01 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/2158/25 пров. № А/857/28291/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Іщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі № 140/2158/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сорокою Ю.Ю. в м. Луцьку 17.06.2025 року в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 00/1897/03-20-24-06-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 20 січня 2025 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Волинській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, згідно якої позивачу нараховано недоїмку зі сплати ЄСВ в сумі 49 389,38 грн, в частині нарахування єдиного соціального внеску за період з 20.10.2016 по 06.06.2023, за виключенням періоду квітня 2018 року - червня 2019 року та травня 2020 року - лютого 2022 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що нарахування єдиного внеску здійснюється згідно облікових даних з інформаційної системи, тобто в автоматичному режимі. Недоїмка зазначена в рішенні про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 00/1897/03-20-24-06-06 від 20.01.2025 в сумі 49 389,38 грн нарахована за період з 20.10.2016 по 06.06.2023, у зв'язку із несвоєчасною сплатою позивачем єдиного соціального внеску за вказаний період. Відтак, вважає, що відсутні підстави для скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив в задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Згідно витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 з 28.03.2016 зареєстрований, як фізична особа-підприємець.
20 січня 2025 року начальником Луцького відділу податків і зборів з фізичних осіб
та проведення камеральних перевірок прийнято рішення № 00/1897/03-20-24-06-06 про застосування до ОСОБА_1 штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в сумі 49 389,38 грн.
З матеріалів справи, вбачається, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску 49 389,38 грн нарахована позивачу за період з 20.10.2016 по 06.06.2023, у зв'язку із несвоєчасною сплатою позивачем єдиного соціального внеску за вказаний період.
Позивач не погоджується із таким рішенням, що стало підставою для його звернення із даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за період квітень 2018 року - червень 2019 року та травень 2020 року - лютий 2022 року, позивач не був працевлаштований та відповідно страхові внески у цьому періоді ним сплачені не були, з огляду на що, контролюючим органом правомірно нараховано позивачу єдиний соціальний внесок за період квітень 2018 року - червень 2019 року та травень 2020 року - лютий 2022 року.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регламентовано приписами Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-IV «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
У відповідності до вимог пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як передбачено у частині п'ятій статті 8 Закону № 2464-VI, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника .
Суд апеляційної інстанції вважає вірним твердження суду першої інстанції про те, що з огляду на наведені норми права необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.
При цьому дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Таким чином, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Попри те, зареєстрована фізична особа-підприємець, яка господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
При цьому з урахуванням приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд апеляційної інстанції при вирішенні спору враховує подібні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).
З матеріалів справи, а саме згідно трудової книжки Серії НОМЕР_1 вбачається, шо ОСОБА_1 з 20.12.2016 працював, зокрема:
з 20.12.2016 по 15.03.2018 головним інженером на ТОВ Фірма «ЕКС ЛТД»;
з 30.07.2019 по 29.11.2019 головним інженером на ТзОВ «Захід - Агросервіс Плюс»;
з 02.12.2019 по 22.04.2020 головним інженером на ТОВ «Грандпосгач».
ГУ ДПС не надано суду доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання ним іншого доходу, ніж заробітна плата найманого працівника у період з 20.10.2016 по 06.06.2023, за виключенням періоду квітня 2018 року - червня 2019 року та травня 2020 року - лютого 2022 року.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює наведених висновків, а отже оспорюване рішення № 00/1897/03-20-24-06-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 20 січня 2025 року ГУ ДПС винесене без належних підстав, є протиправною та підлягає скасуванню.
Попри те, апеляційний суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду (постанови від 19.02.2019 у справі № 825/999/17, від 26.02.2019 у справі № 805/4374/15-а, від 17.06.2021 у справі № 520/7599/19, від 25.03.2021 у справі № 280/4506/18, від 02.06.2022 у справі № 360/2838/20) відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність в останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, належним способом захисту, що відновить порушені права, є вимога про зобов'язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці платника податків дійсного стану зобов'язань перед бюджетом, в тому числі, і шляхом виключення неправомірно нарахованих і відображених сум.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі № 140/2158/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. П. Іщук
Н. М. Судова-Хомюк