Справа № 464/2354/25
2/458/250/2025
30.09.2025 м. Турка
Суддя Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, розірвання кредитного договору, припинення нарахування відсотків по картці, скасування всіх нарахованих платежів, відсотків та заборгованості, -
09.04.2025 року в Сихівський районний суд м. Львова надійшла позовна ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, розірвання кредитного договору, припинення нарахування відсотків по картці, скасування всіх нарахованих платежів, відсотків та заборгованості, у якій позивачка просить розірвати кредитний договір SAMDNWFCOO21848168 від 10.11.2020 про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, припинити нарахування відсотків по 4149 6090 5362 9715 картці, скасувати всі нараховані платежі, відсотки та заборгованість.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2025 року у провадження судді Сихівського районного суду м. Львова Жили В.С. передана дана справа.
Ухвалою судді Сихівського районного суду м. Львова Жили В.С. від 14.04.2025 року матеріали справи передано за територіальною юрисдикцією на розгляд до Самбірського міськрайонного суду Львівської області, які вказані в ухвалі суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025 року у провадження судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області Пташинського І.А. передана дана справа.
Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області Пташинського І.А. від 28.05.2025 матеріали справи передано за територіальною юрисдикцією на розгляд до Турківського районного суду Львівської області, які вказані в ухвалі суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2025 року у провадження судді Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І. передана дана справа.
Предметом позову є захист прав споживача, розірвання кредитного договору, припинення нарахування відсотків по картці, скасування всіх нарахованих платежів, відсотків та заборгованості.
Зазначений спір відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч. 1 ст. 19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно із статтею 10 Цивільного процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Разом із тим, за змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За наведених обставин суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення Конвенції.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Окрім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" зазначено, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів."
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. При цьому, важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься такий позов.
Разом з тим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, §53).
Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть бути такими, що порушують саму сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, заява № 8225/78, §57; рішення у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom) від 21 вересня 1980 року, заява № 17101/90, §65).
Отже, цивільним процесуальним законодавством України прямо передбачений обов'язок суду направити справу на розгляд іншому суду, якщо буде встановлено, що така справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Між тим, суд наголошує, що статтею 378 ЦПК передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи, з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Поряд з цим, відповідно до 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
З огляду на зазначене, щоб рішення було законним, недостатньо правильно застосувати до заявлених правовідносин норми матеріального права, необхідно, щоб справу розглянув повноважний суд із дотриманням вимог процесуального законодавства щодо предметної, суб'єктної, територіальної юрисдикції та інстанційної підсудності у межах компетенції конкретного суду.
Таким чином, передання справи за належною територіальною підсудністю не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є безумовною гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом, а законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання норм процесуального права щодо територіальної підсудності.
Як вбачається з реєстраційних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача зареєстровано за адресою: 01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1д.
Відповідно до ч.2 ст.27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Суд звертає увагу, що згідно ч.5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (альтернативна підсудність).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не обиралася підсудність його позову згідно ч.5 ст. 28 ЦПК України саме в Турківському районному суді Львівської області, у зв'язку із чим необхідно застосувати правила загальної підсудності та направити матеріали справи для розгляду за місцезнаходженням відповідача.
Згідно з положеннями п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність. Особа, яка звернулася в суд, діючи самостійно, відповідно до вимог ст.ст.13,49 ЦПК України, розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про судоустрій і статус суддів» районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», яка набрала чинності 19.07.2020 року, в Україні утворено 136 нових та ліквідовано 490 районів.
Пунктом 3.1 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, який неодноразово продовжувався і діє на цей час.
Згідно ч. 1 п. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Керуючись ст. ст. 31, 260, 261, 353, 354 ЦПК України суд, -
Матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, розірвання кредитного договору, припинення нарахування відсотків по картці, скасування всіх нарахованих платежів, відсотків та заборгованості - передати за територіальною підсудністю до Печерського районного суду міста Києва (01010, Україна, місто Київ, провулок Хрестовий, будинок 4).
Роз'яснити учасникам справи, що передача справи з підстав, зазначених вище в ухвалі, здійснюється не пізніше п'яти днів після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала, як така, що постановлена поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала складена та підписана 30.09.2025 року.
Суддя Р.І. Ференц