П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 вересня 2025 р. Категорія: 106000000м. ОдесаСправа № 420/26386/25
Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.,
місце ухвалення: м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виразилась у не застосуванні у період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення; - стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що повертаючи позов, суд першої інстанції не врахував, що згідно із частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції чинній до 19 липня 2022 року, право на звернення до суду із заявленими позовними вимогами про стягнення грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року до 19.07.2022 року не обмежене будь-яким строком. У свою чергу, зміни, унесені Законом № 2352-ІХ до статті 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19 липня 2022 року не поширюються на спірні правовідносини, тобто на позовні вимоги за період з 29.01.2020 року до 19.07.2022 року. Що ж стосується позовних вимог про стягнення індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року, ОСОБА_1 вказував про те, що передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України у редакції з 19 липня 2022 року тримісячний строк слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке:
Спірним питанням є застосування строку звернення до суду з позовом у спорі про порушення законодавства про оплату праці, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції до (з) 19.07.2022 року.
Слід зазначити, що 06.04.2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці.
У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, в рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Крім того, у постановах Верховного Суду, на які посилався позивач у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, міститься аналогічна правова позиція щодо поширення статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Більше того, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Також, питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата дійшла таких висновків: «Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: - правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно із положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); - у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Крім того, з урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Зважаючи на наведене, Судова палата відступила, зокрема, від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі № 500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких судом касаційної інстанції до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).
Предметом спору у даній справі є стягнення на користь ОСОБА_1 недоплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року.
Як убачається з позову, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь недоплачене грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).
Отже, для вирішення питання, яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин, необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
Слід зазначити, що у період з 29.01.2020 року до 19.07.2022 року приписи статті 233 КЗпП України діяли у редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, та визначали право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Що ж стосується невиплати спірних сум грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року, то до спірних правовідносин у цій справі належить застосовувати норми статті 233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022 року, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов'язує з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена). Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. За висновком суду попередньої інстанції позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-ІХ), який суд обчислював з урахуванням строку дії карантину на території України, оскільки грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі такий розмір відомий особі, яка отримує виплату.
Разом з цим, у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 липня 2025 року у справі № 620/4619/24.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 дізнався про таку інформацію за наслідками отримання від ІНФОРМАЦІЯ_3 листа від 27 червня 2025 року щодо нарахованого та виплаченого на користь позивача грошового забезпечення.
У свою чергу, позивач просить здійснити нарахування та доплату сум, право на які він набув за час проходження військової служби. Слід, також, ураховувати, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення належного йому грошового забезпечення після звільнення з військової служби.
Крім того, позивач наголошував на невиконанні відповідачем обов'язку щомісячно повідомляти про суми виплаченого грошового забезпечення (його складові), що є підставою для визначення початку перебігу строку звернення до суду з часу коли особа дізналася про порушення свого права.
Наведене у сукупності дає підстави стверджувати, що позивач в силу зазначених вище обставин не зміг вчасно реалізувати своє право на звернення до суду.
Позивач зауважує, що право на доступ до суду є однією з ключових гарантій справедливого судового розгляду, яке закріплено як у Конституції України, так і в міжнародних договорах, ратифікованих Україною.
Враховуючи, що відомості щодо нарахованого та виплаченого на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідачем надіслано листом від 27 червня 2025 року, а позов подано 05.08.2025 року, відтак тримісячний строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Наведене свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, установлений положеннями частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 480/5508/24.
Так, як зауважено судом касаційної інстанції у вище вказаній постанові: «Повертаючи позовну заяву в частині вимог, які стосуються перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо поновлення строку, не надали оцінку вказаним у заяві від 20 серпня 2024 року доводам позивача. Зокрема, суди попередніх інстанцій не встановили день коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, а тому без встановлення наведених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про необхідність повернення позовної заяви в частині вказаних позовних вимог є передчасним.».
З урахуванням зазначених вище позицій Верховного Суду, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, суд першої інстанції мав би спочатку встановити спірний період (з 29.01.2020 року до 20.05.2023 року), який умовно можна поділити на дві частини: до та після набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року), потім визначити момент, коли ОСОБА_1 набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.
Також, суд першої інстанції не надав правової оцінки впливу перебування позивача на військовій службі в період воєнного стану на дотримання ним строку звернення до суду з позовом, який пов'язаний з проходження такої служби.
Відтак, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню як таке, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє особу права на доступ до суду.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали від 19 серпня 2025 року було неповно з'ясовано судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року по справі № 420/26386/25, - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький