30 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3617/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (відповідач-2) з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати рішення №241670063299 від 01.07.2024 Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 28.06.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно прийняв рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного стажу. Позивач не погоджується із прийнятим рішенням, оскільки надані пенсійному органу документи належним чином підтверджували достатність наявного трудового стажу для призначення пенсії за віком.
Відповідач-1, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного страхового стажу. При цьому, відповідач 1 наголошував на правомірності прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області рішення №241670063299 від 01.07.2024 про відмову у призначенні пенсії.
Відповідач- 2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому, вказав, що за період роботи позивача у колгоспі з 01.01.1999 по 31.12.1999 до колгоспного стажу зараховано тільки 4 місяці 20 днів відповідно до абз. 2 ст. 56 Закону №1788 та п. 5 Порядку №310, тобто зарахування відбулося за фактичною тривалістю роботи, оскільки позивач, без зазначення конкретних поважних причин, у вказаний період не відпрацював встановленого мінімуму трудової участі. Таким чином, за результатами розгляду поданих позивачем документів встановлено відсутність необхідного трудового стажу, що становить не менше 30 років, при тому стаж позивача для права на пенсію склав 29 років 6 місяців та 24 дні.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.08.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Позивач у період, зокрема з 01.01.1999 по 31.12.1999, працював у колгоспі «Камянський», що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та архівною довідкою Глибоцького об'єднаного трудового архіву від 01.02.2023 №1/35.
Матеріалами справи підтверджується, що встановлений мінімум трудової участі (людиноднів) в колгоспі «Камянський» у 1999 році становив 140 днів, в той час як позивач у 1999 році відпрацював 117 людиноднів.
Відповідно до архівної довідки від 21.06.2024 №06-05-2/1/487, виданої архівним відділом №2 Чернівецької районної військової адміністрації Чернівецької області, в документах архівного фонду колективного господарства «Камянський» с. Кам'янка Глибоцького району Чернівецької області згідно протоколу загальних зборів колгоспників та засідання правління колгоспу /списків/ ОСОБА_1 зараховано в трудовий стаж роботи 1999 рік у відповідності до протоколу №1 від 25.02.2000 (причина зарахування не вказана).
Згідно списків працівників колгоспу «Камянський», які по поважним причинам не виробили встановленого мінімуму людиноднів, але їм зараховується до трудового стажу роботи 1999 рік відповідно до протоколу №4 від 15.04.2000 року Зборів уповноважених колгоспників, ОСОБА_1 (№78 списків) зараховано до стажу 1999 рік.
24.06.2024 позивач у зв'язку із досягненням пенсійного віку звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно принципу екстериторіальності вказана заява була направлена на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
За результатами розгляду заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області рішенням «Про відмову у призначенні пенсії» від 01.07.2024 №241670063299 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю у заявника необхідного страхового стажу, який після досягнення 60-річного віку у період з 01.01.2023 - 31.12.2023 складає не менше 30 років. Водночас, за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб страховий стаж позивача склав 27 років 11 місяців 16 днів, при цьому для права на пенсію враховано 29 років 6 місяців 24 дні.
Вважаючи свої права порушеними в частині відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті пору.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення до 01 січня 2004 року врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), а після 01 січня 2004 року Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Частиною 1 статті 5 Закону №1058 визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №1058 виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно частини 3 статті 4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 8 вказаного Закону передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058 призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно частини 1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Аналіз наведеного свідчить про те, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років у період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року.
Як зазначалося судом вище, позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком, яка за принципом екстериторіальності була направлена на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області оскаржуваним рішенням відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи, що після досягнення 60-річного віку з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року складає не менше 30 років, в той час як за наданими позивачем документами стаж позивача склав 27 років 11 місяців 16 днів, при цьому для права враховано 29 років 6 місяців 24 дні.
При цьому, з матеріалів справи, зокрема з поданого відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, вбачається, що період роботи позивача у колгоспі з 01.01.1999 - 31.12.1999 зараховано до стажу у кількості фактично відпрацьованих днів (117), оскільки позивач у 1999 році не виконав встановленого мінімуму трудової участі (людиноднів), що складало 140 днів.
Надаючи оцінку наведеному, суд зазначає, що питання зарахування до стажу роботи періодів на підставі членства у колгоспах врегульоване статтею 56 Закону №1788-XII.
Згідно частин 1 та 2 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
З наведеного слідує, що період роботи в колгоспах після 1965 року зараховується до страхового стажу за фактичною тривалістю відпрацьованих робіт виключно у випадку не виконання встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин.
Водночас, на переконання суду, якщо працівник не виконав встановленого мінімуму трудової участі в колгоспі з поважних причин, то положення частини 2 статті 56 Закону №1788-XII не можуть застосовуватися в частині зарахування до стажу роботи відповідних періодів лише за фактичною тривалістю відпрацьованих робіт.
При цьому, суд наголошує, що ані Закон №1788-XII, ані Закон №1058 окремо не врегульовують питання зарахування до стажу періоди роботи у колгоспах, якщо член колгоспу не виконав встановленого мінімуму трудової участі з поважних причин.
Так, згідно наявної в матеріалах справи трудової книжки та архівної довідки Глибоцького об'єднаного трудового архіву від 01.02.2023 №1/35, позивач у 1999 році працював у колгоспі «Камянський» (або ж у матеріалах справи також фігурує назва колгоспу « 40 років Жовтня»), при цьому встановлений мінімум трудової участі (людиноднів) у 1999 році становив 140 днів, а позивач відпрацював лише 117 днів.
У матеріалах справи також міститься архівна довідка від 21.06.2024 №06-05-2/1/487, видана архівним відділом №2 Чернівецької районної військової адміністрації Чернівецької області, згідно якої в документах архівного фонду колективного господарства «Камянський» с. Кам'янка Глибоцького району Чернівецької області відповідно до протоколу загальних зборів колгоспників та засідання правління колгоспу /списків/ ОСОБА_1 зараховано в трудовий стаж роботи 1999 рік у відповідності до протоколу №1 від 25.02.2000 (причина зарахування не вказана).
Крім того, суд звертає увагу, що згідно списків працівників колгоспу «Камянський», які по поважним причинам не виробили встановленого мінімуму людиноднів, але їм зараховується до трудового стажу роботи 1999 рік відповідно до протоколу №4 від 15.04.2000 року Зборів уповноважених колгоспників, ОСОБА_1 (№78 списків) зараховано до стажу 1999 рік.
Таким чином, на переконання суду, наведеним належним чином підтверджується, що позивач у 1999 році не виконав встановленого мінімуму трудової участі (людиноднів) з поважних причин, а тому 1999 рік до його стажу роботи зараховано у повному обсязі протоколом №4 від 15.04.2000 року Зборів уповноважених колгоспників.
З огляду на викладене, відповідач, зарахувавши позивачу стаж роботи з 01.01.1999 - 31.12.1999 у кількості фактично відпрацьованих робочих днів (117), діяв з порушенням вимог статті 56 Закону №1788-XII, оскільки зарахування до стажу періодів роботи в колгоспі за фактичною тривалістю відпрацьованих днів можливе тільки у випадку невиконання особою встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин.
Разом з тим, під час судового розгляду судом встановлено, що позивач не виконав встановленого мінімуму трудової участі (140 днів) у 1999 році з поважних причин, а тому період роботи з 01.01.1999 - 31.12.1999 у колгоспі «Камянський» підлягає зарахуванню до стажу у повному обсязі, що фактично і було зроблено протоколом №4 від 15.04.2000 року Зборів уповноважених колгоспників.
При цьому, суд звертає увагу, що зарахування позивачу періоду роботи в колгоспі «Камянський» з 01.01.1999 - 31.12.1999 у повному обсязі фактично призведене до наявності у нього достатнього страхового стажу (більше як 30 необхідних років у період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року), що свою чергу є підставою для призначення пенсії за віком згідно вимог частин 1 статті 26 Закону №1058, зважаючи на досягнення позивачем 60-річного віку.
Посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у відзиві на Основні положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СССР від 21.04.2975 №310, не спростовують викладених вище висновків суду, оскільки врегульовують виключно питання ведення трудових книжок колгоспників, а не зарахування до стажу осіб періодів роботи у колгоспах з огляду на поважність причин виконання/невиконання встановленого мінімуму трудової участі.
При вирішенні даного, окрім викладеного вище, суд зазначає, що згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012).
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
У справі “Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема “інтерес суспільства» та “умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, “справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе “індивідуальний і надмірний тягар».
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком, діяло не на підставі, у межах та у спосіб, що визначені законом.
Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області «Про відмову у призначенні пенсії» від 01.07.2024 №241670063299 є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Разом з тим, з огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на дискреційність повноважень пенсійного органу щодо призначення пенсії за віком, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде, окрім визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву позивача від 24.06.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058 із обов'язковим урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
При цьому, суд наголошує, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, як суб'єкт владних повноважень, що відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, зобов'язаний повторно розглянути заяву позивача від 24.06.2024 та прийняти відповідне рішення із врахуванням відповідних висновків суду.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 986,40 грн.
Таким чином, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, сплачений судовий збір підлягає частковому стягненню у розмірі 493,20 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (суб'єкта владних повноважень, який відмовив у призначенні пенсії, що слугувало підставою для звернення до суду).
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області «Про відмову у призначенні пенсії» від 01.07.2024 №241670063299, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.06.2024 із обов'язковим урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
4. У задоволенні іншої частини позову, - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області сплачений судовий збір у сумі 493,20 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.О. Григораш