01 жовтня 2025 р. Справа № 480/547/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Калиновського В.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602 по справі № 480/547/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 )
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), в якій просив:
- визнати протиправною відмову у звільненні ОСОБА_1 , викладену в листі № 08/942-25-Вих. від 18.01.2025;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 та ухвалити постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги зазначає, що прийняття начальником НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.05.2024 року №541-ос, яким внесено зміни до наказу від 16.11.2023 року №1012-ос, щодо продовження військової служби за новим контрактом ОСОБА_1 змінено із строку на один рік на період дії воєнного стану перебувало поза межами правового поля.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходить військову службу на офіцерській посаді з 02.02.2023 року на підставі контракту від 2 лютого 2019 року, укладеному на строк п'ять років по 1 лютого 2024 року (а.с.73-75).
07.11.2023 року він подав рапорт про продовження контракту на один рік з 02.02.2024 року (а.с.68).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16 листопада 2023 року №1012-ОС ОСОБА_1 продовжено військову службу за новим контрактом строком на 1 рік з 02.02.2024р. до 01.02.2025р. (а.с.33). Контракт узгоджено і підписано сторонами 15 листопада 2023 року (а.с.34-35).
Наказом начальника загону від 22.05.2024 року до підпункту 2.1 пункту 2 попереднього наказу від 16.11.2023 року внесені зміни: продовжено дію контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану на підставі Указу Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (а.с.33).
14.01.2025 позивач подав рапорт №28.13/4218/25 про звільнення його з військової служби на підставі п. п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ внаслідок закінчення строку служби за контрактом, укладеним під час дії воєнного стану (а.с.31).
Листом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС 18.01.2025 у №08/942-25 - Вих. у звільненні відмовлено за відсутністю підстав, оскільки строк дії контракту був продовжений і не закінчився ( а.с.11).
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну відмову щодо звільнення з військової служби за закінченням контракту, позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи в позовних вимогах, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не було підстав для звільнення позивача зі служби, оскільки 01.05.2024 позивач добровільно подав рапорт про продовження строку служби, в якому він висловив бажання продовжувати військову службу, внаслідок чого 21.05.2024 відповідач видав спірний наказ №876-ос.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закону №2232) (тут і далі в редакції станом на момент ухвалення наказу №1012-ОС від 16.11.2023 про продовження військової служби за новим контрактом із позивачем, тобто станом на 16.11.2023) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною другою цієї статті передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно частини третьої статті 1 Закону № 2232 військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною п'ятою цієї ж статті передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Стаття 26 Закону № 2232 визначає підстави звільнення з військової служби.
Так, частиною четвертою цієї статті передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на різних підставах, які розділено на три умови, а саме: у мирний час, під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану), а також під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Так, за приписами підпунктів "а" пунктів 1 та 2 частини п'ятої статті 26 Закону №2232 військовослужбовці звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту лише під час у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану).
У свою чергу, за приписами пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 визначено наступні підстави за яких контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).
Між тим, приписи пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 (в редакції на час звернення позивача з рапортом від 14.01.2025) визначали, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (підпункт "ж") у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Тобто приписами підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 закріплено, що звільнення з військової служби за закінченням строку контракту, може бути лише у випадку, коли такий контракт укладено під час дії воєнного стану.
Таким чином, з приведеного вбачається, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану не передбачена така умова звільнення з військової служби як закінчення строку дії контракту, який було укладено до початку воєнного стану.
У свою чергу, частина сьома статті 26 Закону № 2232 наголошує, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 2 частини дев'ятої статті 23 Закону №2232-ХІІ (в редакції станом на момент ухвалення наказу №1012-ОС від 16.11.2023 про продовження військової служби за новим контрактом із позивачем, тобто станом на 16.11.2023) під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Схожі приписи містились також і у пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ (в редакції на час звернення позивача з рапортом від 14.01.2025), зокрема, під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Водночас, кожна із редакцій статті 23 Закону №2232-ХІІ як станом на 16.11.2023, такі і станом на 14.01.2025 містила положення про те, що в особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.
Таким чином, з приведених вище приписів статті 23 Закону №2232-ХІІ вбачається, що як станом на 16.11.2023, так і станом на 14.01.2025 було закріплено, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, за виключенням випадків, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
При цьому, пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ не передбачено такої підстави звільнення з військової служби за контрактом під час проведення мобілізації та дії воєнного стану як закінчення строку дії контракту, який було укладено до початку воєнного стану.
Між іншим, слід зауважити, що існує різниця між визначенням поняття "особливий період" та поняттями "мобілізації" і "воєнного стану".
Так, за положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" закріплено, що:
- особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, оскільки Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 було оголошено часткову мобілізацію (оприлюднений 17.03.2014), особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014. В той же час, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.
Таким чином, з приведеного вбачається, що особливий період в Україні діє з 17.03.2014, тоді як воєнний стан введено лише 24.02.2022 та він діє по сьогоднішній день.
Щодо порядку проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, то він визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі Положення №1115/2009).
Згідно з пунктом 2 Положення №1115/2009 визначено, що громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У відповідності до пункту 3 Положення №1115/2009 передбачено, що у добровільному порядку в Держприкордонслужбі громадяни проходять:
військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;
військову службу за контрактом осіб рядового складу;
військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт (далі - військова служба за контрактом).
Пунктом 17 Положення №1115/2009 передбачено, що з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено та сторонами не заперечувалось, що ОСОБА_1 проходить військову службу на офіцерській посаді з 02.02.2023 року на підставі контракту від 2 лютого 2019 року, укладеному на строк п'ять років по 1 лютого 2024 року (а.с.73-75).
07.11.2023 року він подав рапорт про продовження контракту на один рік з 02.02.2024 року (а.с.68).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16 листопада 2023 року №1012-ОС ОСОБА_1 продовжено військову службу за новим контрактом строком на 1 рік з 02.02.2024р. до 01.02.2025р. (а.с.33). Контракт узгоджено і підписано сторонами 15 листопада 2023 року (а.с.34-35).
Наказом начальника загону №541-ОС від 22.05.2024 року до підпункту 2.1 пункту 2 попереднього наказу №1012-ОС від 16.11.2023 року внесені зміни: продовжено дію контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану на підставі Указу Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зворот а.с.33).
Колегія суддів звертає увагу, що на день прийняття наказу №1012-ОС від 16.11.2023 норма Закону №2232-ХІІ передбачала саме такий строк продовження контракту укладеного не під час дії воєнного стану, зокрема, понад встановлені строки на період воєнного стану. Інших приписів, щодо можливості продовження строку дії такого контракту на інший строк, аніж "понад встановлені строки на період воєнного стану" Закон №2232-ХІІ не містить.
Слід також зауважити, що оскільки контракт з позивачем укладено ще 15.11.2023, то відсутні підстави для застосування приписів підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232.
Разом з тим, колегія суддів відмічає, що на момент подачі рапорту про звільнення строк дії контракту не закінчився, а був продовжений у порядку, встановленому законом. Відповідні накази №1012-ОС від 16.11.2023 та №541-ОС від 22.05.2024 про проходження військової служб не скасовані, є чинними і позивачем не оспорюються.
У свою чергу, посилання апелянта на положення абзацу 6 пункту 20 та абзацу 9 пункту 41 Положення №1115/2009, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Так, положення абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачають, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Аналогічні приписи містяться у абзаці 6 пункту 20 Положення №1115/2009, якими визначено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Водночас, в особливий період, крім періодів мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті (пункт 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Таким чином, вимоги абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону №2232-ХІІ та абзацу 6 пункту 20 Положення №1115/2009 застосовуються в особливий період, окрім крім періодів мобілізації та дії воєнного стану.
Також, згідно з абзацу 9 пункту 41 Положення №1115/2009 передбачено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Тобто положення абзацу 9 пункту 41 Положення №1115/2009 передбачали виключення із правила, коли дія контракту продовжується понад встановлені строки, зокрема, у випадку визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно, пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції станом на 16.11.2023) визначалось, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану з підстав:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).
Тобто за приписами пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не передбачалось звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, за підстави закінчення строку контракту.
Отже, як вказує абзац 9 пункту 41 Положення №1115/2009, під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки) на період, визначений пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема: під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
В особливий період, крім періодів мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті (пункт 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Таким чином, з приведеного вбачається, що у спірний період (станом на 15.11.2023 укладення контракту та винесення наказу №1012-ОС від 16.11.2023) дія контракту на військову службу продовжувалась на період проведення мобілізації та воєнного стану, за виключення випадків припинення військової служби, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", до яких не належала така підстава припинення служби як припинення строку контракту.
Крім того, в п. 1 контрактів, підписаних позивачем 02.02.2019 та 15.11.2023, вказано, що ОСОБА_1 добровільно вступає на військову службу і бере на себе зобов'язання протягом дії контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений в контракті строк проходити військову службу на посадах осіб офіцерського складу.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача не було підстав для звільнення позивача зі служби, оскільки позивач добровільно подав рапорт про продовження строку служби, в якому він висловив бажання продовжувати військову службу і 15.11.2023 сторонами підписано контракт та 16.11.2023 відповідач прийняв наказ №1012-ОС, до якого внесено зміни наказом від №541-ОС від 22.05.2024.
Посилання апелянта на позицію викладену в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024 по справі №580/6350/24 за аналогічних, на думку позивача, правовідносин сторін не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у рішеннях (постановах) судів першої (апеляційної) інстанції.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 по справі №480/547/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді В.А. Калиновський О.В. Присяжнюк