П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/33209/24
Суддя першої інстанції: Самойлюк Г.П.
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 17.03.2025
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
25.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористанні дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 по 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення з особового складу військової частини; зобов'язання нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 по 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення з особового складу військової частини.
В обґрунтування позовних зазначено, що у період з 2014 року позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та, на підставі наказу командира військової частини №192 від 28.08.2024, був виключений зі списків військової частини (у зв'язку із направленням для проходження подальшої військової служби) та знятий з усіх видів забезпечення. При цьому, з 2019 року позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням. Однак, у день виключення зі списків військової частини, відповідачем не було здійснено з позивачем повного розрахунку в частині виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, чим, на його думку, допущено протиправну бездіяльність.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 позов задоволено з тих підстав, що відповідач протиправно не здійснив з позивачем при звільненні усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2019-2024 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що дана справа відповідає ознакам типової справи відносно зразкової справи №620/4218/18.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що, при вирішенні справи, судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи та не враховано, що позивач не був звільнений з військової частини НОМЕР_1 , а переведений для подальшого проходження військової служби у інший військовий підрозділ, що виключає його право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до положень п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково вважав дану справу типовою відносно зразкової справи №620/4218/18, оскільки у зразковій справі предметом спору було встановлення наявності права у військовослужбовця на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України №3551-ХІІ, з підстав звільнення з військової служби.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2014 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2024 №192 ОСОБА_1 , призначеного наказом МОУ (по особовому складу) від 15.08.2024 №1329 на посаду слухача штатного інституту державного військового управління Національного університету оборони України, виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення як такого, що вибув до нового місця служби. /а.с.8/
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.04.2019 позивач має статус учасника бойових дій. /а.с.7/
На думку позивача, військовою частиною допущено протиправну бездіяльність, оскільки при звільненні йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (надалі - Закон України №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (надалі - Закон України №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (надалі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону України №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (надалі - Закони України №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням ст.1 Закону України №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону України №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України №504/96-ВР «Про відпустки».
Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.08.2019 у справі №620/4218/18, у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №420/9834/22.
Так, Порядок проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (надалі - Положення №1153/2008, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Згідно п.112 Положення №1153/2008 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
За положенням п.п.180-181 Положення №1153/2008 військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Щорічні додаткові відпустки можуть бути використані одночасно зі щорічною основною відпусткою або в інший строк з урахуванням побажання військовослужбовців та інтересів військової служби. Їх тривалість не впливає на тривалість щорічної основної відпустки.
У разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2024 №192 ОСОБА_1 , призначеного наказом МОУ (по особовому складу) від 15.08.2024 №1329 на посаду слухача штатного інституту державного військового управління Національного університету оборони України, виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення як такого, що вибув до нового місця служби. /а.с.8/
Тобто, у відповідності до зазначеного наказу позивач не звільнявся з військової служби, а вибув до нового місця для її проходження, а тому має право використати відпустку учасника бойових дій за останнім місцем служби.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що на час виключення позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , у нього відсутнє право на отримання грошової компенсації за невикористаної дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, оскільки така компенсація передбачена виключно у разі звільнення військовослужбовця з військової служби.
На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.317 КАС України підлягає скасуванню.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року скасувати.
Ухвалити у справі постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на військову частину НОМЕР_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв