30 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/4570/25
Суддя І інстанції - Прасов О.О.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського окружного адміністративного суду
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати наказ Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 за №69-к “Про встановлення надбавки за вислугу років на 2025 рік Світлані КОЛБУН», яким встановлено розмір надбавки за вислугу років державної служби провідному спеціалісту ОСОБА_1 на 2025 рік, а саме: з 01.01.2025 на рівні 30% місячного посадового окладу;
- зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату провідному спеціалісту ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 01.01.2025 відповідно до ч.1 ст.52 Закону України “Про державну службу», а саме: на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року позовну заяву задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправним і скасовано наказ Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 за №69-к “Про встановлення надбавки за вислугу років на 2025 рік ОСОБА_2 », яким встановлено розмір надбавки за вислугу років державної служби провідному спеціалісту ОСОБА_1 на 2025 рік, а саме: з 01.01.2025 на рівні 30% місячного посадового окладу.
Зобов'язано Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату провідному спеціалісту ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 01.01.2025 відповідно до ч.1 ст.52 Закону України “Про державну службу», а саме: на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Дніпропетровській окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Скаржник вказує на те, що державним службовцям державних органів, надбавка за вислугу років у 2025 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу. При цьому, посилається на положення розділу 3 «Прикінцевих положень» Закону 4059-ІХ від 19.11.2024, якими зупинено на 2025 рік дію частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці та основні класифікації посад.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивач працює на посаді державної служби у ДОАС та має надбавку за вислугу років у розмірі 50%.
У Наказі ДОАС від 01.01.2025 за №69-к “Про встановлення надбавки за вислугу років на 2025 рік ОСОБА_2 » зазначено: «… Відповідно до абзацу другого пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік»,- ВСТАНОВИТИ: ОСОБА_3 , провідному спеціалісту відділу з організаційного забезпечення розгляду адміністративних справ управління з організаційного забезпечення суду, у період з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року надбавку за вислугу років від посадового окладу відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби на основі класифікації посад у розмірі 30 % (стаж роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років на 01.01.2025 року складає 24 роки 04 місяці 19 днів). Підстава: трудова книжка. …».
Не погодившись із вищезазначеним наказом позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (Далі - Закон № 889-VIII).
За визначенням статті 2 Закону № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до ст. 5 Закону № 889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (ч. 1).
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (ч. 2).
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3).
Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів (ч. 4).
Згідно ч. 6 ст. 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Отже, питання оплати праці державних службовців апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Так, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону № 889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Згідно з ч. 2 ст. 50 Закону № 889-VIII, заробітна плата державного службовця складається з:
1) посадового окладу;
2) надбавки за вислугу років;
3) надбавки за ранг державного службовця;
6) премії (у разі встановлення).
Згідно з ч. 4 ст. 50 Закону № 889-VIII, джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
При цьому, за приписами ч. 5 ст. 50 Закону № 889-VIII, скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
У відповідності з ч. 1 ст. 46 Закону № 889-VIII, стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII, надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Отже, ч. 1 ст. 46, ст. 50 та ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII гарантоване право державних службовців надбавка за вислугу років на державній службі у чітко визначеному ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
В свою чергу, положення п. 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначають, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, а норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Крім того, п.3 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX визначено зупинити на 2025 рік дію частини першої статті 52 Закону України "Про державну службу" в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад.
Разом з тим, питання правових наслідків ревізії Законами про Державний бюджет України соціально-економічних прав осіб, установлених в інших Законах України (без унесення до них відповідних змін), неодноразово було предметом оцінки Конституційного Суду України.
Так, у Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України зазначив, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, який чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Метою і особливістю Закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, під час прийняття Закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет Закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
У Рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає Закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і, як наслідок, - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
У Рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна Законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання не допускається.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (Другий Сенат) від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 особливу роль у системі інституційного забезпечення «верховенства права» (правовладдя) відведено судовій владі загалом, а зокрема - конституційному й адміністративному видам судочинства. Саме ці два види судочинства покликані забезпечувати узгоджений характер усієї юридичної системи в умовах співіснування суперечливих норм, завдяки чому досягається дієвість верховенства права (правовладдя), тобто його ефективність. Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Досліджуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду, тобто є загальним законом (lех generalis). Відповідно до статті 150 Закону № 1402-VIII оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих судів регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом № 1402. Законом, що визначає правовий статус державного службовця та регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, є Закон № 889-VIII (lex specialis).
Таким чином, у спірних правовідносинах Закон №889-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), хоча і був прийнятий раніше за Закон № 4059-IX, є спеціальним законом.
Отже, ураховуючи, що станом на час виникнення спірних правовідносин норми спеціального Закону №889-VIII не зазнали змін в частині порядку обчислення надбавки за вислугу років, а Закон № 4059-IX, виходячи з його мети, не може зупиняти дію окремих законів України та / або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин, нарахування позивачу з 01.01.2025 році надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог статті 52 Закону №889-VIII - на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, до внесення змін у Закон №889-VIII в частині порядку обчислення надбавки за вислугу років.
Натомість, за змістом спірного наказу відповідача від 01.01.2025 № 69-к «Про встановлення надбавки за вислугу років на 2025 рік ОСОБА_2 » саме на підставі п. 13 розділу "Прикінцеві положення" Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» провідному спеціалісту відділу з організаційного забезпечення розгляду адміністративних справ управління з організаційного забезпечення суду ОСОБА_1 , у період з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року встановлено надбавку за вислугу років від посадового окладу відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби на основі класифікації посад у розмірі 30 %
За таких обставин, колегія суддів констатує наявність порушеного права позивача на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантований статтями 46, 50 та 52 Закону України «Про державну службу», а саме на гарантоване державою право державних службовців на отримання надбавки за вислугу років на державній службі у визначеному ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Колегія суддів, також враховує встановлений ст. 3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, колегія суддів також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Зважаючи на викладене, колегія суддів робить висновок про протиправність наказу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 за №69-к “Про встановлення надбавки за вислугу років на 2025 рік Світлані КОЛБУН», яким встановлено розмір надбавки за вислугу років державної служби провідному спеціалісту ОСОБА_1 на 2025 рік, а саме: з 01.01.2025 на рівні 30% місячного посадового окладу та необхідність його скасування.
За таких обставин, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, відсутні.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Дніпропетровського окружного адміністративного суду - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
В повному обсязі постанова складена 30 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя А.О. Коршун