01 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №990/282/24
адміністративне провадження №Зі/990/156/25
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі за її позовом до Президента України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Короткий зміст вимог заяви.
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити судовий контроль за виконанням рішення Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 990/282/24 та зобов'язати Президента України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у цій справі.
Заяву мотивує тим, що 17.07.2025 набрало законної сили рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.04.2025 у справі № 990/282/24, у зв'язку з чим 30.07.2025 нею направлено Президенту України заяву про добровільне виконання рішення суду. Листом від 08.09.2025 № 22/038756-10 Департамент з питань звернень громадян та доступу до публічної інформації Офісу Президента України повідомив, що відповідні матеріали та проект Указу Президента України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва підготовлено для доповіді Главі держави. Також у вказаному листі зазначено про виняткову завантаженість робочого графіка Президента України у зв'язку з триваючою збройною агресією рф проти України та необхідність першочергового розгляду питань, пов'язаних із обороною держави, захистом державного суверенітету, територіальної цілісності Україну, а також активної безпосередньої участі Глави держави у зовнішньополітичних процесах.
Поза тим позивач зазначає, що у відповідь на її попереднє звернення Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України у листі від 28.11.2022 № 22/1-09/3637 повідомив, що проект Указу Президента України про призначення, зокрема, її на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва передано для доповіді Главі держави.
Рішення та мотиви суду.
Постановляючи ухвалу про відмову у встановленні судового контролю, Суд зазначив, що:
1) Встановлення судового контролю за виконанням судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій за наявності відповідних правових умов.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Проте, з поданої ОСОБА_1 заяви не вбачається та Судом не встановлено, що у загальному порядку виконання судового рішення вжиті усі можливі та необхідні заходи, але такі заходи не дали очікуваного результату.
2) Застосування статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
До заяви про встановлення судового контролю позивачем додано лист від 08.09.2025 № 22/038756-10 у якому Департамент з питань звернень громадян та доступу до публічної інформації Офісу Президента України повідомив позивача, що відповідні матеріали та проект Указу Президента України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва підготовлено для доповіді Главі держави. Також у вказаному листі звернуто увагу на виняткову завантаженість робочого графіка Президента України у зв'язку з триваючою збройною агресією рф проти України та необхідністю першочергового розгляду питань, пов'язаних із обороною держави, захистом державного суверенітету, територіальної цілісності Україну, а також активної безпосередньої участі Глави держави у зовнішньополітичних процесах.
Отже, листом від 08.09.2025 № 22/038756-10 позивачку проінформовано про вчинення Офісом Президента України активних дій, пов'язаних із виконанням рішення суду у цій справі.
При вирішенні питання про вжиття заходів контролю за виконанням судового рішення у цій справі, колегія суддів уважала за потрібне врахувати процедуру розгляду подання Вищої ради правосуддя про призначення на посаду судді.
На переконання колегії суддів контроль за виконанням судового рішення шляхом встановлення строку на подання суб'єктом владних повноважень звіту про його виконання у цьому випадку не є належним та ефективним способом забезпечення виконання судового рішення, позаяк фактично у такому випадку Суд встановлює новий строк для його виконання.
3) Також Суд акцентував увагу на тому, що відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, у першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
З огляду на викладене, Суд зазначив про відсутність сукупності правових умов, обставин та передбачених КАС України підстав для встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення Верховного Суду від 24.04.2025.
Мотиви окремої думки.
З вказаними висновками колегії суддів Верховного Суду не погоджуюсь з наступних підстав.
Насамперед варто відмітити, що Конституцією України (пункт 9 частини другої статті 129, частина перша статті 129-1) визначено однією з основних засад судочинства обов'язковість судового рішення. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Частинами другою та третьою статті 129-1 Конституції України визначено обов'язком держави забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку. При цьому прямо вказано, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України у рішенні від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023 у справі № 3-27/2022(54/22) зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); обов'язкове виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та поновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам «верховенства права" (правовладдя) та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист [перше речення абзацу восьмого, абзац чотирнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 року № 2-р(II)/2019].
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав, що в Україні після набрання чинності у 2016 році змінами до Конституції України щодо правосуддя, унесеними Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», на конституційному рівні встановлено, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (частина третя статті 129-1 Конституції України).
Зазначив, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом в юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення, особливо в разі, коли таке судове рішення ухвалено на користь особи в юридичному спорі супроти органів публічної влади, їх посадових і службових осіб.
Держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дозволить особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси, що зазнали порушення внаслідок ухвалення рішень, учинення дій або бездіяльності органами публічної влади, їх посадовими і службовими особами.
Варто зауважити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався щодо того, що невиконання судового рішення становить порушення права на справедливий суд, визначеного пунктом 1 статті 6 та ефективного засобу правового захисту, визначеного статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад рішення від 12.10.2017 у справі Бурмич та інші проти України).
Необхідно також звернути увагу і на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у ділянці адміністративного права, ухваленій 09.09.2003, де наголошено таке: «Держави-члени мають забезпечити, щоб адміністративні органи виконали судові рішення в межах розумного строку. Для того, щоб надати цим рішенням цілковитої ефективності, ці органи повинні вжити всіх потрібних заходів відповідно до приписів актів права" (пункт II. 1.a); «у випадках невиконання адміністративним органом судового рішення має бути встановлено відповідну процедуру, завдяки якій це рішення буде виконано, зокрема, за допомогою судової заборони або накладення штрафу (coercivefine)" (пункт II.l.b).
Підсумовуючи наведене, слід виснувати, що здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, особливо у справах, де боржником є суб'єкт владних повноважень, є безумовним обов'язком держави в особі її судових органів. Одним із дієвих і ефективних засобів такого контролю є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про його виконання на підставі статті 382 КАС України.
За обставинами цієї справи, які встановлені судовим рішенням від 24.04.2025, яке набрало законної сили і підлягає до виконання, 22.07.2021 ВРП рішенням № 1667/0/15-21 вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
Відповідно до інформації наведеної у листі Департаменту з питань звернень громадян Офісу Президента України від 17.02.2022 № 22/005706-18 вказане подання ВРП надійшло до Офісу Президента України 26.07.2021 та зареєстровано за вх. № 139/39436-01 Президент України.
Суд у рішенні від 24.04.2025 констатував, що строк з 26.07.2021 до 29.08.2024, моменту звернення до суду з цим позовом, був достатнім і розумним для розгляду Президентом України подання ВРП від 22.07.2021 № 1667/0/15-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва відповідно до вимог статті 80 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
З огляду на «церемоніальну роль» Президента України у питанні призначення суддів та враховуючи, що з моменту надходження подання ВРП до Офісу Президента України і до моменту звернення до суду з цим позовом минуло більше трьох років, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана бездіяльність відповідача перебуває поза межами критеріїв розумного строку, у зв'язку з чим є протиправною.
На час розгляду Судом заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю Президентом України продовжується протиправна бездіяльність, оскільки з тих же мотивів, які відхилив суд під час розгляду справи по суті, він не виконує свій обов'язок, передбачений статтями 106, 128 Конституції України, статтею 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо видання указу про призначення судді. За таких обставин саме по собі тривале і триваюче попри рішення суду порушення вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Президентом України, який за частиною другою статті 102 Конституції України є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, є самостійною і достатньою підставою для встановлення судового контролю у формі подання звіту про виконання рішення Верховного Суду від 24 квітня 2024 року.
Проте зазначеного Суд під час розгляду заяви ОСОБА_1 не врахував.
Неспроможними є також висновки Суду про відмову встановити судовий контроль з огляду на забезпечення виконання рішення суду, у першу чергу, через примусове виконання відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Такий висновок прямо суперечить приписам частини четвертої статті 382 КАС України, якими визначено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви, а отже і ухваленню рішення судом про її задоволення.
Ще одним мотивом відмови встановити судовий контроль за виконанням рішення суду Суд вказав на необхідне врахувати процедуру розгляду подання ВРП про призначення на посаду судді. На переконання Суду контроль за виконанням судового рішення шляхом встановлення строку на подання суб'єктом владних повноважень звіту про його виконання з урахуванням такої процедури не є належним та ефективним способом забезпечення виконання судового рішення, позаяк фактично у такому випадку буде встановлений новий строк для його виконання.
З цього приводу принагідно зауважити, що судовим рішенням, яке належить виконати, будь який строк його виконання не встановлений. Проте саме в ухвалі про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення такий строк мав встановити Суд, чого безпідставно не зробив.
Не зазначив в ухвалі Суд також про те, яку процедуру розгляду подання ВРП про призначення на посаду судді належало врахувати під час розгляду заяви про встановлення судового контролю та яким чином вона може вплинути на виконання судового рішення.
Не може бути підставою для відмови у встановленні судового контролю і посилання Суду на те, що ухвалення позитивного рішення є диспозитивним правом суду. Дійсно, диспозиція частини першої статті 382 КАС України надає Суду право розсуду під час вирішення питання встановлення судового контролю. Проте такий розсуд має базуватися на об'єктивних підставах, які перешкоджають встановленню судового контролю. Між тим у цій справі таких не встановлено, а навпаки, належними і допустимими доказами підтверджено, що починаючи з 25.08.2021 Президент України протиправно ухиляється від виконання покладеного на нього статтями 106, 128 Конституції України, статтею 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов'язку видати указ про призначення на посаду судді.
За наведених обставин справи та їх правового регулювання Суд мав повноваження та підстави ухвалити рішення про встановлення судового контролю за виконанням рішення Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 990/282/24 шляхом зобов'язання Президента України у визначений Судом строк подати звіт про виконання судового рішення.
...........................
В.М. Шарапа
Суддя Верховного Суду