30 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/670/25 пров. № А/857/22662/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С.М.
суддів -Гуляка В. В.
за участю секретаря судового засідання Ільчишин Н. В. Вовка А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі № 300/670/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ
Розгляд справи здійснено за правиламизагального позовного провадження
суддя у І інстанціїГомельчук С.В.
дата складання повного тексту рішення01.05.2025
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - відповідач або ГУ ДПС в Івано-Франківській області), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Івано-Франківській області від 03.10.2024 р. №021254/0706 форма “С», що прийняте на підставі Акту (довідки) фактичної перевірки від 15.08.2024 р., що зареєстрований в органі ДПC від 16.08.2024 №97384/26/15/07/3858011006.
- визнати протиправним за скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДІІС у Івано-Франківській області від 03.10.2024 р. №021261/0706 форма “ПC», що прийняте на підставі Акту (довідки) фактичної перевірки від 15.08.2024 р., що зареєстрований в органі ДПC від 16.08.2024 №97384/26/15/07/3858011006.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі № 300/670/25 у задоволенні вказаного адміністративного позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що:
1) наказ ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 року № 5053-п на проведення перевірки є неправомірним, позаяк не містить підстави для проведення перевірки, визначених Податковим кодексом України. У наказі від 01.08.2024 №5053-п відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, окрім посилання на доповідну записку управління фактичних перевірок від 01.08.2024 №1448/26-15-07-07- 00-12. Проте, вищевказана доповідна записка не містить інформацію про конкретні звернення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про можливі порушення Позивачем податкового законодавства. Відповідач не надав до суду інформацію, яка б підтверджувала наявність у податкового органу на момент складання наказу звернення державного органу або ж органу місцевого самоврядування.
Підпункт 80.2.3. пункту 80.2 ст.80 ПК України чітко визначає, що письмове звернення покупця (споживача) має бути оформленого відповідно до закону. Надане ГУ ДПС у м. Києві звернення не відповідає вимогам ст.5 Закону України «Про звернення громадян», оскільки не містить по батькові особи, місце проживання громадянина. Фактично, таке звернення є анонімним, та підлягало поверненню особі яка звернулася.
2) однією з обов'язкових вимог до змісту наказу про проведення перевірки, встановлених абзацом 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, є зазначення найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється).
Як вбачається із наказу ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 №5053-п та додатку 2 до зазначеного наказу, в останньому не зазначено найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється).
Згідно змісту пункту 81.1 статті 81 ПК України наказ про призначення фактичної перевірки має містити період діяльності, який буде перевірятися.
В наказі ГУ ДПС у м. Києві у відповідній частині зазначено: «згідно ст. 102 Податкового кодексу України»;
3) перевірка даних за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для складання акту перевірки та можливого застосування на його підставі штрафних санкцій;
4) під час проведення фактичної перевірки позивач була відсутня в магазині «YABLUKA». Належний позивачу товар за вказаною адресою також був відсутній. Враховуючи вказане, контролюючим органом не доведено того, що придбаний товар в магазині «YABLUKA» має будь-яке відношення до позивача. Позивач не допускала ГУ ДПС у м. Києві до фактичної перевірки, а отже подальші дії представників контролюючого органу були протиправними. Матеріали перевірки не містять доказів того, що наказ на перевірку також направлення вручалися під розписку позивачу або його уповноваженому представнику. Продавець Кононенко І.В. не є уповноваженим представником позивача.
5) запит про надання документів позивачу та /або його уповноваженому представнику не вручався. Більше того вказаний запит складено з порушенням вимог ст. 73 ПК України, а зокрема вказаний запит було підписано державними інспекторами, які проводили перевірку, та він не містить печатки ГУ ДПС України в м. Києві, а як наслідок такий запит не породжував правових наслідків, оскільки представниками ГУ ДПС у м. Києві було допущено порушення норм податкового законодавства.
6) з'ясування питань щодо товарного обліку не входило в законодавчо визначені межі, обумовлені названим наказом щодо з проведення фактичної перевірки, а як наслідок дослідження питання порушення ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації (зберігання) в порядку встановленому законодавством, вийшов за межі предмету фактичної перевірки, у зв'язку з чим акт такої перевірки в частині оскаржуваного рішення є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки в цій частині незаконною;
7) згідно п. 20.1 ст. 20 ПК України матеріали фактичної перевірки не містять будь- яких доказів такого повернення товару. Враховуючи вказану обставину, є сумнівним взагалі контрольної розрахункової операції.
Враховуючи вказане, позивач вважає, що ГУ ДПС у м. Києві допустило порушеним щодо призначення та проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що сформовані за результатами такої перевірки, підлягають скасуванню.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлений через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
В ході розгляду апеляційної скарги представник позивача в порядку відеоконференції надав суду пояснення, щодо суті та змісту поданої ним скарги. З незалежних від суду причин після надання пояснень позивачем відео зв'язок було розірвано.
Відповідно до частини 3 та 4 ст.195 КАС України учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
З урахуванням, того що представник скаржника надав суду пояснення по суті поданої апеляційної скарги, що вказує на реалізацію ним права бути почутим судом апеляційної інстанції та зважаючи на те, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість продовження розгляду справи без фіксації.
Відповідачем подано клопотання про відкладення судового розгляду, однак колегією суддів у задоволенні такого відмовлено через його необгрунтованість.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку:
-про наявність у контролюючого органу, за підстав визначених підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, призначати та проводити фактичну перевірку суб'єктів господарювання. Як наслідок суд визнав правомірним наказ ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 року № 5053-п щодо проведення названої перевірки, оскільки в ньому були викладені правові підстави проведення фактичної перевірки позивача, які ґрунтувались на фактичних підставах, які були зазначені у доповідній записці управління фактичних перевірок від 01.08.2024 року №1448/26-15-07-07-06-12;
-що посадовими особами контролюючого органу дотримано визначену нормами законодавства процедуру проведення перевірки, зокрема в частині належного вручення особі, яка фактично проводить розрахункові операції, документів перед початком проведення перевірки;
- що надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Такий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/8798/21. Запит у порядку статті 85 ПК України формується після початку перевірки з метою отримання документів та інформації, що стосується предмету перевірки. При цьому, такий запит формується посадовою (службовою) особою контролюючого органу. Суд дійшов висновку про помилковість доводів позивача про те, що запити про надання документів сформовані з порушенням законодавства, адже такі запити сформовані згідно статті 85 ПК України, про що у них безпосередньо зазначено;
- що в розумінні пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР платник податків зобов'язаний подавати до фактичної перевірки не тільки документи про “походження» товару, але й документи які окремо засвідчують обставину “облік» товарів. Пунктом 2 Розділу І Порядку № 496 визначено, що документами, які підтверджують облік та походження товарів є Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи.
Облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку (пункт 1 Розділу ІІ Порядку № 496).
При цьому, пунктом 11 Розділу ІІ Порядку № 496 передбачено, що Форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред'явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби). Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такої ФОП. Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.
-що ні під час перевірки, ні безпосередньо після її завершення, ні під час розгляду справи у суді позивач не надав суду жодних первинних документів щодо наявних у продажу товарів, які знаходяться у місці продажу, зокрема того, шо такі товари (товарні запаси) відображені у Формі обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, затвердженій Наказом Міністерства фінансів України № 496 від 03.09.2021.
В той же час, диспозиція норми статті 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб'єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за ненадання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті);
-що висновки проведеної перевірки в частині порушення позивачем вимог статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР “Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є вірними з огляду на те, що позивачем не надані первинні документи, які такі висновки спростовують.
Відтак, оскаржувані податкові-повідомлення рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області є правомірними.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі пп.80.2.2, пп. 80.2.3 п. 80.2, ст. 80, п. 69.27 підрозділу 10 “Інші перехідні положення» Податкового кодексу України, Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року № 265/95-ВР, із змінами та доповненнями, Закону України “Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 року № 5007-VI, із змінами та доповненнями, також інших нормативно-правових актів, контроль за дотриманням яких покладено па територіальні органи ДПС, наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 01.08.2024 року № 5053-п та па підставі направлень від 06.08.2024 року №17264/26-15-07-02-06, №17265/26-15-07-07-01 та від 07.08.2024 року №17385/26-15-07-07-03 посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві 06.08.2024 року проведено фактичну перевірку магазину “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » (“YABLUKA»), за адресою АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з питань контролю за дотриманням суб'єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових нерадій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про обіг підакцизних товарів, отримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства юдо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки).
Наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 01.08.2024 року № 5053-п та направлення від 06.08.2024 року №17264/26-15-07-02-06, №17265/26-15-07-07-01, від 07.08.2024 року №17385/26-15-07-07-03 вручені продавцю ОСОБА_2 , що підтверджується його підписом на них.
За результатами перевірки складено акт від 15.08.2024 року (зареєстрований в органі ДПС 16.08.2024 року за №97384/26/15/07/ НОМЕР_1 ), відповідно до висновків якого встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 :
- пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;
- ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.10.2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями.
Суть виявлених порушень полягає в тому, що в магазині позивача не ведеться облік товарних запасів за місцем їх реалізації, на загальну суму не облікованого товару 2 510 814 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 (продавець в магазині “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ») від підписання та отримання копії акту перевірки відмовився, про що посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві оформлено Акт відмови від підписання та отримання примірника акту фактичної перевірки від 15.08.2024 року.
На підставі акту фактичної перевірки Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області винесено по відношенню до ФОП ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення:
- від 03.10.2024 №021254/0700 форма “С», яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у сумі 2 514 011,00 грн за порушення Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме за порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані в установленому законодавством порядку;
- від 03.10.2024 №021261/0706 форма “ПC», яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у сумі 1020,00 грн за порушення ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.10.2010 року № 2755-VI, а саме за ненадання платником податків контролюючому органу оригіналів документів чи їх копії при здійсненні податкового контролю.
Не погоджуючись з переліченим податковими повідомленнями позивач оскаржив їх до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Пунктом 80.2 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених в підпунктах 80.2.1- 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
1. Досліджуючи доводи апеляційної скарги про відсутність у наказі від 01.08.2024 №5053-п будь-яких посилань на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, окрім посилання на доповідну записку управління фактичних перевірок від 01.08.2024 №1448/26-15-07-07-00-12, то колегія суддів зазначає таке.
З наказу ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 року № 5053-п, видно, що підставою для перевірки відповідачем зазначено підпункти 80.2.2 та 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, якими передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2);
- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, пропорушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування (підпункт 80.2.3).
Тобто, фактична перевірка може проводитись на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов'язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.
Верховний Суд у своїй постанові від 26.03.2024 року, справа №420/9909/23 (адміністративне провадження № К/990/67/24) сформував такий висновок щодо застосування права:
«… 56. Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
57. З огляду на викладене, Судова палата акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
58. Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки.
Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
59. Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.».
Згідно Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної податкової служби України від 04.09.2020 року, №470, зразок оформлення наказу на проведення перевірки (додаток №1) передбачає, окрім посилання на відповідний підпункт, пункт, статтю Податкового кодексу України, наведення підстави для проведення перевірки.
Аналізуючи наведене у своїй сукупності, слід прийти до висновку, що законодавство та судова практика Верховного Суду розрізняє такі категорії, як “правова (юридична) підстава» проведення перевірки та “фактична підстава» проведення перевірки.
При цьому перелік правових підстав визначений у пункті 80.2 статті 80 Податкового кодексу України. Однак реалізація таких підстав має місце виключно за наявності фактичної підстави, яка є тією рушійною силою, що породжує перевірку.
Відповідно до пункту 1.2.2. Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної податкової служби України від 04.09.2020 року, №470 при організації проведення фактичної перевірки обґрунтовані пропозиції щодо необхідності її проведення оформлюються доповідною запискою (висновком) за підписом керівника відповідного структурного підрозділу, який має інформацію, що може слугувати підставою для проведення документальної позапланової або фактичної перевірки відповідно до чинного законодавства.
При цьому джерелом інформації, що може слугувати підставою для проведення фактичної перевірки, може бути інформація отримана із:
зовнішніх джерел (звернення платників податків, чат-бот, месенджери тощо);
відкритих джерел (ЗМІ, Інтернет тощо).
Податковий кодекс України в частині інформаційних правовідносин оперує такими категоріями, як “податкова інформація» та “інформація від інших суб'єктів, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства».
При цьому відповідно до підпункту 14.1.171 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України під податковою інформацію розуміють інформацію у значенні, визначеному Законом України "Про інформацію», відповідно до статті 16 якого податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому ПК України.
Із змісту наказу ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 року № 5053-п вбачається наявне посилання на обґрунтування видачі наказу, а саме - доповідна записка управління фактичних перевірок від 01.08.2024 року №1448/26-15-07-07-06-12 у якій йдеться про надходження від ДПС України листа №б/н від 31.07.2024 з інформацією про можливі порушення порядку проведення розрахунків під час продажу за готівковий розрахунок телефонів, аксесуарів та навушників до них. Крім того, у доповідній йдеться про надходження до ГУ ПС у м. Києві письмово звернення покупця про порушення установленого порядку проведення розрахункових операцій на території м. Києва, а зокрема реалізація товарів без видачі фіскальних чеків в торгових мережах під торговими марками «YABLUKA».
До матеріалів справи також долучено звернення гр. ОСОБА_3 (із зазначенням електронної пошти заявника) адресоване податковому органу у якому йдеться про порушення установленого порядку проведення розрахункових операцій на території м. Києва, а зокрема реалізації товарів без видачі фіскальних чеків в торгових мережах під торговими марками «YABLUKA» в тому числі і за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вулиця Хрещатик,42.
Незважаючи на допущені заявником порушення (щодо не зазначення у зверненні поштової адреси та місця реєстрації заявника) фактичною підставою для призначення та проведення ГУ ДПС у м. Києві обумовленої фактичної перевірки стала інформація, яка надійшла до органу податкової служби про можливі порушення порядку проведення розрахунків під час продажу за готівковий розрахунок телефонів, аксесуарів та навушників до них.
Верховний Суд у своїй постанові від 26.03.2024 року, справа №420/9909/23 (адміністративне провадження № К/990/67/24), окрім наведено вище, також виснував наступне:
“ 46. Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
47. Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.»
На розвиток цієї позиції Верховний Суд у своїх постановах від 19.02.2025 року (справа №280/2619/24) та від 26.03.2024 року (справа № 420/9909/23) виснував, що наявність листа Державної податкової служби України про ймовірні порушення, є достатньою підставою, в розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, для призначення та проведення фактичних перевірок.
Підсумовуючи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доповідна записка управління фактичних перевірок від 01.08.2024 року №1448/26-15-07-07-06-12 розцінюєтеся як фактичне обґрунтування наявності визначених законом підстав для проведення перевірки, позаяк така доповідна записка базується на отриманій інформації з приводу ймовірних порушень, що визначена підпунктами 80.2.2 та 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
При цьому судом апеляційної інстанції установлено, що застосовуючи приведені вище норми права, суд першої інстанції підставно урахував, висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.03.2024 року, справа №420/9909/23 та від 19.02.2025 року, справа №280/2619/24 та від 26.03.2024 року, справа № 420/9909/23.
Отож оцінивши приведені доводи позивача з урахуванням наявних у справі доказів та перелічених норми ПК України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у контролюючого органу, за підстав визначених підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, призначати та проводити фактичну перевірку суб'єктів господарювання з питань дотримання законодавства при реалізації товарів в торгових мережах під торговими марками «YABLUKA» в тому числі і за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вулиця Хрещатик,42.
2.Досліджуючи доводи апеляційної скарги про протиправність наказу ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 року № 5053-п у зв'язку з відсутністю у ньому обов'язкових реквізитів, а зокрема: однією з обов'язкових вимог до змісту наказу про проведення перевірки, встановлених абзацом 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, є зазначення найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), то колегією суддів установлено таке.
Відповідно до абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України в наказі про проведення перевірки, зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Як вбачається із наказу ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 №5053-п та додатку 2 до нього фактичній перевірці підлягав платник податків, який здійснює свою діяльність у магазині «YABLUKA» за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вулиця Хрещатик,42.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що зміст оскаржуваного наказу ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 року № 5053-п відповідає абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, позаяк містить чітку вказівку на адресу об'єкта фактичної перевірки.
3. Стосовно ж доводів скаржника з приводу того, що перевірка даних за минулий період часу (1095 днів) носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для складання акту перевірки та можливого застосування на його підставі штрафних санкцій, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Згідно підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Аналізуючи положення підпункту 75.1.2 та 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, слід прийти до висновку, що предмет документальної перевірки поглинає предмет фактичної перевірки. Відмінність між ними полягає лише у процедурі організації та проведення перевірки.
Пунктом 81.1 статті 81 ПК України установлено, що наказ про призначення фактичної перевірки має містити період діяльності, який буде перевірятися.
З матеріалів справи убачається, що у наказі ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 року №053-п у відповідній частині відповідачем зазначено, що період проведення перевірки охоплює період, визначений «згідно ст. 102 Податкового кодексу України».
Згідно п.102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).
У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов'язаних з декларуванням податкових зобов'язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.
Отож з приведеної норми законодавства слідує, що єдиним обмеженням для періодів, які підлягають перевірці не залежно від її виду (планова, позапланова, фактична) є термін 1095 дня, який розраховується з дня вчинення відповідного правопорушення та /або з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту.
З урахуванням викладеного, приведений позивачем довід про зазначення у наказі інформації стосовно того, що період проведення перевірки охоплює період, визначений «згідно ст. 102 Податкового кодексу України» не може слугувати правовою підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.
4) Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу того, що фактичну перевірку проведено за відсутності позивача та її уповноваженої особи та без відповідного вручення направлень та наказу на перевірку службових посвідчень зазначеним особам, а також відносно того, що належний позивачу товар за вказаною адресою також був відсутній та має будь- яке відношення до позивача, а також, що матеріали фактичної перевірки не містять будь- яких доказів такого повернення товару то колегія суддів зазначає таке.
Аналізуючи положення підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, слід прийти до висновку, що за своєю правовою природою, фактична перевірка є “раптовою» та унеможливлює платнику податків підготуватися до її проведення.
Така раптовість обумовлена тим, що вона проводиться у разі наявності інформації про потенційне порушення платником податків законодавства, контроль за дотримання яким здійснює Державна податкова служба України, і така інформація має бути перевірена по факту.
Пунктом 80.2 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених в підпунктах 80.2.1-80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Згідно пункту 81.1 статті 81 ПК України непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) визначених цим пунктом документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Аналізуючи вищевказані положення ПК України, документи про призначення перевірки (наказ про проведення перевірки, направлення на проведення такої перевірки, службові посвідчення) можуть бути пред'явленні або надісланні такому колу осіб:
-платнику податків;
- посадовим (службовим) особам або уповноваженому представнику;
- або особам, які фактично проводять розрахункові операції.
Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що проведення фактичної перевірки можливе без особистої участі фізичної особи-підприємця, як суб'єкта, який фактично здійснює господарську діяльність, бо згідно з положеннями ПК України фактичні перевірки проводяться за участю особи, яка на правомірних підставах присутня в об'єкті перевірки і проводить розрахункові операції.
Як слідує із змісту записів вчинених на направленнях на проведення обумовленої фактичної перевірки такі направлення, службові посвідчення та наказ на проведення фактичної перевірки були пред'явлені/ вручені продавцю в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проводив розрахункові операції- ОСОБА_2 (а.с.111-113 т.1).
Вказані обставини також підтверджуються актом ознайомлення з направленням, отриманням примірника наказу про проведення фактичної перевірки від 01.08.2024 року №5053 -п (а.с. 115).
За даними акту фактичної перевірки у названому магазині перед початком проведення фактичної перевірки о 12:23 годині 06.08.2024 року проведено посадовими особами контролюючого органу попереднє придбання товару на суму 899,00 грн, про що свідчить підпис продавця ОСОБА_2 на заяві про повернення придбаного товару та грошових коштів (копія якої долучена до матеріалів справи) з подальшим проведенням продавцем ОСОБА_2 від імені позивача, як суб'єкта господарювання розрахункової операції з поверненням коштів за повернутий товар (видатковий чек від 06.08.2024 року о 13:55 год, а. с. 115,116, 169 т.1).
Отож з приведених доказів слідує, що в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 , розрахункові операції з продажу товару проводив продавець- ОСОБА_2 , який діяв від імені позивача та прийняв заяву про повернення товару та сплачених котів за такий товар і сформував видатковий чек з повернення вартості попередньо придбаного товару особами, що проводили фактичну перевірку 06.08.2024 року о 13:55 год (а.с.169 т.1).
Стосовно ж зазначення продавцем- ОСОБА_2 , що він є представником ТОВ «ФАН РІТЕЙЛ», а не представником позивача (особою яка здійснює реалізацію товарів та розрахункові операції від імені позивача), то колегія суддів критично оцінює такі доводи, позаяк із досліджених вище доказів слідує, що розрахункові операції з продажу товару проводив продавець- ОСОБА_2 , який від імені позивача здійснив реалізацію товару, прийняв заяву про повернення товару та сформував видатковий чек з повернення вартості попередньо придбаного товару особами, що проводили фактичну перевірку 06.08.2024 року о 13:55 год (а.с. а. с. 115,116, 169 т.1).
Крім того судом ураховано, що позивачка не заперечує, що саме вона як ФОП здійснює господарську діяльність у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 .
Відтак доводи позивача про те, що ОСОБА_2 не є її уповноваженою особою, суперечить фактичним обставинам справи, за яких у магазині позивача вказана особа здійснювала він імені позивача розрахункові операції не залежно від наявності або відсутності обставин оформлення трудових відносин з вказаною особою.
При цьому ОСОБА_2 , згідно акту фактичної перевірки, не висловлював жодних заперечень та не надавав пояснення, що товар, який ним був проданий, та товар описаний в ході перевірки належить не позивачці, а іншій особі.
Не заслуговують на увагу і доводи скаржника, відповідно до яких, розміщений для продажу у вказаному магазині товар позивачу не належить, позаяк прийнята ОСОБА_2 заява про повернення товару та видатковий чек з повернення вартості попередньо придбаного товару особами, що проводили фактичну перевірку 06.08.2024 року о 13:55 год (а.с. а. с. 115,116, 169 т.1) свідчить, що такі дії вчинені ним від імені позивача, як суб'єкта господарювання, що проводить названу діяльність за вказаною адресою.
Також, позивачкою не підтверджено жодними доказами укладення договорів оренди чи суборенди з іншими суб'єктами господарювання за вказаною адресою та доказів здійснення ними підприємницької діяльності з видом діяльності, аналогічним основному виду діяльності ФОП ОСОБА_1 , в т.ч. і ОСОБА_2 , а також вказаному у акті перевірки ТОВ «ФАН РІТЕЙЛ» (представником якого ніби то є ОСОБА_2 ).
Доказів зворотного з урахуванням положень ч. 1 ст. 77 КАС України позивачкою не надано.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що посадовими особами контролюючого органу дотримано визначену нормами законодавства процедуру проведення перевірки, зокрема в частині належного вручення особі, яка фактично проводить розрахункові операції, документів перед початком проведення перевірки.
5) Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу того, що запит про надання документів позивачу та /або його уповноваженому представнику не вручався. Більше того вказаний запит складено з порушенням вимог ст. 73 ПК України, а зокрема вказаний запит було підписано державними інспекторами, які проводили перевірку, та він не містить печатки ГУ ДПС України в м. Києві, а як наслідок такий запит не породжував правових наслідків, оскільки представниками ГУ ДПС у м. Києві було допущено порушення норм податкового законодавства, то колегія суддів зазначає таке.
З матеріалів справи убачається, що посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку 06.08.2024 року було оформлено запит про надання документів, адресований ФОП ОСОБА_1 . Запит підписаний ОСОБА_4 та ГДІ Аліною Дмитренко. Обумовлений запит вручено особі яка здійснювала розрахункові операції у названому магазині від імені позивача - ОСОБА_2 .
Отримання податкової інформації та направлення запитів контролюючими органами регламентовано статтею 73 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими визначено перелік підстав для направлення суб'єкту господарювання запиту про подання інформації, а також вимоги до його оформлення.
Згідно з абзацами 1, 2, пунктами 1, 3 абзацу 3, абзацами 5, 7 пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків. Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п'ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.
Пунктом 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.
Виходячи з аналізу наведених норм, вимоги, які висуваються до змісту запиту, є нормативно визначеними і розширеному тлумаченню не підлягають. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 травня 2024 року у справі № 813/3243/17 та від 26 червня 2023 року у справі № 813/4379/17.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що окрім статті 73 Податкового кодексу України, порядок надання платниками податків документів визначено положеннями статті 85 ПК України.
Так, згідно із пунктами 85.2, 85.4, 85.6, 85.7 ст.85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.
Відтак, колегія суддів погоджується, що з аналізу наведених положень ПК України вбачається, що дійсно, надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Такий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/8798/21
Також, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці на вимогу осіб, що проводять перевірку. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України прирівнюється до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.
Тобто, у разі ненадання платником податків документів для проведення перевірки, у контролюючого органу є законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкових зобов'язань та визнати ці суми непідтвердженими документально.
Водночас, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Аналогічного висновку щодо тлумачення наведених законодавчих норм дійшов і Верховний Суд, зокрема, в постановах від 06 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18 (касаційне провадження № К/9901/16292/19) та від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15 (касаційне провадження № К/9901/26364/18).
У постанові від 08 вересня 2019 року у справі № 802/1069/13-а Верховний Суд також зауважував, що обставина порушення платником податків обов'язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, щодо надання після початку перевірки всіх документів, які належать або пов'язані з предметом перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати до прийняття відповідного рішення й, при цьому, не звільняє контролюючий орган від обов'язку врахувати додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, при прийнятті рішення, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.
Також у постановах від 08 серпня 2019 року у справі №802/1069/13-а, від 01 квітня 2020 року у справі № 640/637/19 Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, до прийняття рішення за результатами такої перевірки це зумовлює обов'язок податкового органу щодо призначення та проведення позапланової перевірки.
Позиція Верховного Суду у питанні застосування норми пункту 44.6 статті 44 ПК України є усталеною і послідовною.
У постановах від 24 лютого 2020 року у справі № 440/4443/18, від 27 квітня 2022 року у справі № 420/13197/20 Верховний Суд виходив з того, що, суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на передбачену ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі, якщо рішення контролюючого органу мотивоване саме ненаданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції підтримує позицію відповідача та висновки суду першої інстанції про те, що запити про надання документів можуть бути сформовані у порядку статті 73 ПК України та окремо відповідно до статті 85 ПК України, а відтак такі запити є різними за своїми підставим та порядком оформлення.
Так, запит у порядку статті 73 ПК України формується до початку перевірки та повинен мати визначені підстави для його формування та бути оформлений з дотриманням чітких вимог.
Натомість, запит у порядку статті 85 ПК України формується особами які доручено проведення перевірки після початку її проведення метою отримання документів та інформації, що стосується предмету перевірки. При цьому, такий запит формується посадовою (службовою) особою контролюючого органу.
Як наслідок суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника з приводу того, що наданий запит про надання документів до перевірки - особі, яка здійснювала (у названому вище магазині) розрахункові операції від імені позивача сформований з порушенням законодавства, адже такі запити сформовані згідно статті 85 ПК України, про що у них безпосередньо зазначено.
6. Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу того, що з'ясування питань щодо товарного обліку не входило в законодавчо визначені межі, обумовлені названим наказом щодо проведення фактичної перевірки, а як наслідок дослідження питання порушення ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації (зберігання) в порядку встановленому законодавством, вийшов за межі предмету фактичної перевірки, у зв'язку з чим акт такої перевірки в частині оскаржуваного рішення є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки в цій частині незаконною, то колегія суддів зазначає таке.
З матеріалів справи убачається, що в ході обумовленої фактичної перевірки встановлено, що у названому вище магазині не ведеться облік товарних запасів за місцем їх реалізації, на загальну суму не облікованого товару 2 510 814 грн, окрім того встановлено ненадання платником податків контролюючому органу оригіналів документів чи їх копії при здійсненні податкового контролю. У зв'язку з обумовленим контролюючим органом встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 :
- пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;
- ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.10.2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями.
На підставі акту фактичної перевірки Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області винесено по відношенню до ФОП ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення:
- від 03.10.2024 №021254/0700 форма «С», яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у сумі 2514011,00 грн за порушення Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме за порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані в установленому законодавством порядку;
- від 03.10.2024 №021261/0706 форма «ПC», яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у сумі 1020,00 грн за порушення ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.10.2010 року № 2755-VI, а саме за ненадання платником податків контролюючому органу оригіналів документів чи їх копії при здійсненні податкового контролю.
Відповідно до преамбули наказу від 01.08.2024 р. №5053-п «Про проведення фактичної перевірки», предметом перевірки є перевірка суб'єктів господарювання з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, дотриманням роботодавцем законодавства стосовно укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, порядку розрахунків з використанням електронних платіжних засобів за товари (послуги).
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР).
Дія цього закону поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/ або безготівковій формі.
Колегією суддів ураховано, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України), а також забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених цим Кодексом (підпункт 16.1.12 пункту 16.1. статті 16 ПК України).
Приведені положення ПК України кореспондуються із положеннями пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, які передбачають, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Отож положенням пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР установлено вимоги щодо порядку здійснення розрахункових операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції, які серед іншого передбачають ведення обліку товарних запасів.
Як наслідок передбачені у преамбули наказу від 01.08.2024 р. №5053-п «Про проведення фактичної перевірки» обставини з приводу предмету фактичної перевірки, а зокрема контролю за дотриманням норм законодавства з питань порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій з огляду на зміст пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР включають до предмету перевірки також здійснення контролю за дотриманням вимог з приводу ведення обліку товарних запасів.
Відтак, приведені доводи апеляційної скарги є безпідставними та спростовані фактичними обставинами справи та положенням пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР.
Крім того судом ураховано, що згідно з пунктами 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Пунктом 177.10 статті 177 ПК України визначено, що фізичні особи-підприємці зобов'язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет. Типова форма, за якою здійснюється облік доходів і витрат, та порядок ведення такого обліку визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
В силу імперативних приписів пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Отже, в розумінні пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР платник податків зобов'язаний подавати до фактичної перевірки не тільки документи про «походження» товару, але й документи які окремо засвідчують обставину «облік» товарів.
Згідно статті 20 Закону №265/95-ВР (із змінами, внесеними Законом №1914-IX від 30.11.2021 року) до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Суд зазначає, що Типова форма, за якою здійснюється облік доходів і витрат, та порядок ведення такого обліку визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Так, відповідно до пунктів 19, 20 розділу І Закону України від 14 липня 2020 року № 786-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців, пункту 44.1 статті 44 глави І розділу II Податкового кодексу України та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, наказом Міністерства фінансів України від 13 травня 2021 року № 261 затверджено Типову форму, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами - підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність та Порядок ведення типової форми, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами - підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - Порядок ведення типової форми № 261).
У свою чергу, наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 року №496 затверджено «Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку» (далі - Порядок № 496).
Так, згідно із пунктом 2 Розділу І Порядку № 496 визначено, що документами, які підтверджують облік та походження товарів є Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи.
Облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку (пункт 1 Розділу ІІ Порядку № 496).
При цьому, пунктом 11 Розділу ІІ Порядку № 496 передбачено, що Форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред'явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби). Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такої ФОП. Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.
Колегією суддів також приймаються до уваги правові висновки Верховного Суду, відображені у постанові від 11.02.2021 року у справі № 140/470/10 у яких Суд дійшов висновку, що сама по собі відсутність на момент вручення запиту в рамках перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані, не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону 265/95-ВР.
Разом з цим, як вже враховано судом першої інстанції, у постановах від 24 лютого 2020 року у справі №440/4443/18, від 27 квітня 2022 року у справі № 420/13197/20 Верховний Суд виходив з того, що, суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на передбачену ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі, якщо рішення контролюючого органу мотивоване саме ненаданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.
Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так i на стадіях судового процесу із поданням учасником процесу нових доказів, що у протилежному випадку є обмеження судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду, наголошується Верховним Судом у постановах від 12.11.2018 у справі №806/434/16 (ЄДРСРУ №78329873), від 24.01 2019 у справі № 820/12113/15 (ЄДРСРУ №79409332), від 12.02.2019 у справі №820/6512/16 (ЄДРСРУ № 79791393).
Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. У свою чергу, контролюючий орган в такому випадку повинен навести переконливо доводи i надати докази на їх підтвердження. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 826/7704/16.
Натомість на противагу зазначеного ні під час перевірки, ні під час розгляду справи у суді, як першої так і апеляційної інстанцій позивач не надав суду жодних первинних документів щодо наявних у продажу товарів, які знаходяться у місці продажу, зокрема того, шо такі товари (товарні запаси) відображені у Формі обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, затвердженій Наказом Міністерства фінансів України № 496 від 03.09.2021.
В той же час, диспозиція норми статті 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб'єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за ненадання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача та висновком суду першої інстанції з приводу порушення позивачем вимог статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» з огляду на те, що позивачем не надані первинні документи, які такі висновки спростовують.
Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі № 300/670/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 30 вересня 2025 року