П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/26280/24
Перша інстанція: суддя Хурса О. О.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі № 420/26280/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 4 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.05.2024 № 93 “Про результати службового розслідування за фактом події у військовій частини НОМЕР_2 » у частині визнання вчиненим дисциплінарного правопорушення, що полягало у порушенні вимог ст.ст. 110-1, 110-2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України старшим лейтенантом ОСОБА_1 , начальником медичної служби - начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_2 ;
- визнати протиправним та скасувати пункт 5 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.05.2024 № 93 “Про результати службового розслідування за фактом події у військовій частини НОМЕР_3 » у частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення “СУВОРА ДОГАНА» до старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника медичної служби - начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_2 ;
- визнати протиправним та скасувати пункт 8 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.05.2024 № 93 “Про результати службового розслідування за фактом події у військовій частини НОМЕР_3 » в частині врахування командиром військової частини НОМЕР_2 вимоги пункту 4 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 при нарахуванні виплати премії за травень 2024 року старшому лейтенанту ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення пункту 15 розділу 3 Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 одночасно проводились 2 службових розслідування призначених наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 01.05.2024 № 189 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2024 № 456. Всупереч пункту 12 розділу 3 Порядку, проводити службове розслідування за наказом від 01.05.2024 № 189 доручено ОСОБА_2 , - особі, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності наказом від 30.05.2024 № 93.
Звертає увагу, на те, що медичні рекомендації з підрозділу морської піхоти до військової частини НОМЕР_2 надійшли після 01.05.2024, тобто після події за участю ОСОБА_3 , який до того ж перебував у складі військової частини НОМЕР_2 в порушення наказу від 21.04.2024. Таким чином позивач не міг бути відповідальним за стан здоров'я та лікування останнього.
У наказі № 93 щодо вчинення дисциплінарного правопорушення наведено вимоги нормативно правових актів, які не визначені посадою та посадовими обов'язками Карповича, а саме статті 110-1, 110-2, адже позивач займає посаду - начальника медичної служби-начальник медичного пункту військової частини НОМЕР_2 , а не начальника медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону).
В порушення пункту 3 розділу 1 Порядку підставою для винесення наказу командира військової частини НОМЕР_1 №456 від 01.05.2024 є рапорт командира військової частини НОМЕР_2 , якого не долучено до проведення службового розслідування.
Відсутні докази переведення ОСОБА_4 з військової частини НОМЕР_4 до військової частини НОМЕР_2 . ОСОБА_4 госпіталізовано з 16.02.2024 по 20.03.2024 та за наслідками лікування несенення військової служби без зброї не визначалось.
Відповідач надав відзив, в якому вказав, що ОСОБА_1 відповідно до наданим ним пояснень обізнаний про факт лікування ОСОБА_3 у період з 16.02.2024 по 20.03.2024, звідки останній виписаний з рекомендаціями: прийом відповідних медикаментів, спостереження у психолога частини та проходження ВЛК.
Таким чином, позивачу відомо про необхідність проводити відновлювальне лікування в медичному пункті після виписки із госпіталю військовослужбовця, відповідно до висновків медичних працівників. Не здійснення заходів щодо постійного контролю за станом здоров'я та фізичного розвитку військовослужбовця.
Звертає увагу на те, що військова частини НОМЕР_2 знаходиться у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 (підлеглості), а тому у відповідності до положень статті 110-2 начальник медичної служби батальйону (дивізіону, окремої роти) - фельдшер відповідає за організацію медичного забезпечення батальйону, проведення профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у батальйоні, своєчасне виявлення та надання необхідної медичної допомоги хворим (пораненим, травмованим, отруєним).
Відповідно до пояснень начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 , начальник медичної служби начальник - медичного пункту батальйону повинен - контролювати підготовку відповідних документів, а в разі необхідності доповісти письмово рапортом командиру військової частини для підготовки проекту наказу та організувати доставку військовослужбовця для проходження військово-лікарської комісії у медичний заклад.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Процесуальні дії: ухвалами від 28.10.2024, 03.12.2024, 01.01.2025, 20.03.2025, 04.04.2025, 25.04.2025 витребувано докази.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 14.05.2025 у справі № 420/26280/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправним та скасував пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.05.2024 № 93 “Про результати службового розслідування за фактом події у військовій частини НОМЕР_2 » в частині визнання вчиненим дисциплінарного правопорушення, що полягало у порушенні вимог статей 110-1, 110-2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України старшим лейтенантом ОСОБА_1 , начальником медичної служби - начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_2 .
Визнав протиправним та скасував пункт 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.05.2024 № 93 “Про результати службового розслідування за фактом події у військовій частини НОМЕР_3 » в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення “СУВОРА ДОГАНА» до старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника медичної служби - начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_2 .
Визнав протиправним та скасував пункт 8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.05.2024 № 93 “Про результати службового розслідування за фактом події у військовій частини НОМЕР_3 » в частині врахування командиром військової частини НОМЕР_2 вимоги пункту 4 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 при нарахуванні виплати премії за травень 2024 року старшому лейтенанту ОСОБА_1 .
Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211,20 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- службові розслідування, що були проведені у військових частинах НОМЕР_1 та A7358 пов'язані між собою одним об'єктом, однак співвідносяться між собою у причинно-наслідковому контексті. Так, наказом командира військової частини НОМЕР_3 призначено і проведено розслідування стосовно взяття заручників старшим солдатом ОСОБА_3 , а наказом командира військової частини НОМЕР_1 призначено і проведено службове розслідування щодо причин і умов, що сприяли зазначеній події, ролі та місцю керівного складу у виникненні такої події та ступеня вини посадових осіб, чиї дії або бездіяльність стали передумовою виникнення таких обставин;
- посада, яку обіймав ОСОБА_1 , передбачає виконання обов'язків не тільки у якості начальника медичної служби батальйону, передбачених ст.110-2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а й начальника медичного пункту окремого батальйону (організаційно-правова форма військового формування - військової частини НОМЕР_2 на момент існування спірних правовідносин), що свідчить про те, що до позивача застосовувалися положення ще й ст.110-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, у частині проведення відновлювального лікування в медичному пункті військовослужбовців після виписки їх з госпіталю відповідно до висновків медичних працівників (фахівців) та організовували направлений і транспортування в госпіталь хворих, які потребують госпітального обстеження і лікування, проведення консультацій у медичних працівників (фахівців) лікувально-профілактичних закладів.
- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що апеляційна скарга є необґрунтованою та наводить виключно ті посилання, які судом першої інстанції ретельно досліджувались та перевірялися. Крім того, представник позивача зауважує, що судом першої інстанції на підтвердження правомірності дій військової частини були витребувані докази, які ні яким чином не спростували сумніви, що були покладені в основу позовної заяви ОСОБА_5 , а навпаки підтвердили протиправність п.4,5,8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.05.2024 № 93 «Про результати службового розслідування за фактом події у військовій частини НОМЕР_3 ».
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2024 № 456 (підстава - рапорт командира військової частини НОМЕР_2 № 8071) призначено службове розслідування за фактом щодо події у військовій частині НОМЕР_2 (а.с. 26).
Пунктом 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2024 № 93 “Про результати службового розслідування за фактом події у військовій частини НОМЕР_3 » начальника медичної служби-начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , визнано таким, що вчинив дисциплінарне правопорушення, що полягало у порушені вимог ст.ст. 110-1, 110-2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо необхідності проводити відновлювальне лікування в медичному пункті військовослужбовців після виписки їх з госпіталю відповідно до висновків медичних працівників (фахівців), організовувати направлення і транспортування в госпіталь хворих, які потребують госпітального обстеження і лікування, проведення консультацій у медичних працівників (фахівців) лікувально-профілактичних закладів, здійснювати постійний контроль за станом здоров'я та фізичного розвитку військовослужбовців батальйону, здійснювати постійний контроль за станом здоров'я та фізичного розвитку військовослужбовців батальйону (а.с. 13).
Пунктом 5 наказу старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника медичної служби-начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення “СУВОРА ДОГАНА».
Пунктом 8 наказу командиру військової частини НОМЕР_2 наказано при нарахуванні та виплаті премії за травень 2024 року старшому лейтенанту ОСОБА_1 врахувати вимоги пункту 4 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок проводити відновлювальне лікування в медичному пункті військовослужбовців після виписки їх з госпіталю відповідно до висновків медичних працівників (фахівців) та організовувати направлення і транспортування в госпіталь хворих, які потребують госпітального обстеження і лікування, проведення консультацій у медичних працівників (фахівців) лікувально-профілактичних закладів, передбачений пунктом 110-1 Статуту внутрішньої служби, не входить у коло обов'язків позивача.
Таким чином, суд вказав, що станом на 01.05.2024 ОСОБА_1 виконувались обов'язки начальника медичного пункту бригади передбачені пунктом 1102 Статуту внутрішньої служби, що унеможливлює притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків передбачених пунктом 110-1 Статуту внутрішньої служби. Доказів зворотного, або ж доказів виконання позивачем обов'язків передбачених пунктом 110-1 Статуту внутрішньої служби станом на дату події 01.05.2024 відповідачем не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач безпідставно визнаний винним у порушенні статей 110-1, 110-2 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, оскільки вказані статті до нього не відносяться, а отже не можуть бути до нього застосовані.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку
Статтею 9 Статуту внутрішньої служби визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, обов'язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
В силу статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут) військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (стаття 5 Дисциплінарного статуту).
Статтею 45 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Статтями 83 - 86 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов'язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку службове розслідування може призначатися у разі, зокрема у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Розділу III Порядку рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
На підставі пунктів 1-4 розділу V Порядку за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 1 розділу VI Порядку).
Відповідно до пункту 15 розділу 3 Порядку, одночасне проведення декількох службових розслідувань за одним випадком вчинення правопорушення не допускається.
У разі призначення службового розслідування старшим командиром (начальником) про це письмово повідомляється заінтересований підлеглий за службовою підпорядкованістю командир (начальник), який у разі незавершення раніше призначеного службового розслідування скасовує свій наказ про призначення службового розслідування.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип «юридичної визначеності» означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, з огляду на заборону на одночасне проведення декількох службових розслідувань за одним випадком суд першої інстанції цілком слушно зауважив, що командир ВЧ НОМЕР_2 повинен був скасувати свій наказ про призначення службового розслідування від 01.05.2024 № 189.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2024 № 93 ОСОБА_1 - начальника медичної служби-начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_2 визнано винним у вчиненні дисциплінарного правопорушення за невиконання обов'язків передбачених ст.ст. 110-1 , 1102 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, а саме щодо необхідності проводити відновлювальне лікування в медичному пункті військовослужбовців після виписки їх з госпіталю відповідно до висновків медичних працівників (фахівців), організовувати направлення і транспортування в госпіталь хворих, які потребують госпітального обстеження і лікування, проведення консультацій у медичних працівників (фахівців) лікувально-профілактичних закладів, здійснювати постійний контроль за станом здоров'я та фізичного розвитку військовослужбовців батальному (а.с. 13 т. 1).
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21.07.2022 ОСОБА_1 зараховано до списків військової частини НОМЕР_2 на посаду начальника медичної служби - начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_2 з 21.07.2022, та визначено вважати таким що з 21.07.2022 прийняв справи та приступив до виконання службових обов'язків (а.с.3 т. 2).
Таким чином, обов'язки ОСОБА_1 передбачені пунктом 1102 Статуту внутрішньої служби, зокрема здійснення постійного контролю за станом здоров'я та фізичного розвитку військовослужбовців батальйону.
Водночас, обов'язок проводити відновлювальне лікування в медичному пункті військовослужбовців після виписки їх з госпіталю відповідно до висновків медичних працівників (фахівців) та організовувати направлення і транспортування в госпіталь хворих, які потребують госпітального обстеження і лікування, проведення консультацій у медичних працівників (фахівців) лікувально-профілактичних закладів, передбачений пунктом 110-1 Статуту внутрішньої служби, не входить у коло обов'язків позивача.
Таким чином, станом на 01.05.2024 ОСОБА_1 виконувались обов'язки начальника медичного пункту бригади передбачені пунктом 1102 Статуту внутрішньої служби, що унеможливлює притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків передбачених пунктом 110-1 Статуту внутрішньої служби. Доказів зворотного, або ж доказів виконання позивачем обов'язків передбачених пунктом 110-1 Статуту внутрішньої служби станом на дату події 01.05.2024 відповідачем не надано.
Враховуючи наведене, відсутні підстави для визнання винним позивача у порушенні статей 110-1, 110-2 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, оскільки вказані статті до нього не відносяться, відтак не можуть бути застосовані до останнього.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки службового розслідування відносно ОСОБА_1 , що зафіксовані наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.05.2024 № 93 є протиправними та підлягають скасуванню.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
В силу положень частини 1 статті 308 КАС України апеляційний суд не надає оцінку не оскарженій частині судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001)
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315,316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 у справі № 420/26280/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк