Справа № 560/3823/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
30 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до абзацу 4 п.п. "г" п. 2 ч. 4 cт. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до абзацу 4 п.п. "г" п. 2 ч. 4 cт. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 12.03.2022 року проходить військову службу за призовом у військовій частині НОМЕР_1 та в січні 2025 року подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», а саме необхідністю постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду. Проте, відповідач 12.02.2025 року відмовив позивачу у задоволенні рапорту, зазначивши, що є підстави вважати, що є інші особи, які можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача - ОСОБА_2 . Позивач вважає таку відмову протиправною, просить позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Вказує, що на підтвердження неможливості здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 саме ОСОБА_3 мною надається копія паспорта Громадянина України ОСОБА_4 , який є моїм братом, і з якого вбачається, що останній виїхав за межі України у лютому 2022 року, а саме 21 лютого 2022 року та назад до України не повертався. Також даний факт підтверджується наданою нотаріально завіреною заявою від 11.11.2024, про те, що ОСОБА_2 , із числа військовозобов'язаних членів сім'ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) обирає ОСОБА_1 та акт обстеження житлово-побутових умов від 18.02.2025 року і довідка про склад сім'ї, з яких вбачається, що із нею, ОСОБА_2 , проживають лише два сина, один з яких служить, а інший - інвалід з дитинства і саме ОСОБА_1 вона обрала для догляду за собою.
Відтак вважає, що ним надано достатньо доказів на підтвердження зазначених у рапорті обставин, зокрема, стосовно того, що він є єдиною належною особою, яка може здійснювати догляд матір'ю, а відтак бездіяльність відповідача у не звільненні позивача з військової служби під час воєнного стану за сімейними обставинами за рапортом є протиправною.
30 серпня 2025 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві представник зазначає, що для звільнення позивача з військової служби необхідною умовою є відсутність інших осіб або близьких родичів, які б могли здійснювати догляд за матір'ю позивача. Вказує, що в додатках, які були надані до рапорту від 14 січня 2025 року, а також у позовних матеріалах відсутні документи які підтверджують відсутність інших осіб або близьких родичів, які б могли здійснювати догляд за матір'ю позивача (братів, сестер, інших дітей, батьків, внуків, тощо). Також відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.02.2025 №23 "Про результати службового розслідування" військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 понад три доби, в умовах воєнного стану чим вчинив діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України та згідно наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.02.2024 року №56 солдату ОСОБА_1 з 24 лютого 2025 року призупинено нарахування та виплату всіх видів грошового забезпечення (по теперішній час). На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 (позивач), проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді машиніста екватора відділення інженерної техніки взводу обладнання пунктів управління інженерно-технічної роти з 12 березня 2022 року по теперішній час.
14.01.2025 року позивач подав до військової частини рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 та абз. 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, де визначено, що звільненню з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану підлягають військовослужбовці, якщо є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
До рапорту позивач додав копії документів, які, на його думку, підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть чи зобов'язані здійснювати догляд за матір'ю позивача, а саме: копія паспорта громадянина України ОСОБА_4 , який є братом позивача, з якого вбачається, що останній виїхав за межі України у лютому 2022 року, а саме 21 лютого 2022 року та назад до України не повертався; акт обстеження житлово-побутових умов від 18.02.2025 року, довідка про склад сім'ї, з яких вбачається, що із матір'ю позивача проживають лише два сина, один з яких служить, а інший - інвалід з дитинства і саме ОСОБА_1 вона обрала для догляду за собою.
12.02.2025 військова частина НОМЕР_1 надала позивачу відповідь на рапорт, якою позивачу відмовлено у звільненні з військової служби через ненадання до рапорту документів, які підтверджують відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за матір'ю позивача (братів, сестер, інших дітей, батьків, внуків, тощо).
Позивач вважає відмову відповідача протиправною, тому звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За приписами частин другої, шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Види військової служби: військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із пунктами 2, 6 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі Положення №1115/2009), громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Положеннями п.270 Положення №1115/2009 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених ч.ч.2-6 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», здійснюється: начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.
У разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення (п.288 Положення №1115/2009).
Відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент подання рапорту) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Таким чином “відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.
З матеріалів справи видно, що 14.01.2025 позивач звернувся з рапортом про звільнення його з військової служби у запас на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, через сімейні обставини - необхідність здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
При цьому, наявність права звільнення з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ позивач обґрунтовує тим, що є єдиним членом сім'ї першого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за своєю матір'ю, тоді як один із його рідних братів є неповнолітньою особою з інвалідністю, а інший рідний брат виїхав з України за кордон в лютому 2022 року та не повертався.
Щодо вказаних доводів, то суд зазначає, що згідно із частиною першою статті 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.
Згідно зі ст.47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Обов'язок дітей утримувати батьків в першу чергу виникає на підставі кровного споріднення.
Відповідно до ст.204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.
Однак, таких доказів як судового рішення позивачем, ані до суду, ані відповідачу не надано.
Колегія суддів також зазначає, що в долучених до рапорту документах відсутні відомості про те, що брат позивача, ОСОБА_3 , сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Апеляційний суд наголошує на тому, що проживання повнолітнього сина матері позивача за кордоном не звільняє його від обов'язку піклуватися про свою матір, проявляти про неї турботу та надавати йому допомогу.
Отже, з наявних у справі матеріалів суд встановив, що у ОСОБА_2 (матері позивача), крім позивача, є інший повнолітній син, ОСОБА_3 , стосовно якого відсутні відомості, що він не може здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю з об'єктивних причин.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, наведені норми чинного законодавства України, правової позиції Верховного Суду у справі №420/30227/24, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, згідно із поданим рапортом від 14.01.2025, оскаржувані у цій справі дії відповідача є правомірними та такими, що вчинені відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, у зв'язку із чим у задоволенні взаємопов'язаних позовних вимог належить відмовити.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.