30 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 340/215/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 в адміністративній справі №340/215/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у день звільнення зі служби в поліції грошової компенсації: за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 та 2023 роки служби в поліції, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015,2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 та 2023 роки служби в поліції.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 в адміністративній справі №340/215/25 позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог відмовити в повному обсязі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що Позивач з 1998 року проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції, остання займана посада - старший інспектор-черговий чергової частини сектору моніторингу сектору кримінальної поліції Олександрійського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.
Наказом Головного управління національної поліції в Кіровоградській області від 03.10.2024 року № 655о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажання) на підставі рапорту від 26.08.2024 року.
У наказі вказано про виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, водночас стосовно грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відомості відсутні.
11.10.2024 року позивач, без зайвих зволікань, звернувся до відповідача щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
У відповідь 14.10.2024 року отримав довідку Головного управління національної поліції в Кіровоградській області №1056/15-2024 від 14.10.2024, за змістом якої вбачається, що при звільненні позивачеві не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015- 2020 роки та 2022-2023 роки.
Вважаючи, що відповідач у період його служби протиправно не виплатив компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі по тексту - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно із статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3) творча відпустка; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.
Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі по тексту - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі по тексту - Закон №580-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Згідно зі статтею 93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров'я (через хворобу) або у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки.
При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських затверджений (далі по тексту - Порядок №260, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із пунктом 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзаців 1, 7, 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, яке вони отримували на день, що передував цій відпустці, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії.
Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи АI групи.
Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.
З огляду на відсутність правового врегулювання нормами Закону №580-VIII та Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки особам, які звільняються з поліції за минулі роки, при вирішенні даного спору необхідно застосовувати відповідні норми КЗпП України і Закону України №504/96-ВР, які регулюють спірні правовідносини.
Аналізуючи зазначені норми законодавства, суд дійшов висновку, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.
Сторонами не заперечується, що за період служби в Національній поліції позивач набув право на додаткову оплачувану відпустку як учасник бойових дій за 2015-2024 роки. Водночас, довідкою від 14.10.2024 №1056/15-2024 підтверджується, що вищевказану відпустку за 2015-2020 та 2022-2023 роки позивач не використав.
Відповідно до аналізу наведеного вище законодавства, у наступному календарному році, у тому числі й за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку.
Відпустки за попередні роки, які невикористані поліцейським в році звільнення, не можуть бути залишені без розрахунку (виплати грошової компенсації), адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 по справі №160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого Верховним Судом у справах №818/1276/17, №820/5122/17 та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, за всі роки служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №640/85/20.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент звільнення з ГУНП в Кіровоградській області позивач не використав додаткову відпустку за 2015-2020 та 2022-2023 роки, право на яку отримав під час проходження служби, а тому при звільненні набув право на отримання відповідної грошової компенсації.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за вищевказаний період.
При розгляді даної справи, колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.11.2021 у справі №200/1175/20-а, відповідно до якої у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої законом України «Про відпустки» і статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Законом від 15.03.2022 №2123-IX частину першу статті 60 Закону №580-VIII (набрав чинності 01.05.2022) викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання відносин, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, що мало місце в судовій практиці, зокрема, постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у справі.
Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №620/3663/19.
Положеннями Закону №580-VIII визначені підстави та умови отримання цієї відпустки поліцейськими.
Так, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8 та 11 статті 93 Закону №580-VIII, якими передбачено, що поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Отже, відповідно до посвідчення серії МВ від 015858 від 22.07.2015 року позивач має статус учасника бойових дій.
Відповідно до наказу №665о/с від 03.10.2024 року, позивача було виключено зі списків особового складу, звільнено із займаної посади, проведено остаточний розрахунок, проте виплату компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, як учаснику бойових дій, за період 2015-2020 та 2022-2023 роки, не проведено.
З матеріалів справи встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав календарні дні додаткової відпустки за вказаний період, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів розцінюються критично, оскільки є необґрунтованими.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 в адміністративній справі №340/215/25,- залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 в адміністративній справі №340/215/25,- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова