Провадження № 22-ц/803/5738/25 Справа № 175/833/25 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
30 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 175/833/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткаченко Олег Петрович, на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Кравченко Н. О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 31 березня 2025 року,
В грудні 2024 року Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (надалі ТДВ СК «Альфа-Гарант») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, 01 липня 2024 року між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ-0004829539.
У відповідності до умов Полісу страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки VOLKSVAGEN PASSAT, державний номерний знак НОМЕР_1 , сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам.
07 липня 2024 року о 20 год. 07 хв., в с. Новопертівка по вул. Балкішева, 2 Криворізького району Дніпропетровської області, сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля VOLKSVAGEN PASSAT, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля BUICK ENCORE, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень, а власникам - матеріального збитку.
Відповідно до постанови Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2024 року, відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Потанова набрала законної сили 13 серпня 2024 року.
З огляду на вищевказане, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу - автомобілю BUICK ENCORE, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_3 звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом № АТ-0004829539.
На підставі страхового акту № ЦВ/24/4316 позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі ліміту виплат 160 000 гривень за вирахуванням франшизи 3 200 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 52569 від 25 жовтня 2024 року.
На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача завдані збитки а порядку регресу в розмірі 156 800 гривень та судові витрати у справі.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТДВ СК «Альфа-Гарант» завдані збитки в порядку регресу у розмірі 156 800 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог посилаючись на ухвалення оскаржуваного рішення без належного з'ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору по суті, та невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача була належним чином застрахована, в силу вимог ст. 1194 ЦК України, на нього покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, яка наступає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.
Крім того апелянт посилається на те, що ТзДВ «СК «Арсенал Страхування» 20 січня 2025 року звернулося до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування. Позов підписаний представником позивача за дорученням ОСОБА_4 , дати підписання в позові не зазначено. Довіреність № 01/118645 від 29 грудня 2023 року дійсна до 31 грудня 2024 року, таким чином позовну заяву від імені заінтересованої особи, на переконання відповідача, подано особою, яка не має повноважень на ведення справи тому позов, згідно ст. 257 ЦПК України, підлягав залишенню без розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника відповідача - залишити без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.
Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до постанови Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2024 року, відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем 07 липня 2024 року о 20 год. 07 хв., в с. Новопертівка по вул. Балкішева, 2 Криворізького району Дніпропетровської області, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримувався безпечної дистанції, не переконався у безпечності зміни напрямку руху, не вжив заходів для зменшення швидкості до зупинки транспортного засобу, здійснив обгін у забороненому місці, а саме на ділянці дороги з обмеженою оглядовістю та здійснив зіткнення з транспортним засобом, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки VOLKSVAGEN PASSAT, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки BUICK ENCORE, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень, а власникам - матеріального збитку.
Відповідно до постанови Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2024 року, відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Постанова набрала законної сили. 13 серпня 2024 року (а.с.7).
Згідно копії полісу № АТ/4829539, 01 липня 2024 року між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ-0004829539. У відповідності до умов Полісу страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки VOLKSVAGEN PASSAT, державний номерний знак НОМЕР_1 , сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам (а.с.5).
Згідно копії свідоцтва про реєстрацію власником автомобіля марки BUICK ENCORE, державний номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_3 (а.с.10).
Власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу - автомобіля марки BUICK ENCORE, державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_3 звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом № АТ-0004829539. (а.с.8,9)
На підставі страхового акту № ЦВ/24/4316 сума матеріального збитку становить 256 803,40 грн з ПДВ на вартість матеріалів та складових, загальна вартість ремонту 446 425,32 грн, позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі ліміту виплат 160000гривень за вирахуванням франшизи 3 200 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 52569 від 25 жовтня 2024 року (а.с.12-18).
Згідно платіжної інструкції № 52569 від 25 жовтня 2024 року ОСОБА_3 перераховано 156 800 грн страхового відшкодування (а.с.19).
Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у повному обсязі на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Статтею ст. 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страхова виплата грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Страхове відшкодування страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованому в порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно з ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: 38.1.1. до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду:
а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що і передбачено у п. в ст. 38.1.1. зазначеного вище Закону.
На підставі наведеного вище суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що приймаючи до уваги ст. 1191 ЦК України, п. 38. 2.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до яких особа, яка відшкодувала шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, у ТДС СК «Альфа-Гарант» виникло право зворотної вимоги до відповідача ОСОБА_1 .
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача була належним чином застрахована, в силу вимог ст. 1194 ЦК України, на нього покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, яка наступає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, оскільки, враховуючи те, що відповідач по справі в момент ДТП був у стані алкогольного сп'яніння, позивач має право на зворотної вимоги (регресу) до відповідача відповідно до ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Також не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позовну заяву подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, оскільки строк дії довіреності на представництво інтерсів представника ТДС СК «Альфа-Гарант» було визначено до 31 грудня 2024 року так як позовна заява подана 18 грудня 2024 року шляхом її надіслання засобами поштового зв'язку.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 156 800 грн, що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткаченко Олег Петрович, залишити без задоволення.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: