи процесуально не розглядались.
Посилається на те, що суд першої інстанції, зобов'язавши представника відповідача надати оригінал контракту для огляду в судовому засіданні, оригінал контракту не оглянув, тому позивач втратив можливість довести не тільки шахрайські маніпуляції відповідача, а й відсутність законного обґрунтованих підстав на укладення договору.
Вказує, що звільнення позивача у зв'язку із закінченням контракту не зафіксовано записом у трудовій книжці , тобто мова йде про строковий трудовий договір. Але фізично такого строкового договору не існує.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Державного воєнізірованого гірничо-рятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій - адвоката Зубик Н.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, між Державним воєнізованим гірничорятувальним (аварійно-рятувальним) загоном Державної служби України з надзвичайних ситуацій та ОСОБА_1 18 жовтня 2021 року укладено контракт № 572/21, відповідно до якого ОСОБА_1 приймається на службу на посаду Інженера районного. За умовами контракту від є строковим трудовим договором, на підставі якого у сторін виникають трудові відносини. Термін дії контракту з 29 грудня 2021 року по 30 червня 2022 року включно (а.с.4).
Відповідно до наказу № 162к від 22 квітня 2022 року призупинено дію трудового договору (контракту) № 572/21 з 25 квітня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (а.с.208).
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-7) ОСОБА_1 відповідачем (код ЄДРПОУ 33873405) не здійснювалось нарахувань його доходу з квітня 2022 року (а.с.12).
Наказом № 268к від 24 червня 2022 року ОСОБА_1 звільнено 30 червня 2022 року у зв'язку із закінченням строку дії контракту, пункт 2 статті 36 КЗпП України (а.с.7).
Запис про звільнення внесено до трудової книжки позивача (а.с.10).
Зі змісту заяви ОСОБА_3 від 14 червня 2022 року на ім'я командира ДВГРЗ ДСНС України, вбачається, що наказом від 20 травня 2022 року його було попереджено про зупинення трудових відносини між ним та ДВГРЗ ДСНС України з 29 липня 2022 року за ініціативою роботодавця в порядку ч. 1 ст. 40 КЗпП. Адміністрацією морської школи ОСОБА_4 доручено провести весь обсяг навчання працівників загону професії «водолаз» та підготовки одного працівника вищої кваліфікації «водолаз другого класу». У IV кварталі 2021 року ДВГРЗ ДСНС України перерахувало більше 70 000 грн на рахунок Київської морської школи за послуги з навчання водолазів. Обсяг академічних годин за програмою навчання становив 280 годин. Фактично теоретичних занять було не більше 20, практики занурень не проводилось, оскільки адміністрація загону не забезпечила явку слухачів та відрядження ОСОБА_5 . Протоколи складання іспитів було підписано ОСОБА_6 попередньо із сподіванням завершення програми підготовки у повному обсязі найближчим часом. У своїй заяві ОСОБА_7 в тому числі просить відтермінувати наказ № 213 від 20 травня 2022 року з метою завершення учбової програми навчання працівників загону за фахом «водолаз» в повному обсязі. (а. с.14 - 15).
Заявою від 22 червня 2022 року ОСОБА_1 просив його звільнити на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП.
Заява про звільнення мотивована тим, що наказом № 213 від 20 травня 2022 року ОСОБА_2 попереджено про його звільнення 29 липня 2022 року. Таким чином навчання працівників загону суміжної професії «водолаз 3-го класу 1-2 груп спеціалізації» та отримання права виконувати роботи під водою за фахом «водолаз 2-го класу 1-2 груп спеціалізації» скасовано. З грудня 2021 року будь-яких спроб поновити спеціальну теоретичну та практичну підготовку майбутніх водолазів адміністрацією не проводиться. Навчальна програма становить 280 годин, фактично проведено 20 годин. Зупинка навчального процесу у підготовці водолазів не дозволяє позивачу виконання його обов'язків (а.с.9).
Позивач в позовній заяві вказує, що його заява про звільнення отримана роботодавцем 28 червня 2022 року, на підтвердження чого надає рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення без опису вкладення у поштове відправлення (а.с.8).
Відповідач не заперечив факту отримання роботодавцем заяви позивача про його звільнення від 22 червня 2022 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем суду не надано інших належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт невиконання роботодавцем законодавства про працю, що б надавало можливості позивачу бути звільненим за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Відповідно до частин першої, третьої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), від 23 листопада 2023 року у справі № 207/828/22 (провадження № 61-4090св23) зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61 -28466св18). Обов'язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.
Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору. Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у визначені ним строки, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/5625/19 (провадження № 61-5942св21)).
Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України є власне бажання працівника, зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин. Згідно з частиною третьої цієї статті - винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору (див. постанову Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 279/402/20 (провадження №61-6175св22)).
Отже, для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21 (провадження № 61 -2375св23)).
Як вбачається із матеріалів справи, заявою від 22 червня 2022 року ОСОБА_1 просив його звільнити на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП.
Заява про звільнення мотивована тим, що наказом № 213 від 20 травня 2022 року ОСОБА_2 попереджено про його звільнення 29 липня 2022 року. Таким чином навчання працівників загону суміжної професії «водолаз 3-го класу 1-2 груп спеціалізації» та отримання права виконувати роботи під водою за фахом «водолаз 2-го класу 1-2 груп спеціалізації» скасовано. З грудня 2021 року будь-яких спроб поновити спеціальну теоретичну та практичну підготовку майбутніх водолазів адміністрацією не проводиться. Навчальна програма становить 280 годин, фактично проведено 20 годин. Зупинка навчального процесу у підготовці водолазів не дозволяє позивачу виконання його обов'язків (а.с.9).
Позивач в позовній заяві вказує, що його заява про звільнення отримана роботодавцем 28 червня 2022 року, на підтвердження чого надає рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення без опису вкладення у поштове відправлення (а.с.8).
Відповідача не заперечив факту отримання роботодавцем заяви позивача про його звільнення від 22 червня 2022 року.
Разом з тим, Наказом № 268к від 24 червня 2022 року ОСОБА_1 звільнено 30 червня 2022 року у зв'язку із закінченням строку дії контракту, пункт 2 статті 36 КЗпП України.
Звертаючись до суду з позовом про зміну формулювання причин та дати звільнення, позивач, як на підставу позову посилається на непроведення відповідного навчання водолазів загону, що є порушенням трудового законодавства, яке перешкоджає йому виконувати його посадові обов'язки, посилаючись на заяву ОСОБА_8 , та вважає що його повинно бути звільнено на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавство про працю.
Зі змісту заяви ОСОБА_3 від 14 червня 2022 року на ім'я командира ДВГРЗ ДСНС України, вбачається, що наказом від 20 травня 2022 року його було попереджено про зупинення трудових відносини між ним та ДВГРЗ ДСНС України з 29 липня 2022 року за ініціативою роботодавця в порядку ч. 1 ст. 40 КЗпП. Адміністрацією морської школи ОСОБА_4 доручено провести ввесь обсяг навчання працівників загону професії «водолаз» та підготовки одного працівника вищої кваліфікації «водолаз другого класу». У IV кварталі 2021 року ДВГРЗ ДСНС України перерахувало більше 70 000 грн на рахунок Київської морської школи за послуги з навчання водолазів. Обсяг академічних годин за програмою навчання становив 280 годин. Фактично теоретичних занять було не більше 20, практики занурень не проводилось, оскільки адміністрація загону не забезпечила явку слухачів та відрядження ОСОБА_5 . Протоколи складання іспитів було підписано ОСОБА_6 попередньо із сподіванням завершення програми підготовки у повному обсязі найближчим часом. У своїй заяві ОСОБА_7 в тому числі просить відтермінувати наказ № 213 від 20 травня 2022 року з метою завершення учбової програми навчання працівників загону за фахом «водолаз» в повному обсязі. (а.с.14-15).
Разом з тим, вказана заява ОСОБА_9 підтверджує факт його звернення до командира ДВГРЗ ДСНС України з приводу неналежного здійснення навчання семи водолазів загону, що свідчить про одностороннє суб'єктивне бачення можливої проблеми з боку автора заяви, при цьому вказана заява не підтверджує невиконання роботодавцем законодавство про працю.
Крім вказаної заяви, позивачем суду не надано інших належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт невиконання роботодавцем законодавства про працю, що б надавало можливості позивачу бути звільненим за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
На підставі наведеного вище колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт невиконання роботодавцем законодавства про працю, що б надавало можливості позивачу бути звільненим за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з чим позовні вимоги про зміну формулювання причин та дати звільнення не підлягають задоволенню. Тому, як наслідок, не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача тримісячної вихідної допомоги.
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судове провадження в межах позовної заяви мало б бути акцентовано на трьох основних питаннях: чи були побудовані трудові правовідносини на підставах строкового договору, чи мали місце юридичні обставини укладення контракту, чи мав місце безстроковий договір фактично, оскільки вказані обставини не є предметом даного судового розгляду.
Посилання апелянта на те, що професія і посада «інженер районний» у Класифікаторі професій не зафіксована, тому запис в трудовій книжці позивача за № 4 від 22 січня 2020 року процесуально не виважений та є такий, що н створює юридичних наслідків. Проте мотивувальна частині оскаржуваного рішення починає свої висновки саме з цього запису не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позовних вимог позивача, оскільки стверджуючи про не існування посади «інженер районний», позивач по справі в період з з 22 січня 2020 року по 30 червня 2022 року працював на підприємстві відповідача на посаді Інженера районного і протягом всього часу праці на вказаній посаді не заперечував її існування.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги позивача про те, що подані позивачем клопотання суду першої інстанції клопотання з оприлюдненням певної доказової бази, а саме обсяги пропонованої роботи, строк дії контракту, права, обов'язки та відповідальність сторін, умови оплати праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально - побутові умови з урахуванням специфіки роботи процесуально не розглядались, оскільки вказані доводи є лише припущеннями позивача.
Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції, зобов'язавши представника відповідача надати оригінал контратку для огляду в судовому засіданні, оригінал контракту не оглянув, тому позивач втратив можливість довести не тільки шахрайські маніпуляції відповідача, а й відсутність законного обґрунтованих підстав на укладення договору, оскільки контракт, на підставі якого позивача було прийнято на роботу, не є предметом даного спору, тому огляд його оригіналу в судовому засіданні не є доцільним в рамках розгляду даного спору про зміну формулювання причин та дати звільнення.
Доводи апеляційної скарги про те, що звільнення позивача у зв'язку із закінченням контракту не зафіксовано записом у трудовій книжці, тобто мова йде про строковий трудовий договір, але фізично такого строкового договору не існує, спростовуються самим записом, який міститься в трудовій книжці позивача, оскільки Наказом № 268к від 24 червня 2022 року ОСОБА_1 звільнено 30 червня 2022 року у зв'язку із закінченням строку дії контракту, пункт 2 статті 36 КЗпП України (а.с.7).
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: