01 жовтня 2025 р. Справа № 480/9598/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2024, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/9598/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області ( далі за текстом - відповідач 1, ГУ ПФУ в Сумській області ), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі за текстом - відповідач 2, апелянт, ГУ ПФУ в Київській області), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення №183450032016 від 18.06.2024 ГУ ПФУ в Київській області (від 18.06.2024 №36264/03-16) про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії, трудовий стаж в Сумському АТП 15928 з 01.03.1990 по 03.01.1994 та стаж роботи з 07.01.1994 по 13.09.1994, з 06.10.1994 по 05.04.1995 на території російської федерації та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з дня набуття права на таку пенсію.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Скасовано рішення ГУ ПФУ у Київській області №183450032016 від 18.06.2024. Зобов'язано ГУ ПФУ у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.03.1990 по 03.01.1994, з 07.01.1994 по 13.09.1994 та з 06.10.1994 по 05.04.1995. Зобов'язано ГУ ПФУ у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2024 з урахуванням висновків суду. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
ГУ ПФУ у Київській області не погодилося з рішенням суду першої інстанції та подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції не враховано те, що страховий стаж позивача становить 19 років 7 місяців 4 дні, тоді як необхідний трудовий стаж, визначений пунктом 4 частини 1 стаття 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 25 років.
Вказує, що період роботи позивача в російській федерації з 07.01.1994 по 13.09.1994 та з 06.10.1994 по 05.04.1995, не було включено до страхового стажу з тих підстав, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Зазначає, що суд першої інстанції не дотримався принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі та уникнення надмірного формалізму, невірно встановивши в рішенні, що припинення участі однієї з договірних сторін в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до припинення участі як російської федерації так і України.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 11.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком, яку за принципом екстериторіальності передано на розгляд ГУ ПФУ у Київській області.
Рішенням відповідача 2 від 18.06.2024 року №183450032016 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, виходячи з того, що пенсійний вік, визначений пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування становить 55 років. Вік позивача на день звернення - 56 років. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування становить 25 років. Страховий стаж позивача становить 19 років 7 місяців 4 дні.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано: періоди роботи за даними трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1984, з 01.03.1990 по 03.01.1994, оскільки виправлена дата наказу про прийняття, з 07.01.1994 по 13.09.1994, з 06.10.1994 по 05.04.1995, оскільки робота на території російської федерації, а Україною припинено участь в Угоді про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Для зарахування періоду, зазначеного в трудовій книжці, 01.03.1990 по 03.01.1994, необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вказані відповідачем 2 підстави не можуть бути визначальними обставинами для не зарахування до стажу позивача періодів роботи з 01.03.1990 по 03.01.1994, з 07.01.1994 по 13.09.1994 та з 06.10.1994 по 05.04.1995, тому рішення ГУ ПФУ у Київській області є протиправним, підлягає скасуванню з подальшим повторним переглядом заяви ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (в подальшому Закон № 1058-ІУ), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Основним документом, що підтверджує пільговий стаж роботи працівника з огляду на положення статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, є трудова книжка.
Положеннями пункту 3 Порядку № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 27.07.1984 колегією суддів встановлено, що остання містить певні недоліки, допущені роботодавцем під час її заповнення, зокрема виправлення дати наказу про прийняття на роботу.
Проте, виходячи з усталеної судової практики Верховного Суду, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією ( постанова ВС від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а ).
Крім того, в трудовій книжці позивача зазначено, що в період з 07.01.1994 по 13.09.1994 та з 06.10.1994 по 05.04.1995 він працював на посаді водія лінійного автобуса 3 класу ГК «Мосгортранс.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV , затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (Порядок №22-1).
Відповідно пункту 2.9 розділу ІІ до Порядку №22-1 документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до частин 1, 4 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Отже, при призначенні пенсій громадянам України застосуванню підлягають: норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на відповідні пенсійні виплати; норми міжнародного договору - у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення.
Тому, при вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України уповноважений територіальний орган ПФУ має встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії.
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
В силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, республіки білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За нормами статті 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Отже, періоди роботи з 07.01.1994 по 13.09.1994, з 06.10.1994 по 05.04.1995 в організаціях, які знаходяться на території російської федерації підлягають зарахуванню до страхового стажу, оскільки Угода між Урядом України та Урядом російської федерації на момент виникнення спірних правовідносин була чинною.
Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Посилання апелянта на правомірність винесеного рішення за заявою позивача колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 року без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року по справі № 480/9598/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін