01 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №280/9481/24
адміністративне провадження № К/990/38023/25
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Чиркіна С.М.,
суддів: Шарапи В.М., Берназюка Я.О.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.01.2025 року та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025
у справі № 280/9481/24 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до Акціонерного товариства «МОТОР-БАНК» про стягнення коштів, -
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Запорізькій області) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Акціонерного товариства «МОТОР-БАНК» (далі - відповідач).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.01.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025, відмовлено у задоволенні позову.
16.09.2025 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.01.2025 року та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (становить значний суспільний інтерес), а також на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Перевіривши зміст касаційної скарги та документи, додані до неї, суд установив, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.
За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Запорізький окружний адміністративний суд в ухвалі від 15.10.2024 про відкриття провадження вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Судом не приймається до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Отже, скаржником не наведено обставин які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України є необґрунтованим, оскільки аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції обставинами та наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність в даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні.
Таким чином, оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи, що оскаржуване судове рішення прийнято у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки скаржником не зазначені та не доведені, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Цей висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, якими рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), враховуючи особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19.12.1997 у справі "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії").
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.01.2025 року та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 у справі № 280/9481/24 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до Акціонерного товариства «МОТОР-БАНК» про стягнення коштів.
Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді С.М. Чиркін
Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа