18 вересня 2025 року м. Київ
Справа № 940/1315/24
Провадження: № 22-ц/824/13741/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Порхун Олесі Павлівни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Косович Т. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Тетіївської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач з 2016 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по догляду та вихованню дітей, не цікавиться їх життям та здоров'ям, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, не відвідує навчальний заклад, де навчаються діти, взагалі їх не бачить, не спілкується з ними, сплату аліментів на їх утримання не контролює, в результаті чого періодично виникає заборгованість з їх сплати. У зв'язку з чим, просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 29 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Порхун О. П. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд не обґрунтував в достатній мірі в чому полягає неправомірність висновку органу опіки та піклування. Також, скаржниці є незрозумілим з чого виходив суд, коли визначав, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до дітей та намагався виправитись. Відмічає, що справа перебувала в провадженні суду понад рік, суддя робила відповідні зауваження ОСОБА_2 щодо приділення належної уваги дітям, однак з його боку жодних дій вчинено не було. Суд залишив поза увагою те, що позивачка зверталася до Тетіївського РВ ГУ МВС з приводу злісного ухиляння відповідачем від сплати аліментів, внаслідок чого було порушено кримінальне провадження, що в свою чергу слугувало сплаті заборгованості по аліментах відповідачем. Вважає, що свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків підтверджено показами свідків, поясненнями дітей, листом з поліції, характеристиками з навчальних закладів, а також поведінкою самого ОСОБА_2 , що було безпідставно залишено судом першої інстанції поза увагою.
Крім того, зазначила про те, що планує понести судові витрати в ході апеляційного перегляду справи, які складаються з судового збору у розмірі 1816 грн 80 коп та 5 000 грн витрат на правничу допомогу.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні адвокат Порхун О. П. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав та просила задовольнити.
ОСОБА_2 , представник служби у справах дітей в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вислухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 19.07.2011 року сторони перебували в шлюбі.
28.03.2016 року шлюб між сторонами розірвано (т. 1, а. с. 10).
Від шлюбу сторони мають двох дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( т. 1, а. с. 6, 7).
Діти проживають разом з матір'ю, ОСОБА_1 ( т. 1, а. с. 5,8, 9).
Відповідно до виконавчого листа Тетіївського районного суду Київської області № 2/380/348 від 11.09.2014 року, ОСОБА_2 зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Станом на 01.01.2023 року за даним виконавчим листом ОСОБА_2 мав заборгованість по аліментах в розмірі 8595,17 грн, станом на 01.05.2024 року заборгованість відсутня (т. 1, а. с. 13).
Відповідно до виконавчого листа Тетіївського районного суду Київської області № 2/380/155 від 22.04.2015 року, ОСОБА_2 зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_1 в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Станом на 01.01.2023 року за даним виконавчим листом ОСОБА_2 мав заборгованість по аліментах в розмірі 18953,37 грн., станом на 01.05.2024 року заборгованість відсутня (т. 1, а. с. 14).
Позивачка посилалась на те, що відповідач з 2016 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по догляду та вихованню дітей, не цікавиться їх життям та здоров'ям, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, не відвідує навчальний заклад, де навчаються діти, взагалі їх не бачить, не спілкується з ними.
Згідно характеристики Тетіївського ліцею № 2 Тетіївської міської ради на ученицю 3-Б класу ОСОБА_3 , їй бракує уваги з боку батька, який не цікавиться навчанням та успіхами доньки, батьківські збори не відвідує, з вчителями не знайомий (т. 1, а. с. 11).
Згідно характеристики Тетіївського ліцею № 1 Тетіївської міської ради на ученицю 6 класу, ОСОБА_4 , батько дитини, ОСОБА_2 , з дитиною не спілкується, у її вихованні участі не бере, батьківські збори не відвідує, з класним керівником на зв'язок не виходив (т. 1, а. с. 12).
02.10.2015 року Тетіївським РВ ГУ МВС України було порушено кримінальне провадження № 12015110300000318 за фактом ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке постановою від 21.10.2015 року закрито у зв'язку з погашенням заборгованості (а. с. 41, 42-43).
Рішенням виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 20.11.2024 року № 372 було затверджено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно малолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 60, 61-63).
З матеріалів справи також убачається, що в суді першої інстанції ОСОБА_2 проти позбавлення його батьківських прав відносно дітей заперечував, та навпаки, бажав виправитись, бачитись, спілкуватись з дітьми.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав та застосовуючи до ОСОБА_2 попередження, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у даному випадку є передчасним та недоцільним, так як винна поведінка його або свідоме нехтування своїми обов?язками щодо дітей в суді не доведені, відповідач умисно не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей, до нього раніше не застосовувалися заходи попередження та впливу, він прагне належним чином виконувати свої батьківські обов'язки, повноцінно приймати участь у вихованні дітей, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, та саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітніх дітей не забезпечуватиме інтересів самих дітей.
При цьому, зважаючи на те, що в ході судового розгляду встановлено, що відповідач в силу обставин, які склалися, недостатньо приймає участь у вихованні своїх малолітніх дітей, суд дійшов висновку про необхідність попередження ОСОБА_2 про зміну ставлення щодо їх виховання.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції, колегія суддів ураховує наступне.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Судом першої інстанції було встановлено, що малолітні діти сторін проживають разом з матір'ю, позивачкою, та її чоловіком, які забезпечують їх належне виховання та матеріальне утримання. Водночас, відповідач також має новостворену сім'ю, що свідчить про наявність у нього стабільного сімейного середовища. Крім того, за судовим рішенням з нього стягуються аліменти на користь позивачки на утримання доньок.
Орган опіки та піклування дійсно надав висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, мотивуючи це тим, що основний тягар виховання й забезпечення дітей фактично покладений на матір, тоді як батько не приділяє належної уваги дітям, не бере участі в їхньому вихованні та не проявляє достатньої зацікавленості у їхньому житті.
Разом з тим, суд першої інстанції ґрунтовно перевірив ці доводи та надав їм належну оцінку. Зокрема, під час заслуховування думки дітей було встановлено, що вони дійсно не підтримують стосунків із батьком, висловлюють образу через відсутність його уваги. Проте, одночасно, в судовому засіданні відповідач послідовно заперечував проти позбавлення його батьківських прав, висловлював готовність змінити свою поведінку, бажання бачитися та спілкуватися з дітьми, що свідчить про наявність у нього інтересу до відновлення стосунків із ними.
Крім того, на підтвердження належного виконання відповідачем обов'язку зі сплати аліментів суд першої інстанції дослідив довідки Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області № 28840 та № 28842 від 20.05.2024 року, згідно з якими станом на 01.05.2024 року у відповідача відсутня будь-яка заборгованість за аліментами.
Більш того, відповідно до повідомлення Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 21.01.2025 року, до органу не надходило жодних звернень щодо невиконання ОСОБА_2 його батьківських обов'язків. Аналогічна інформація міститься і в повідомленні КУ «Тетіївський центр соціальних служб» від 20.01.2025 року, яким підтверджується, що сім'я відповідача не перебуває на обліку як така, що опинилася у складних життєвих обставинах, і звернень з боку позивачки або інших осіб щодо неналежного виконання ним обов'язків не надходило.
Викладене в сукупності свідчить про те, що відповідач не втратив інтересу до своїх дітей, продовжує виконувати зобов'язання щодо їх матеріального утримання, а за наявності заборгованості вона оперативно погашалася, про що свідчить відсутність на момент розгляду справи будь-яких несплат.
Водночас, з матеріалів справи також убачається, що позивачка фактично постійно сама ініціює звернення до правоохоронних та контролюючих органів у зв'язку з виконанням відповідачем його батьківських обов'язків. Такі звернення, у свою чергу, не завжди підтверджуються об'єктивними фактами порушень, а радше свідчать про наявність між батьками особистих непорозумінь та конфліктів.
Колегія суддів зауважує, що міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
Особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
Суд першої інстанції надав належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, врахував відсутність обставин, які б свідчили про те, що Осадчий остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дітей, та дійшов загалом мотивованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 наявності виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Ураховуючи вищенаведені правові, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконавчий комітет Тетіївської міської ради у всиновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав фактично відображено лише доводи позивачки щодо неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків та наявності у нього заборгованості по сплаті аліментів у минулому. Разом з тим, у цьому висновку відсутні правові підстави для застосування крайнього заходу у вигляді розірвання кровного зв'язку між батьком та дітьми. Орган опіки та піклування також не навів жодних даних про існування обставин, які б свідчили про реальну загрозу для життя, здоров'я чи розвитку дітей з боку їхнього батька, а також не зазначив, які саме заходи впливу чи підтримки вживалися для покращення взаємин між дітьми та батьком.
Те, що відповідач не був присутній під час розгляду цього питання в органі опіки через зайнятість на роботі, не може свідчити про його байдужість до дітей. Крім того, колегія суддів ураховує, що в суді першої інстанції він особисто приймав участь у процесі, активно захищав свої права та вчиняв дії, спрямовані на спростування позиції позивачки.
Відповідно до частини шостої статті 19 Сімейного кодексу України суд не зобов'язаний автоматично погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини. Більше того, такий висновок носить рекомендаційний характер і, як доказ, має бути оцінений судом у сукупності з іншими матеріалами справи. На цьому неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема у постановах від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 та від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21. Тому доводи апеляційної скарги про нібито формальне неврахування висновку органу опіки та піклування судом першої інстанції, а також відсутність детальної аргументації щодо причин його відхилення, є необґрунтованими.
Колегія суддів також звертає увагу, що думка дитини, хоч і враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, однак не є вирішальною і не може становити єдину підставу для ухвалення такого рішення. Верховний Суд неодноразово зазначав, що позиція дитини може формуватися під впливом сторонніх чинників, які в силу малолітнього віку вона не здатна належним чином усвідомити й оцінити. Відповідні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц та від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21.
У даній справі суд першої інстанції, зважаючи на встановлені обставини, застосував до відповідача такий превентивний захід, як попередження щодо належного виконання батьківських обов'язків. Колегія суддів вважає такий підхід правильним і обґрунтованим, оскільки він відповідає інтересам дітей та спрямований на покращення взаємин із батьком без вжиття надмірного заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав.
Варто також зазначити, що Верховний Суд у своїй практиці підкреслює: коли за первинним зверненням одного з батьків суд відмовляє у позбавленні батьківських прав іншого, визнаючи такий захід крайнім і передчасним, то при повторному зверненні з аналогічними вимогами змінюється розподіл тягаря доказування. У такому випадку саме той із батьків, до якого заявлено позов про позбавлення батьківських прав, має довести зміну свого ставлення до дитини, надати докази спростування звинувачень у нехтуванні своїми обов'язками (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21).
За таких підстав, апеляційна скарга зводиться до узагальненого висловлення недовіри до батьківського потенціалу відповідача, однак, не підтверджена в достатній мірі фактами, які б свідчили про умисне, свідоме й тривале нехтування батьківськими обов'язками, що й має бути основною підставою для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
У світлі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, справедливим і таким, що відповідає найкращим інтересам дітей, передбаченим Конвенцією про права дитини, статтею 3 СК України та усталеною практикою Верховного Суду.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що, як уже зазначалося вище, судом першої інстанції відповідача було попереджено про вимоги статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якої виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини, а на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і всебічний розвиток дитини.
Тобто, відповідач має чітко усвідомлювати, що у разі нездійснення належних змін у власній поведінці, способі життя та ставленні до виконання батьківських обов'язків, наступне звернення до суду із відповідним позовом може мати наслідком позбавлення батьківських прав, як захід, спрямований на захист прав і безпеки дітей.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Порхун Олесі Павлівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура