30 вересня 2025 року м. Київ
Справа № 755/9693/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/8841/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.,
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Хромової О.О. 04 лютого 2025 року в м. Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості,
У червні 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 01 квітня 2021 року № 3778602 в розмірі 31792,82 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6858,00 грн, заборгованість за відсотками - 23944,82 грн, заборгованість за комісією - 990,00 грн та судові витрати, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн та витрат на оплату судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 на підставі анкети-заявки на кредит № 3778602 було укладено кредитний договір № 3778602 в електронній формі та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
ТОВ «Мілоан» зобов'язання відповідно до договору виконало у повному обсязі, надало позичальнику грошові кошти у розмірі 9900,00 грн, однак належного зустрічного виконання зобов'язань за договором не отримало.
13 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги № 07Т, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором від 08 травня 2021 року № 3437494, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».
Позивач зазначав, що набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 01 квітня 2021 року № 3778602 в розмірі 31792,82 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 6858,00 грн, заборгованість за відсотками - 23944,82 грн, заборгованість за комісією - 990,00 грн.
Враховуючи вищезазначене, позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідача 31792,82 грн, а також судові витрати.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит від 01 квітня 2021 року № 3778602 у розмірі 1917,50 грн .
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 146,10 грн
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу 361,87 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідач порушив умови кредитного договору в частині основного боргу, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 1917, 50 грн. Рішення в частині стягнення боргу за відсотками та комісією задоволенню не підлягало з огляду на відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження обставин нарахування вказаних сум.
Не погодився з вказаним рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог позивач, представником подана апеляційна скарга, в якій вказується на незаконність, необґрунтованість рішення суду у зв'язку з неповним встановленням обставин справи. Позивач вказує на те, що суд дійшов помилкового висновку відносно того, що у звязку з порушенням умов договору, згідно з розрахунком, проведеним судом, виникла заборгованість на загальну суму 1917, 50 грн.
Вказує, що на підтвердження законності нарахування розміру заборгованості позивачем до позовної заяви було долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит №3778602, яка була сформована, підписана та надана первісним кредитором.
Звертає увагу, що згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит вбачається, що відповідачем вчинялись дії по сплаті комісії за пролонгацію за вищевказаним договором.
Вказує, що в договорі сторонами був визначений строк нарахування відсотків, а саме: відсотки нараховуються до дня повного погашення заборгованості за кредитом, і оскільки на даний момент заборгованість не була погашена, вважає, що первісним кредитором правомірно було нараховані відсотки за період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення, а тому позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.
На підставі викладеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач не скористалась своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в порядку ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з доводів апеляційної скарги позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується і вони не будуть позбавлені такого права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріалами справи, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2021 року відповідачем оформлено анкету-заяву на кредит № 3778602 на сайті: miloan.ua, в якій вказані персональні дані його як позичальника, визначена сума кредиту 9900 грн, строк кредитування 30 днів з 01 квітня 2021 року по 01 травня 2021 року, комісія за надання кредиту 990.00 грн, нараховується одноразово за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту за договором, проценти за користування кредитом 1,25 % за кожен день користування - 3712,50 грн /а.с.77-78/.
Також 01 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит (індивідуальну частину) № 3778602 /а.с.92-99/..
Відповідно до умов договору кредитодавець зобов'язався надати позичальнику фінансовий кредит у сумі 9900,00 грн, строком на 30 днів, з 01 квітня 2021 року по 01 травня 2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами за фіксованою ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
У п.2.2.2. договору заначено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.
У п.2.2.3 вказано, що після спливу строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється.
Виходячи з п. 2.3.1.1. та 2.3.1.2. для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил надання фінансових кредитів, але загалом строк кредитування не може перевищувати 60 днів.
У п. 6.1 договору вказано, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
У розділі Реквізити та Підписи Сторін в графі клієнт вказано позичальником ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 , телефон: НОМЕР_3 /а.с.92-99/.
В Додатку №1 до договору сторонами визначений графік платежів, згідно з яким позичальник мав повернути суму кредиту з нарахованими відсотками в розмірі 14602 грн /а.с.100/.
В Додатку №2 до договору міститься паспорт споживчого кредиту № 3778602, яким передбачено строк продовження кредитування на 3 дні зі сплатою комісії 3 % від суми поточного залишку кредиту, на 7 днів зі сплатою комісії 5,00 % від суми поточного залишку кредиту, на 15 днів зі сплатою комісії 10 % від суми поточного залишку кредиту /а.с.101/.
Згідно з платіжним доручення №42848394 від 01 квітня 2021 року платник ТОВ «Міалон» здійснив переказ грошових коштів в розмірі 9900,00 грн для отримувача ОСОБА_1 , банк отримувача pb MASTERCARD 516874*35 /а.с.70/.
Відповідно до договору відступлення прав вимоги від 13 вересня 2021 року № 07Т, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс», витягу з реєстру боржників до цього договору вбачається, що ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 01 квітня 2021 року № 3778602 /а.с.42-55/.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в порядку ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом в частині незадоволених позовних вимог, пред'явлених до відповідача ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується і вони не будуть позбавлені такого права.
З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір, на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості був укладений в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням персональних даних відповідача.
При зверненні до суду з позовом та в ході апеляційного перегляду справи позивач вказував на наявність заборгованості і пролонгацію договору у зв'язку із здійсненими відповідачем платежами, внаслідок чого позивач має право на стягнення відсотків та комісії.
Разом з тим, жодних належних доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих саме на пролонгацію строку кредитування, матеріали справи не містять.
Колегія суддів звертає увагу, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Зазначені позивачем розрахунки заборгованості не є первинними документами, які підтверджують користування кредитом та сплату коштів, в даному випадку комісії, з якою умовами договору пов'язано продовження дії договору.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 30 дня кредитування, що визначено договором, позивач посилався на факт пролонгації договору.
При цьому позивач не звернув уваги, що не повернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 30 дня кредитування, свідчить про відсутність строку договору, як це зазначено в п. 2.2.1 Договору та про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань. У звязку з цим також відсутні підстави для стягнення комісії, передбаченої п.2, 3.1.1 договору.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив всі обставини справ, дав їм належну правову оцінку, обґрунтовано визначив розмір аліментів. А отже рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави до його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі відсутні.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені позивачем судові витрати, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, компенсації не підлягають.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»- залишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук