Справа № 600/3906/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
01 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
у вересні 2024 року позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.01.2025 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є інвалідом 3 групи з дитинства та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як отримувач пенсії у зв'язку із втратою годувальника (свого батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.12.1978 ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) є матір'ю позивача.
ОСОБА_3 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 20.05.2024.
18.06.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про перерахунок пенсії стосовно зміни стану утриманця (додавання частки пенсії за віком другого годувальника - ОСОБА_3 ), долучивши до заяви підтверджуючі документи. Вказана заява та документи за принципом екстериторіальності були направлені на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України у м. Києві.
Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві рішенням від 26.06.2024 №977260124113 відмовило позивачу у зміні стану утриманця (додавання годувальника) у зв'язку з відсутністю законних підстав, оскільки під час розгляду наданих документів встановлена невідповідність дівочого прізвища померлої годувальниці ( ОСОБА_3 ), а саме: в свідоцтві про шлюб № НОМЕР_3 дівоче прізвище вказано « ОСОБА_4 », в трудовій книжці, виданій 09.01.1962, дівоче прізвище - « ОСОБА_4 », яке змінено на « ОСОБА_5 » згідно свідоцтва про шлюб № НОМЕР_3 .
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом від 12.07.2024 №3266-2995/Л-17/8-2400/24 повідомило позивача про прийняте рішення щодо відмови у задоволенні заяви від 18.06.2024, а також зазначило, що за результатом розгляду документів до страхового стажу матері не зараховані періоди роботи за даними трудової книжки б/н від 09.01.1962, оскільки зміну прізвища внесено на підставі свідоцтва про шлюб, в якому дошлюбне прізвище не відповідає даним в свідоцтві про народження ( ОСОБА_6 ). Таким чином, пенсійний орган зазначив, що для зарахування до стажу, зазначених у трудовій книжці періодів роботи, необхідно надати уточнюючі довідки та повторно звернутися із заявою про перерахунок пенсії.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 26.06.2024 №977260124113 щодо відмови у зміні стану утриманця (додавання годувальника), позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі-Закон №1058-IV) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму ОСОБА_7 (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Пунктом 2 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV встановлено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Згідно частини 1 статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до частини 2 статті 37 Закону №1058-IV дітям-сиротам пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірах, визначених частиною першою цієї статті, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.
Згідно статті 38 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
За змістом частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, згідно матеріалів справи, позивач є інвалідом 3 групи з дитинства та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як отримувач пенсії у зв'язку із втратою годувальника (свого батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), призначеної відповідно до Закону №1058-IV.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача - ОСОБА_3 , яка отримувала пенсію за віком, а тому позивач 18.06.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про перерахунок пенсії стосовно зміни стану утриманця (додавання частки пенсії за віком другого годувальника - ОСОБА_3 ), при цьому долучивши до заяви підтверджуючі документи. Вказана заява та документи за принципом екстериторіальності були направлені на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України у м. Києві.
Крім того, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 26.06.2024 №977260124113 позивачу відмовлено у зміні стану утриманця (додавання годувальника) у зв'язку з відсутністю законних підстав, оскільки під час розгляду наданих документів встановлена невідповідність дівочого прізвища померлої годувальниці ( ОСОБА_3 ), а саме: в свідоцтві про шлюб № НОМЕР_3 дівоче прізвище вказано « ОСОБА_4 », в трудовій книжці, виданій 09.01.1962, дівоче прізвище - « ОСОБА_4 », яке змінено на « ОСОБА_5 » згідно свідоцтва про шлюб № НОМЕР_3 .
Однак, такі висновки пенсійного органу, є необгрунтованими оскільки прізвищем матері позивача на момент її смерті є « ОСОБА_5 », набуте внаслідок укладеного шлюбу, а тому виявлені пенсійним органом розбіжності в частині зазначення дівочого прізвища ( ОСОБА_6 ) жодним чином не могли вплинути на вирішення питання щодо проведення перерахунку пенсії позивача із додаванням частки пенсії за віком другого годувальника, адже у долучених до заяви документах зазначалось діюче на момент смерті прізвище померлої матері позивача - « ОСОБА_5 »
При цьому, у оскаржуваному рішенні та у поданому відзиві пенсійним органом взагалі не обґрунтовано, яким чином виявлені розбіжності в частині зазначення дівочого прізвища матері позивача унеможливлюють проведення перерахунку пенсії позивача із додаванням частки пенсії за віком його матері.
Водночас, долучені до заяви про перерахунок пенсії документи належним чином підтверджували той факт, що померла ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_1 , а тому позивач має право на отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника, виходячи із розміру пенсії за віком кожного з батьків - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Разом з тим, згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося і у рішеннях національних судів, зокрема у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Крім того, Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а та Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 року у справі №2а-204/12).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсійний орган безпідставно відмовив позивачу у перерахунку пенсії, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 26.06.2024 №977260124113 є протиправним та підлягає скасуванню та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести позивачу перерахунок пенсії у зв'язку із втратою годувальника з 01.06.2024 (перше число місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру пенсії) на підставі частини 2 статті 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", включаючи до розміру пенсії частку пенсії за віком покійної матері - ОСОБА_3 .
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.