Справа № 199/773/25
Провадження № 2-з/204/73/25
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд м. Дніпра у складі:
головуючого - судді Чапала Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Азарян Б.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі, без виклику сторін заяву ОСОБА_1 , подану у його інтересах представником - адвокатом Макєєвим Олександром Володимировичем, про забезпечення позову, -
У провадження Чечелівського районного суду м. Дніпра за підсудністю з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана у його інтересах представником - адвокатом Макєєвим О.В., до ОСОБА_2 , треті особи: Білозерська міська рада Покровського району Донецької області, Міністерство оборони України, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Відповідно до вказаної заяви позивач просить суд встановити факт того, що він самостійно виховує, здійснює одноосібний захист та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , без участі матері - відповідачки по справі, з метою отримання позивачем відстрочки від мобілізації та можливості одноосібного звернення до державних медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини.
30 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Макєєв О.В. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення на військову службу під час мобілізації, позивача - ОСОБА_1 , до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Як зазначається у вищезгаданій заяві, якщо позивач буде призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період, то набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також унеможливить виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на його користь, оскільки виключення з обліку під час мобілізації особи, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Негативні наслідки від вжиття відповідних заходів забезпечення позову є явно неспівмірними з негативними наслідками, які можуть настати в разі призову позивача на військову службу. Зважаючи на зазначені обставини просить його заяву задовольнити.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши заяву та доводи заявника, що викладені в ній, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, постанові Верховного суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18.
У заяві про забезпечення позову заявник ставить питання про заборону територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення на військову службу під час мобілізації, позивача до місць проходження військової служби.
Суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому відповідно до приписів ч. 7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Представник позивача обґрунтовує, що у випадку якщо позивач буде призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період, то набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію ним права на надання відстрочки від призову на військову службу. При цьому позивачем не наведено аргументованих доводів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, виходячи з предмету позову. Так, зокрема, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини під час дії воєнного стану, зокрема, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) позбавлений батьківських прав.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України, забезпечення позову застосовується, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заявлена ОСОБА_1 позовна вимога є немайновою та полягає у встановленні юридичного факту, при цьому особливість виконання рішень суду про встановлення фактів, що тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення сімейних правовідносин, полягає у тому, що в силу свого констатуючого характеру вони у подальшому можуть бути лише підставою для розпорядчих дій інших уповноважених суб'єктів.
Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 203/1905/22 зазначив, що, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як можливість ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Замість цього, у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.
Натомість, як слідує зі змісту позовних вимог, у даній справі взагалі не ідеться про поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, принаймні позивач не наводить фактів порушення або оспорювання його прав. Водночас правовий статус людини - це сукупність юридично закріплених прав, свобод, обов'язків, відповідальності та гарантій, що визначає становище особи в суспільстві та її взаємовідносини з державою й іншими суб'єктами права. Тобто правам кореспондують обов'язки, а саме праву на відстрочку - виконання військового обов'язку громадянами України, що не повинні розглядатись окремо один від одного.
Заходи забезпечення позову також повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, мають бути безпосередньо пов'язані з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання можливого судового рішення.
У даній справі ОСОБА_1 звернувся із позовом до відповідача - ОСОБА_2 , яка є матір'ю їх спільної дитини, з вимогою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. При цьому позивач просить суд забезпечити позов шляхом заборони територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про його призов на військову службу під час мобілізації, тобто фактично в межах забезпечення позову вимагає вчинення дій, які виходять за межі позовних вимог, адже саме по собі встановлення юридичного факту одноосібного виховання дитини є лише однією з підстав для прийняття відповідного рішення уповноваженим територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, тобто передумовою здійснення дискреційних повноважень вказаним суб'єктом.
Суд зауважує на тому, що по-перше, заходи забезпечення позову мають відповідати заявленим позовним вимогам. У постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі №904/7630/21 висловлено позицію про те, що під час вирішення питання щодо вжиття заходів із забезпечення позову судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
По-друге, згідно чинного законодавства, зокрема вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 ЦПК України, зокрема в рамках розгляду заяви про забезпечення позову.
Принцип розподілу влади не допускає втручання суду у дискреційні повноваження органу виконавчої влади, адже єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень ЦПК України щодо компетенції суду, останній не може підміняти інший державний орган та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього державного органу. Судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом.
Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї (CASE OF PEDERSEN AND BAADSGAARD v. DENMARK (Application no. 49017/99).
Водночас у даній справі питання перевірки легітимності рішень уповноважених суб'єктів не входить до предмету позовних вимог, зважаючи у тому числі на відсутність таких рішень, відсутність порушень прав позивача, на які би вказував позивач в межах заявлених ним позовних вимог.
Важливо також наголосити на тому, що у випадку забезпечення позову в тій формі, про яку просить позивач, суд фактично без належних на те підстав поставить під сумнів дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, втрутившись у його дискреційні повноваження ще до початку розгляду справи по суті, тобто без надання правової оцінки підставам для такого рішення, а відтак тимчасово вирішить майбутній спір по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та виходить за межі встановлених підстав для забезпечення позову.
Враховуючи наведені обставини, а саме те, що позовні вимоги ОСОБА_1 у даній справі носять немайновий характер та полягають у встановленні юридичного факту, який випливає з сімейних правовідносин, тобто не стосуються поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, отже заходи забезпечення позову у вигляді заборони територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації, про які просить позивач не є співмірними із заявленими ним вимогами, та у випадку їх застосування являли б собою втручання суду у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами завдань цивільного судочинства, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. 149-153, 247 ЦПК України,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої у його інтересах представником - адвокатом Макєєвим Олександром Володимировичем, - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено законом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею в порядку ч. 2 ст. 261 ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 01 жовтня 2025 року.
Суддя