Справа № 580/10915/24 Суддя (судді) першої інстанції: Геращенко В.В.
30 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Ключкович В.Ю.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплату позивачу пенсії, відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996»;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок позивачу пенсії за період з 01.07.2021 відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996», у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок позивачці пенсії за період з 01.07.2024 відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996», у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 пенсії, відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2021 відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996», у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум;
- у задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача виплачувати основну пенсію в розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком та ухвалити в цій частині нове судове рішення про їх задоволення. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що обраний позивачем спосіб захисту прав є належним та спрямований на упередження їх порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Також не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при визначенні розміру пенсії позивача відповідачем вірно розраховано її суму у відповідності до положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб». Також апелянт звертав увагу про порушення позивачем строку звернення до суду.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та 17 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзивів на апеляційні скарги, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 07 квітня 2025 року.
У відзиві на апеляційну скаргу, подану пенсійним органом, позивач підтримала рішення суду першої інстанції в частині задоволеного позову, просила залишити його в силі, а апеляційну скаргу без задоволення.
Від ГУ ПФУ в Черкаській області відзив на апеляційну скаргу позивача не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи та на підставі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою, в якій просила провести перерахунок її пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком з 01.07.2021 відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996».
Відповідач у перерахунку пенсії позивачу у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відмовив.
Вважаючи дії щодо відмови протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на пенсію у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР. Суд виходив із рішень Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 та від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024, якими визнано неконституційним зменшення гарантованих пенсій. Суд наголосив, що навіть після внесення змін Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29 червня 2021 року № 1584-IX, нові суми пенсій є нижчими за ті, що гарантувались у попередній редакції, а тому не забезпечують збереження досягнутого рівня соціального захисту. Держава зобов'язана гарантувати стабільність і незменшуваність соціальних виплат для постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Держава не може погіршувати рівень соціального захисту, а Пенсійний фонд - ігнорувати обов'язкові норми та судові рішення. В той же час, позовна вимога стосовно зобов'язання відповідача виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком, задоволенню не підлягає, оскільки заявлена на майбутнє та є передчасною.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII), яка неодноразово зазнавала змін.
Відповідно до ст.54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 06.06.1996 № 230/96-ВР (далі - Закон № 230/96-ВР) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII).
В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон 76-VIII), яким статтю 54 Закону № 796-XII викладено у такій редакції:
«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».
Конституційний Суд України в Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов'язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.
Частинами 1, 2 ст.152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні за змістом положення містяться в ч.1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII).
Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Керуючись зазначеними нормами Закону № 2136-VIII, Конституційний Суд України Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року.
На виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі - Закон № 1584-ІХ), яким внесено зміни до Закону № 796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За змістом ч.3 ст.54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-ІХ) розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.
Таким чином, статтею 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 1584-ІХ визначені розміри пенсій, які є нижчими, аніж ті, що були встановлені зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, у зв'язку з чим судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав вважає за необхідне зазначити таке.
У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.
У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, свого Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону №230/96-ВР.
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду, колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо внесення відповідних змін до Закону №796-ХІІ в частині надання повноважень уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені статтею 54 Закону №796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-IX ) нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Отже, з прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021.
Враховуючи, що внесеними Законом №1584-IX змінами до статті 54 Закону № 796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, що порушує право на належний рівень соціального захисту щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Наведений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі №240/1121/24, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на викладені обставини, беручи до уваги наведені норми права, рішення Конституційного Суду України та висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на перерахунок основної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком із проведенням відповідних виплат з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з тим, щодо періоду з якого слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1-2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3, 4 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених норм вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Так, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 у справі "МПП "Голуб" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України" визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
Колегія суддів зазначає, що питання строку звернення до суду із цим позовом не порушено позивачем у позовній заяві. Будь-якої оцінки питанню дотримання позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом судом першої інстанції не надано.
У свою чергу, правильність висновків суду першої інстанції, у тому числі щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, оскільки порушення судом відповідних норм процесуального права, як встановлено раніше, є одним з доводів апеляційної скарги відповідача.
До того ж, позивач скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, та надала пояснення на спростування аргументів апеляційної скарги щодо недотримання строків звернення до суду із цим позовом.
Однак, дослідивши наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з позовом, колегія суддів дійшла висновку про їх неповажність.
Так, безпідставним є посилання позивача на те, що пропущення шестимісячного строку звернення до суду відбулось з вини органів публічної влади, які не виконали своїх конституційних обов'язків, адже пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі №460/20412/23, у якій Суд зобов'язав відповідача здійснити перерахунок основної пенсії позивача з 01 липня 2021 року, колегія суддів не враховує, оскільки Верховний Суду у вказаній справі не досліджував питання про дотримання строків звернення до суду у цій категорії справ та не висловлював висновки з цього приводу.
За таких обставин, судом першої інстанції не враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.
Так, як убачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду із цим позовом 31.10.2024, про що свідчить поштова накладна на конверті, в якому адміністративний позов здано на пошту (а.с.16).
Отже, при зверненні 31.10.2024 до суду з позовом, зокрема, про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.07.2021, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч.2 ст.122 КАС України, а тому позовні вимоги за період з 01.07.2021 по 29.04.2024 підлягають залишенню без розгляду.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 01.06.2022 у справі № 460/100/21, від 10.04.2023 у справі №240/18017/22, від 18.12.2024 у справі №240/9795/24.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що дії ГУ ПФ в Черкаській області щодо непроведення позивачу перерахунку пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є протиправними, однак такий перерахунок має бути проведений з 30.04.2024 з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду, на чому було наголошено вище.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію після проведення перерахунку, які позивач просить задовольнити за наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, ГУ ПФ в Черкаській області за наслідками розгляду заяви позивача відмовило йому у перерахунку пенсії з мотивів відсутності правових підстав. Крім того, позивач у своїй заяві не просила пенсійний орган виплачувати пенсію, а просила здійснити лише перерахунок пенсії.
Отже, спору щодо вказаних позовних вимог не існувало, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.
При вирішенні даної справи, суд апеляційної інстанції також враховує висновки та результат розгляду Верховним Судом справи №240/1121/24, в якій зобов'язано відповідача провести позивачу перерахунок та виплату пенсії. При цьому, позивач у справі №240/1121/24 також просив суд зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплачувати пенсію.
Відповідно до вимог ч.4 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з п.3 ч.1 ст.315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
За правилами ч.1 ст.319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Приписами п.8 ч.1 ст.240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права, призвели до неправильного вирішення справи в частині, внаслідок чого колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 01 липня 2021 року по 29 квітня 2024 року та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року по 29 квітня 2024 року - залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови складено 30.09.2025р.)