01 жовтня 2025 р. Справа № 440/4947/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 23.07.25 по справі № 440/4947/25
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради
про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення грошової компенсації за завдану моральну шкоду,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення грошової компенсації за завдану моральну шкоду, прохальна частина позовної заяви містить наступні вимоги:
"Визнати наведені в позовній заяві порушення Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, триваючими правопорушеннями та поновити пропущений строк для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом порушених прав.
Стягнути з виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (Код ЄДРПОУ 05384695; 36040, м. Полтава, вул. І. Мазепи буд., 30, р/р UA938201720344240001000049579 в Державній казначейській службі України) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн. (Двісті тисяч грн).".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі №440/4947/25 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення грошової компенсації за завдану моральну шкоду
Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, яка полягає у не вирішенні питання перегляду встановленого графіка побачень, що викладені у заявах ОСОБА_1 від 11.04.2024 та 04.06.2024.
Зобов'язано виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 11.04.2024 та 04.06.2024 про перегляд встановленого графіка побачень та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Визнано протиправною відмову виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради в наданні запитуваної інформації згідно із заявою ОСОБА_1 від 04.01.2024 про надання матеріалів на ознайомлення (з питання встановлення графіку побачень батька з дітьми).
Зобов'язано виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.01.2024 про надання матеріалів на ознайомлення (з питання встановлення графіку побачень батька з дітьми), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (вул. І.Мазепи, буд.30, м. Полтава, Полтавська область, 36021 ідентифікаційний код 05384695) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 970,00 грн. (дев'ятсот сімдесят гривень).
08 липня 2025 року через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення у справі в частині розподілу судових витрат.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №440/4947/25 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення грошової компенсації за завдану моральну шкоду.
Не погодившись з вказаною ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та не правильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 у справі №440/4947/25 та прийняти нове рішення, яким стягнути з Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради всі заявлені судові витрати С.О. Ющенка, що пов'язані з розглядом спору в Полтавському окружному адміністративному суді.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вимоги про відшкодування судових витрат, щодо компенсації за відрив від звичайних занять, добові витрати, транспортні витрати, виникли у зв'язку з тим що відповідач створював перешкоди позивачу з ознайомленням з матеріалами справи, оскільки відповідач не подав до суду жодного документу по суті справи, що передбачено нормами КАС України. Вказані дії спричинили необхідність самостійного прибуття позивача до суду для ознайомлення з матеріалами справи, які відсутні в ЄСІТС. Зазначає, що відповідач зареєстрований в системі ЄСІТС, а тому відсутні підстави для надсилання документів в паперовій формі. Крім цього вказує, що без фізичного відвідування суду ОСОБА_1 не дізнався про перелік та зміст поданих відповідачем документів по суті спору, у зв'язку з цим позивачем понесенні додаткові витрати.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права та не порушено норми процесуального права, а тому просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишити без змін ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 по справі №440/4947/25.
Крім цього, позивачем подано до суду додаткові пояснення в яких підтримує вимоги та доводи апеляційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з підстав її необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Вказаний перелік правових підстав, за наявності яких суд може постановити додаткове рішення є вичерпним.
Таким чином, додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази. Додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов'язки осіб, які не брали участі у справі, та є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 2 статті 135 КАС України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, щодо компенсації за відрив від звичайних занять, добові витрати, транспортні витрати.
Щодо компенсації за відрив від звичайних занять, колегія суддів зазначає наступне.
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» компенсація в адміністративних справах за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що якщо сторона, на користь якої ухвалено рішення, не працює і не має самостійного доходу, має право одержати компенсацію за відрив від звичайних занять.
За загальним правилом, відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення, підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов'язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України).
Судовим розглядом встановлено, що позивачем ані в заяві про ухвалення додаткового рішення, ані в апеляційні скарзі не надано належних і допустимих доказів відриву від звичайних занять, які саме заняття були ним заплановані проте не здійснені у зв'язку зі зверненням до суду, а тому колегія суддів дійшла висновку що вказана вимога не підлягає відшкодуванню.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 20.10.2022 по справі №465/7254/21.
Стосовно вимоги про відшкодування добових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.
Аналіз вказаної вище норми дає можливість виділити чотири групи витрат, які відносяться до витрат, що пов'язані із прибуттям до суду:
- витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників;
- витрати пов'язані з найманням житла;
- компенсація за втрачений заробіток;
- компенсація за відрив від звичайних занять.
Аналіз абзацу 13 підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України свідчить про те, що добові витрати це витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи.
Тлумачення терміну «добові витрати» свідчить про те, що цей вид витрат неможливо віднести до жодної з виділених груп витрат, передбачених статтею 135 Кодексу адміністративного судочинства України.
Кодексом адміністративного судочинства України не віднесено добові до витрат, які відносяться до таких, що пов'язані із прибуттям до суду та, відповідно, не передбачено стягнення такого виду витрат як добові за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача, який виграв спір у справі, відтак ОСОБА_1 позбавлений можливості стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень, добові витрати позивача, а тому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування з бюджетних асигнувань відповідача такого виду витрат, як добові витрати.
Щодо відшкодування транспортних витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено клопотання про відшкодування судових витрат, які пов'язані з явкою до суду для ознайомлення з матеріалами справи. На підтвердження понесення вказаних витрат позивачем надано квиток на поїзд сполученням Київ-Пасажирський - Полтава-Київська та квиток на автобус сполученням Полтава - Київ, видані позивачу за 11 червня 2025 року на загальну суму 1068,19 грн.
Верховний Суд в постанові від 01.08.2018 по справі №524/6442/16-а вказує, що видатки на переїзд відносяться до складу судових витрат лише у разі переїзду до іншого населеного пункту. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтверджено вартістю пального, необхідного для переїзду власним транспортом. До цих витрат не відносять витрати, пов'язані з прибуттям до суду з власної ініціативи сторони чи представника без виклику чи повідомлення суду (наприклад для ознайомлення з матеріалами справи).
Позивач обґрунтовуючи підставу прибуття до суду для ознайомлення з матеріалами справи, зазначає, що отримавши через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, не мав технічної можливості відкрити за допомогою персонального комп'ютера та інших електронних пристроїв додані до нього документи, зокрема рішення виконавчого комітету від 09.01.2024 та рішення комісії від 04.01.2024 разом із матеріалами, у зв'язку з чим для забезпечення свого права на ознайомлення зі змістом вказаних документів вимушений витратити додаткові матеріальні та часові ресурси та особисто з'явитися до суду.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 124 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у разі надходження від учасника справи заяви про ознайомлення з матеріалами справи чи окремими документами в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд», суд, який отримав таку заяву, забезпечує сканування відповідних матеріалів справи, що перебувають у паперовій формі, та їх долучення до матеріалів електронної судової справи. За відсутності відповідного клопотання учасника справи суд здійснює сканування матеріалів справи у межах наявних технічних можливостей та у разі передання справи до суду іншої інстанції.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що учасник справи має можливість ознайомлюватися з матеріалами не лише у приміщенні суду, а й у електронному вигляді через підсистему «Електронний суд». Відтак транспортні витрати, понесені позивачем у зв'язку з прибуттям до суду для ознайомлення з матеріалами справи, виникли з його власної ініціативи та не можуть бути віднесені до необхідних судових витрат, оскільки позивач мав реальну можливість скористатися правом на ознайомлення з матеріалами справи у дистанційному режимі, що не потребує додаткових витрат.
Крім цього Верховний Суд в постанові від 04.07.2024 по справі №320/7092/24 зазначив, що частиною першою статті 25 КАС України передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суть альтернативної підсудності в адміністративному судочинстві зумовлена завданнями адміністративного судочинства та полягає у тому, що позивачу, який є менш захищеним учасником справи у порівнянні із суб'єктом владних повноважень, у спорах з органами державної влади дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого йому буде зручніше пред'являти позовні вимоги.
На підставі вказаного, колегія суддів доходить висновку, що позивач, реалізуючі надане йому статтею 25 КАС України право вибору суду, самостійно звернувся з позовом до адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача, хоча мав можливість подати позов до адміністративного суду за місцем свого проживання та уникнути додаткових витрат, пов'язаних з явкою до суду для ознайомлення з матеріалами справи.
Доводи позивача про те, що під час ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні суду, він виявив документи, подані відповідачем у письмовій формі, тоді як раніше відповідачем документи подавалися через підсистему «Електронний суд», а подання їх у паперовому вигляді мало на меті створити перешкоди для ознайомлення з матеріалами справи, колегія суддів вважає помилковими з наступних підстав.
Частиною сьомою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України визначено право учасників справи подати до суду документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) та вчиняти процесуальні дії в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина восьма статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом (абзац 1 частини восьмої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України).
Верховний суд в постанові від 25.02.205 по справі №380/8717/24 зазначив, що процесуальний закон передбачає два способи подачі процесуальних документів: у паперовій формі або ж в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не обмежений у праві подавати документи як у письмовій, так і в електронній формі, а вибір способу подання належить йому, за умови дотримання вимог процесуального закону. Сам по собі вибір відповідачем паперової форми подання документів не може розцінюватися як створення перешкод позивачу у реалізації його процесуального права на ознайомлення з матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що заява позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №440/4947/25 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 по справі № 440/4947/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.А. Калиновський О.В. Присяжнюк