30 вересня 2025 року місто Київ
Справа № 372/5161/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/15162/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 липня 2025 року про залишення позову без розгляду (постановлена у складі судді Рабчуна Р.О.)
у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Обухівської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (дівоче прізвище - ОСОБА_3 ), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, ТОВ «Він Фінанс», ОСОБА_23 про витребування земельних ділянок
23 вересня 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації звернувся із цим позовом.
Обухівський районний суд Київської області ухвалою 20 червня 2025 року позов залишив без руху надавши позивачу строк для усунення виявлених недоліків, а саме: (1) долучення експертно-грошової оцінки спірних земельних ділянок чинної на дату подання позовної заяви; (2) внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірних земельних ділянок.
Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 16 липня 2025 року позов залишив без розгляду з підстав не усунення недоліків, визначених в ухвалі від 20 червня 2025 року.
Не погодившись з такою ухвалою, заступник керівника Київської обласної прокуратури 29 липня 2025 року подав засобами поштового зв'язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування скарги вказує, що факт подання позовної заяви є процесуальною дією, що зумовлює обов'язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог (постанови Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 905/2382/18, від 21.07.2021 у справі № 904/903/20, від 20.01.2021 у справі № 905/2382/18, від 12.11.2020 у справі № 911/956/17). Оскільки позов поданий до набрання Законом № 4292-IX чинності, відсутні підстави для його застосування з огляду на те, що в законодавстві України, у тому числі в Законі № 4292-IX відсутні норми, які вказують на те, що абз. 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України має зворотну дію в часі.
Зазначає, що п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4292-IX передбачає зворотну дію закону в часі лише в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права.
Посилається на те, що відповідачі не можуть вважатися добросовісними набувачами у розмінні ст. 388 ЦК України, оскільки вони набули земельні ділянки безоплатно, а самі земельні ділянки належать до земель лісового фонду, що випливає із зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих ознак ділянки, про які не могли не знати відповідачі проявивши розумну обачність.
Звертає увагу, що визначення предмета і підстав позову є правом позивача, яке реалізується на його власний розсуд, а встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду під час розгляду справи та ухвалення рішення. Прокурор у позовній заяві вказав, що вважає набувачів спірних земельних ділянок - відповідачів у справі - недобросовісним, відповідно, саме такому правовому обґрунтуванню позовних вимог має надаватися оцінка судом.
Вважає, що невнесення прокурором вартості майна виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача. У випадку якщо під час судового розгляду на стадії ухвалення рішення суд у цій справі дійде висновку про те, що відповідачі є добросовісними набувачами і до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 388 ЦК України і ч. 5 ст. 390 ЦК України, це є підставою для відмови у позові.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Волкова Л.О. проти апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.
Зазначає, що добросовісність набувача презюмується відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України, водночас набувач не має обов'язку піддавати сумніву чи перевіряти висновки та рішення державних органів, які передають земельні ділянки у власність громадян.
Також відзив на апеляційну скаргу подав представник третьої особи - ТОВ «Він Фінанс», у якому просив апеляційну скарг залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.
Інші учасники справи відзиву не подали.
У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_15 , ОСОБА_24 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвокат Кулініченко Г.В., представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Волкова Л.О. та представник третьої особи ТОВ «Він Фінанс» - адвокат Єгорова Н.М. кожен окремо проти апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Представник третьої особи ДСГП «Ліси України» - адвокат Семко В.Ю. апеляційну скаргу підтримав, просили її задовольнити з підстав, викладених у ній, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, про що свідчать звіти про доставки вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду та відмітки на поштових конвертах про відсутність адресатів за вказаними адресами (т. 6 а. с. 35-47, 127-141).
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Враховуючи викладене, позицію учасників справи, які не заперечували проти розгляду справи за такої явки учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О. В., пояснення представників учасників справи, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам закону оскаржувана ухвала не відповідає.
Суд першої інстанції залишив позов прокурора без розгляду з тих підстав, що прокурор у встановлений судом строк не усунув недоліків позовної заяви, про які зазначив суд у постановленій 20 червня 2025 року ухвалі, зокрема, прокурор не надав експертно-грошової оцінки спірних земельних ділянок чинної на дату подання позовної заяви та не вніс вартість спірних земельних ділянок на депозитний рахунок суду. Суд узяв до уваги внесення змін Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-IX, зокрема й до частини 4 статті 177 і частини 2 статті 185 ЦПК України, хоча такі були внесені після відкриття провадження у справі, водночас зауважено, що норми вищевказаних норм ЦК України, підлягатимуть застосуванню судом під час ухвалення судового рішення у даній справі, оскільки мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, добросовісність якого, в свою чергу, може бути спростована виключно в ході розгляду справи.
Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Указана норма передбачає обов'язок суду постановити ухвалу про залишення позову без руху лише з тих підстав, які при початковому (первинному) вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не врахував (не помітив) або про них йому не було відомо щодо невідповідності позовної заяви вимогам, викладеним у статтях 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до частин 3, 4 статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Позов прокуратурою подано у вересні 2024 року.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 06.11.2024 року відкрито провадження в даній справі.
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
У зв'язку із набранням чинності вказаним Законом Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 25 червня 2025 року позовну заяву залишив без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання доказів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості оцінки предмету позову, здійсненої в порядку, визначеному Законом, станом на дату подання позовної заяви.
Нова редакція частини 4 статті 177 ЦПК України набула чинності 09 квітня 2025 року, тобто вже після подачі позовної заяви та після відкриття провадження у даній справі.
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Застосовуючи вимоги ч. 4 ст. 177 ЦПК України, суд першої інстанції посилався на Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4292-ІХ, якими передбачено зворотну дію в часі положень цього Закону в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна.
Водночас пункт 2 розділу ІІ Закону № 4292-ІХ передбачає, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що Закон № 4292-ІХ не передбачає зворотної дії в часі положень ч. 4 ст. 177 ЦПК України, у зв'язку із чим послався на положення процесуального закону, які не підлягають застосуванню у цьому випадку.
За таких обставин залишення позову без руху із подальшим залишенням без розгляду на підставі ч. 11 ст. 187 ЦПК України колегія суддів вважає помилковим, оскільки на час звернення позивача з цим позовом до суду позовна заява відповідала вимогам ч. 4 ст. 177 ЦПК України в редакції, яка діяла на той час.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France», від 8 грудня 2016 року «ТОВ «Фріда» проти України»).
Щодо доводів про те, що суд постановляючи оскаржувану ухвалу не врахував обізнаності відповідачів щодо незаконності виділення їм спірних земельної ділянки, що свідчить про їх недобросовісність у спірних правовідносинах, що у свою чергу звільняє позивача від обов'язку передбаченого ч. 4 ст. 177 ЦПК України, то вказане на увагу не заслуговує, з огляду на таке.
Як вбачається із змісту позовних вимог, прокурор у позові посилається на те, що відповідачі не можуть вважатися добросовісними набувачами у розмінні ст. 388 ЦК України, оскільки вони набули земельні ділянки безоплатно, а самі земельні ділянки належать до земель лісового фонду, що випливає із зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих ознак ділянки, про які не могли не знати відповідачі проявивши розумну обачність.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки, яка перебуває під посиленою правовою охороною держави, відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем на підставі ст. 387, 388 ЦК України.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до положень ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно з ч. 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 виснувала, зокрема, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування/повернення майна.
Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/20528/21.
Аналізуючи аргументи сторін, що викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів наголошує, що обставини добросовісності/недобросовісності набувачів досліджуватимуться та встановлюватимуться судом безпосередньо під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. При цьому, факт недобросовісності набувача встановлюється судом на основі наданих сторонами та досліджених в ході судового розгляду доказів, а не виключно через вказівку опонента про його недобросовісність у поданому позові.
Колегія суддів зазначає, що в разі якщо суд встановить добросовісність набувачів, та незаконне вибуття з володіння держави спірних земельних ділянок, суд першої інстанції з урахуванням зворотної дії в часі вищенаведеного закону , має право відмовити в задоволенні позову прокурору про витребування на користь держави земельних ділянок, який не забезпечив захист прав добросовісних набувачів, шляхом внесення на депозит суду вартості земельних ділянок, які просить витребувати.
Разом з тим залишення без розгляду позову, який був поданий у відповідності з діючими процесуальними нормами на час подачі такого позову є порушенням права позивача на доступ до суду, такий позов має бути розглянутий по суті на підставі поданих сторонами доказів та з урахуванням перехідних положень Закону № 4292-ІХ.
Колегія суддів установила, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції застосував положення ч. 4 ст. 177 ЦПК України в редакції, яка не була чинною на дату подачі позовної заяви, чим допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 3, ч.11 ст. 187, 268, 367, 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 липня 2025 року про залишення позову без розгляду - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова