30 вересня 2025 року Чернігів Справа № 620/8619/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить:
- визнати неправомірною відмову Головного управління ДПС у Чернігівській області, що викладена в відповіді від 17.01.2025 року за №420/6/25-01-24-10-13, в задоволенні звернення ОСОБА_1 від 06.01.2025 року;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Чернігівській області задовольнити звернення ОСОБА_1 від 06.01.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не зазначено конкретної норми права, яка покладає на позивача вчинення саме такого порядку дій, який викладено у відповіді відповідача від 17.01.2025 року за №420/6/25-01-24-10-13, для того, щоб бути звільненим від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що заяву щодо періоду щорічної відпустки необхідно подавати до контролюючого органу до початку відпустки. Також вказує, що станом на час подання заяви про надання щорічної відпустки від 06.01.2025 позивача було виключено з реєстру платників єдиного податку, у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
06.01.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою про те, що в січні 2022 року, серпні 2023 року, січні 2024 року перебував у щорічній відпустці, а тому просить внести зміни щодо даних про його грошові зобов'язання зі сплати єдиного податку за вказані місяці щорічної відпустки (а.с. 4).
Листом від 17.01.2025 № 420/6/25-01-24-10-13 Головне управління ДПС у Чернігівській області повідомило відповідача про те, що з метою уникнення порушення терміну щодо сплати авансових платежів необхідно подавати до контролюючого органу заяву щодо періоду щорічної відпустки до початку відпустки, у зв'язку з чим заява позивача залишена без задоволення (а.с. 5-6).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 295.1 статті 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.
Підпунктом 295.2 статті 295 Податкового кодексу України передбачено, що нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.
Платники єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої витягом з Електронного реєстру листків непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів (підпункт 295.5 статті 295 Податкового кодексу України).
Підпунктом 298.3.2 пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України встановлено, що інформація про період щорічної відпустки і терміни тимчасової втрати працездатності з обов'язковим доданням витягу з Електронного реєстру листків непрацездатності подається за заявою у довільній формі.
З системного аналізу вищевказаної норми слідує, що умовою для звільнення від сплати єдиного податку на час відпустки, як і на час тимчасової втрати працездатності, є відповідна заява платника податків.
Водночас, чинне законодавство не встановлює порядок та строки подання платником податку заяви щодо періоду щорічної відпустки.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Водночас, пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України встановлює, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Таким чином, оскільки вищенаведені положення Податкового кодексу України дають підстави стверджувати про існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків щодо строку подання платником податку заяви щодо періоду щорічної відпустки, а тому слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.
Суд констатує, що саме відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача від сплати єдиного податку за наслідком розгляду заяви щодо періоду щорічної відпустки або надання мотивованої відмови в такому.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.80 р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо звільнення позивача від сплати єдиного податку є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Як встановлено судом, підставою для відмови у задоволенні заяви позивача, була несвоєчасність подання платником податку заяви щодо періоду щорічної відпустки, водночас відповідачем в оскаржуваній відповіді не надавалась оцінка належності позивача до платників єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб тощо.
За таких обставин, суд позбавлений можливості надати правову оцінку належності позивача до платників єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, як наслідок наявності у позивача права на звільнення від сплати єдиного податку за період відпустки.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково шляхом визнати неправомірної відмови Головного управління ДПС у Чернігівській області, що викладена в відповіді від 17.01.2025 за №420/6/25-01-24-10-13, в задоволенні звернення ОСОБА_1 від 06.01.2025; зобов'язання Головне управління ДПС у Чернігівській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 06.01.2025.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 44094124) про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Головного управління ДПС у Чернігівській області, що викладена в відповіді від 17.01.2025 за №420/6/25-01-24-10-13, в задоволенні звернення ОСОБА_1 від 06.01.2025.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Чернігівській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 06.01.2025.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30.09.2025.
Суддя Наталія БАРГАМІНА