23 вересня 2025 р.Справа № 520/11119/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 р. (ухвалене суддею Заічко О.В., повний текст якого складено 27.06.2025 р.) по справі № 520/11119/25
за позовом ФОП ОСОБА_1
до Харківської митниці
про визнання протиправним та скасування рішення,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (в подальшому - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (далі відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2025/000164/2 від 02.04.2025 р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Митного кодексу України (в подальшому - МК України), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 04.11.2024 р. між Shijiazhuang Blat Industrial & Trading Co., Ltd., компанією, зареєстрованою в Китайській Народній Республіці, (продавець) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) укладено контракт купівлі-продажу № 01, відповідно до п. 1 якого продавець зобов'язується поставити покупцю продукцію, зазначену в рахунку-фактурі, після 90% передоплати на розрахунковий рахунок, інші 10% повинні бути виплачені після отримання копії коносамента.
Відповідно до п. п. 2.1, 3.1, 3.2, 4.4, 5.1-5.3 та 10.1, контракту продавець і позивач погодили, що ціни на продукцію, вказані в рахунку-фактурі, є невід'ємною частиною контракту, є твердими й незмінними до закінчення терміну дії Контракту. Поставка продукції по контракту здійснюється протягом 180 днів із дня попередньої оплати згідно з п. 1.1 контракту. Поставка здійснюється на умовах FOB м. Тяньцзінь, Китайська Народна Республіка (Incoterms 2010). Продукція, продана за контрактом, вироблена на заводах і потужностях продавця. Валютою контракту та платежу є долар США. Оплата за продукцію за контрактом проводиться на умовах 90% передоплати, інші 10 % повинні бути виплачені у строк 45 днів після отримання копії коносамента згідно з рахунком-фактурою.
07.11.2024 р. продавець виставив позивачу до сплати рахунок-фактуру № OC241104 на товар, який буде ним постачатися позивачу загальною вартістю 53102,65 долари США (далі товар).
Відповідно до рахунка-фактури № OC241104 від 07.11.2024 р., яка містить посилання на контракт, умовами оплати товару є наступні: 90% передоплати на розрахунковий рахунок для початку виробництва товару, решта 10% повинні бути сплачені після отримання копії коносамента.
22.11.2024 р. позивач перерахував на користь продавця 49942,86 долари США відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті № 1 від 18.11.2024 р., в графі 70 якого міститься посилання на контракт.
21.01.2025 р. позивач перерахував на користь продавця 3159,79 доларів США відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті № 1 від 20.01.2025 р., в графі 70 якого міститься посилання на контракт.
31.03.2025 р. позивачем до Харківської митниці було подано митну декларацію ІМ40ДЕ № 25UA807200004566U1, у гр. гр. 31 якої позивачем був зазначений товар, придбаний за рахунком-фактурою № OC241104 від 07.11.2024 р.
Відповідно до гр. гр. 20, 22 та 42 митної декларації ІМ40ДЕ № 25UA807200004566U1 від 31.03.2025 р. загальна вартість товару складає 53102,65 долари США, а його поставка відбувалася на умовах FOB м. Тяньцзінь, Китайська Народна Республіка.
Позивач здійснив перевезення товару (оплатив фрахт) із порту м. Тяньцзінь, Китайська Народна Республіка до порту м. Констанци, Румунія, а також поніс витрати в порту призначення, включаючи вантажно-розвантажувальні роботи (ВРР), митне оформлення товару, здійснив перевезення товару (оплатив наземну доставку товару) з м. Констанци, Румунія до місця ввезення на митну територію України та сплатив агентську (експедиторську) винагороду. Розмір таких витрат склав 356539,52 грн. (229976,53 грн. + 27659,53 грн. + 10037,89 грн. + 87332,75 грн. + 498,32 грн. + 1034,50 грн.).
Загальна митна вартість товару, визначена позивачем за основним методом визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту), склала в гривневому еквіваленті станом на день подання позивачем митної декларації щодо товару 31.03.2025 р. - 2559168,41 грн. (53102,65 долари США х 41,4787 + 356 539,52 грн.).
На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані, зокрема: (0271) пакувальний лист продавця на товар б/н від 27.12.2024 р.; (0380) рахунок-фактура № OC241104 від 07.11.2024 р.; (0705) коносамент №ZM24121211 від 01.01.2025 р.; (0730) міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 7492 від 26.03.2025 р.; (3001) платіжне доручення в іноземній валюті №1 від 20.01.2025 р., видане позивачем; (3004) рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги - рахунок на оплату № 57364 від 14.03.2025 р., виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Оушен Лінк» (далі експедитор); (3004) рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги - рахунок на оплату № 58009 від 24.03.2025 р., виставлений експедитором; (3005) банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг, платіжна інструкція (безготівковий переказ в національній валюті) № 33 від 17.03.2025 р., видана позивачем; (3007) документ, що підтверджує вартість перевезення товару, - довідка про транспортні витрати № 8786 від 24.03.2025 р., видана експедитором; (3014) прайс-лист продавця на товар № OC241104 від 07.11.2024 р.; (4103) специфікація №1 від 04.11.2024 р., видана продавцем; (4104) контракт; (9000) заявка про надання транспортно-експедиторських послуг № 01 від 25.12.2024 р. до договору про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів № 1999-Т/24 від 24.12.2024 р., укладеного між позивачем та експедитором.
Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої в митній декларації ІМ40ДЕ № 25UA807200004566U1 від 31.03.2025 р. митної вартості товару, митний орган 01.04.2025 р. направив позивачеві електронні повідомлення, в яких, посилаючись на положення ст. 53 Митного кодексу України (далі МК України), витребував від позивача наступні додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованого товару: рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, загальні прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення з перекладом (згідно зі ст. 254 МК України), з датою експорту та відмітками митних органів; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини; транспортно-експедиційні рахунки, заявки перевезення, договори тощо; договір про перевезення № 1999-Т/24 від 24.12.2024 р.; транспортно-експедиційні договори з особою, вказаною в CMR, рахунки щодо транспортного перевезення, акти виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставлених рахунків-фактур.
На вказані запити 02.04.2025 р. позивачем надані додаткові пояснення та наступні додаткові документи: платіжне доручення в іноземній валюті № 1 від 18.11.2024 р., видане позивачем; договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів № 1999-Т/24 від 24.12.2024 р., укладений між позивачем та експедитором; акт надання послуг № 57364 від 26.03.2025 р., складений між позивачем та експедитором.
02.04.2025 р. Харківською митницею прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2025/000164/2, згідно із якими відповідач, застосувавши шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, заявлену позивачем митну вартість товару № 1 в митній декларації ІМ40ДЕ № 25UA807200004566U1 від 31.03.2025 р. скоригував із 9461,11 долару США до рівня 25177,02 доларів США, товару № 2 - з 1713,76 доларів США до рівня 3143,15 доларів США, товару № 3 - з 5074,07 доларів США до рівня 9378,93 доларів США, товару №4 - з 1 412,18 доларів США до рівня 4 199,25 доларів США, товару №5 - з 3019,35 доларів США до рівня 9277,44 доларів США, товару № 6 - з 2479,90 доларів США до рівня 3009,41 доларів США, товару № 7 - з 9408,42 доларів США до рівня 17487,60 доларів США, товару № 8 - з 792 доларів США до рівня 1592,36 доларів США, товару № 9 - з 216,11 доларів США до рівня 241,50 долару США, товару № 10 - з 5749,63 доларів США до рівня 6546,54 доларів США, товару №12 - з 2643,97 доларів США до рівня 3229,20 доларів США, товару № 14 - з 7889,47 доларів США до рівня 11110,79 доларів США, товару № 15 - з 3206,76 доларів США до рівня 3663,60 доларів США, товару № 16 - з 1025,93 доларів США до рівня 1546,52 доларів США, товару № 17 - з 155,23 доларів США до рівня 207,36 доларів США, товару № 20 - з 1301,76 долару США до рівня 1726,31 доларів США, товару № 21 - з 1124,69 доларів США до рівня 2040 доларів США, а товару № 22 - з 323 доларів США до рівня 390,60 доларів США.
Судовим розглядом встановлено, що оскаржуваним рішенням про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000164/2 від 02.04.2025 відповідач не коригував митну вартість частини спірного товару позивача (товарів № № 11, 13, 18, 19, 23 та 24 за митною декларацією ІМ40ДЕ № 25UA807200004566U1 від 31.03.2025 р.), визначену позивачем.
На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів Харківська митниця видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807200/2025/000192 від 02.04.2025 р.
З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 55 та ч. 2 ст. 263 МК України, позивач з урахуванням коригувань подав нову митну декларацію ІМ40ДЕ № 25UA807200004706U9 від 02.04.2025 р. та митний орган прийняв рішення про випуск товару під грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів (фінансову гарантію) в розмірі 534131,61 грн.
Не погоджуючись із вищевказаним рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення необґрунтоване, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України).
Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України).
Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України).
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов'язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 р. у справі № 804/7882/16.
Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 17.01.2022 р. у справі № 520/2000/19.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Митного кодексу України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Проте, текст оскаржених рішень про коригування митної вартості не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо.
Відповідачем зазначено лише номер та дату митних декларацій, які стали джерелом інформації для коригування митної вартості та не зазначено докладної, інформації, та джерел, які використовувалися контролюючим органом, при її визначенні, а саме ним не було зазначено митна вартість якого товару бралася за основу, торгова марка, фактурна вартість, країна експорту цього товару, час експорту в Україну, виробник, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах митним органом не враховано, що у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, необхідно навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Проте, митний орган не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем у декларації митної вартості зазначено не всі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.
Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.
Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за резервним методами.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові Верховного Суду від 05.05.2022 р. у справі № 2040/6019/18, від 20.06.2023 р. у справі № 1.380.2019.006247, від 15.02.2024 р. у справі № 640/29559/20, від 07.05.2025 р. у справі № 560/1787/23.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відомості з АСАУР носять допоміжний інформаційних характер та не є безперечним доказом заниження митної вартості товарів.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові Верховного Суду від 24.10.2024 р. у справі № 804/1779/16.
Наявність у названій системі інформації про те, що подібний чи ідентичний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 27.02.2025 р. у справі № 300/784/24.
Крім того, в оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що прайс-лист № ОС 241104 є по суті офертою, бо не відображає дійсну вартість у розумінні ст. VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. Прайс-лист є документом довільної форми, чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд. Водночас наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов поставки, не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 28.02.2024 р. у справі № 815/1460/18.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до п. 3.2 контракту та рахунка-фактури № OC241104 від 07.11.2024 р., який містить посилання на контракт, спірний товар постачався на умовах FOB м. Тяньцзінь, Китайська Народна Республіка (згідно з Incoterms 2010).
Умови поставки FOB згідно з Incoterms 2010 передбачають те, що на продавця покладається обов'язок нести всі витрати, пов'язані зі спірним товаром, до моменту його переходу через поручні судна в призначеному порту відвантаження. На продавця також покладається обов'язок сплатити витрати, пов'язані з виконанням митних формальностей для експорту, включаючи сплату податків, мита та інших зборів, що підлягають сплаті при експорті спірного товару. Продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування.
Судовим розглядом встановлено, що, поданими позивачем до митного органу документами, зокрема, довідка про транспортні витрати № 8786 від 24.03.2025 р., видана експедитором, підтверджуються наступні витрати: 229976,53 грн. за перевезення товару морським транспортом із порту м. Тяньцзінь, Китайська Народна Республіка до порту м. Констанци, Румунія; 498,32 грн. плати експедитору за організацію перевезення товару морським транспортом; 27659,53 грн. за вантажно-розвантажувальні роботи (ВРР); 10037,89 грн. за організацію митного оформлення товару за межами України; 1034,50 грн. плати експедитору за вантажно-розвантажувальні роботи (ВРР) та організацію митного оформлення товару за межами України; 87332,75 грн. за перевезення товару автомобільним транспортом із порту м. Констанци, Румунія до митної території України.
Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 19.11.2024 р. у справі № 420/23588/23.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що надані позивачем на підтвердження митної вартості товару документи підтверджували митну вартість товару, підлягали обчисленню та містили всі реквізити, які ідентифікували ввезений товар, а відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно не підтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов'язковою при обчисленні такої вартості.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані рішення та картки відмови митного органу необґрунтовані, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.
Щодо доводів апелянта про не співмірність витрат на професійну правничу допомогу, які стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 р., а не рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 р., у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не надає оцінки вказаним доводам.
Доводи апелянта про застосування у спірних правовідносинах висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 440/15075/23 від 06.05.2025 р., суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки вони не є релевантними у спірних правовідносинах, оскільки стосуються визначення ціни, яка не відповідала ціні, зазначеній у бухгалтерських документах.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 77, 136, 139, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Харківської митниці залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 р. по справі № 520/11119/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич
Повний текст постанови складено 01.10.2025 року