30 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5181/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, -
12.11.2024 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого звернувся адвокат Лутсу Ірина Василівна до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 21.06.2024 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийняти рішення про призначення з 23.01.2024 ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно прийняв рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ, оскільки на момент звільнення зі служби у нього було достатньо необхідної вислуги років в календарному обчисленні (25 років 08 місяців 28 днів).
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки за інформацією, що міститься в наданому комплекті документів для призначення пенсії, позивач перебуває на військовій службі по мобілізації з 05 квітня 2022 року, а тому у пенсійного органу не було правових підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.11.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Наказом Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2025 №1 о/с «По особовому складу» позивача прийнято на посаду старшого судового експерта сектору автотехнічних досліджень відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності центру.
Наказом Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 22.01.2024 №9-о/с-2024 «По особовому складу» позивача звільнено з посади старшого судового експерта сектору автотехнічних досліджень відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності центру з 31 січня 2024 року.
При цьому, у наказі зазначено, що вислуга років станом на 31 січня 2024 року для призначення пенсії становить 25 років 08 місяців 28 днів.
26.02.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
28.02.2024 Департамент пенсійних виплат та соціального захисту МВС України ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» направив до Департаменту пенсійних виплат та соціального захисту МВС України документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «ж» ст. 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.02.2024 №1589/1030 позивач з 05.04.2022 перебуває на військовій службі по мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Розпорядженням від 21.06.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки згідно статті 2 Закону військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Водночас, за інформацією, що міститься в наданому комплекті документів для призначення пенсії, позивач перебуває на військовій службі по мобілізації з 05 квітня 2022 року.
Не погоджуючись із вказаним розпорядженням про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті пору.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" №2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «ж» ст. 1-2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) мають державні службовці та працівники навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України або поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п'яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.
Відповідно до ст.2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Приписами пункту «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Аналіз викладеного свідчить про те, що особи, які звільнені зі служби після 1 жовтня 2020 року мають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ за наявності 25 календарних років вислуги і більше.
Як зазначалося судом вище, наказом Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 22.01.2024 №9-о/с-2024 "По особовому складу" позивача звільнено з посади старшого судового експерта сектору автотехнічних досліджень відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності центру з 31 січня 2024 року. У наказі зазначено, що вислуга років станом на 31 січня 2024 року для призначення пенсії становить 25 років 08 місяців 28 днів.
Матеріалами справи підтверджується, що Департамент пенсійних виплат та соціального захисту МВС України направляв Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «ж» ст. 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
Однак, відповідач розпорядженням від 21.06.2024 відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки за інформацією, що міститься в наданому комплекті документів для призначення пенсії, позивач перебуває на військовій службі по мобілізації з 05 квітня 2022 року.
Суд вважає помилковими висновки відповідача, викладені у розпорядженні від 21.06.2024, оскільки позивач 31 січня 2024 року звільнився зі служби з Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України за наявної календарної вислуги років - 25 років 08 місяців 28 днів, що є достатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Таким чином, на момент звільнення з Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України та на момент звернення до пенсійного органу позивачем було виконано необхідні умови, що дають право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ, а саме: звільнення зі служби та наявність необхідної календарної вислуги років.
Суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.02.2024 №1589/1030 позивач з 05.04.2022 перебуває на військовій службі по мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом з тим, суд звертає увагу відповідача, що факт мобілізації позивача з 05.04.2022 на військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 жодним чином не впливає на реалізацію позивачем свого права на отримання пенсії за вислугу років відповідно пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ, оскільки таке право у позивача виникло фактично з 31.01.2024 - з моменту звільнення з Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, тобто за декілька місяців до його призову на військову службу по мобілізації.
Крім того, суд зауважує, що згідно частини 3 статті 2 Закону №2262-ХІІ пенсіонерам із числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняття за контрактом на військову службу чи службу цивільного захисту, в тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, служби цивільного захисту, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби таких осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, служби цивільного захисту до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде меншим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.
З наведеного слідує, що у разі призову на військову службу мобілізації осіб, які отримують пенсію за Законом №2262-ХІІ, виплата пенсії не припиняється, а після звільнення зі служби виплата пенсій проводиться із урахуванням додатково набутої вислуги років, що, в свою чергу, також спростовує висновки відповідача щодо неможливості призначення позивачу пенсії за вислугу років у зв'язку із його мобілізацією на військову службу у період дії правового режиму воєнного стану на території України.
Варто зазначити, що у оскаржуваному розпорядженні від 21.06.2024 відповідачем зазначено про направлення запитів до Пенсійного фонду України щодо визначення права на призначення пенсії за вислугу років позивачу. У разі надходження позитивної відповіді рішення буде переглянуто. Разом з тим, на момент прийняття рішення у справі відповідачем не надано позитивних відповідей Пенсійного фонду України щодо розгляду направлених запитів, у матеріалах справи відсутні докази призначення позивачу пенсії за вислугу років.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, діяло не на підставі, у межах та у спосіб, що визначені законом.
Відтак, розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 21.06.2024 є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
При вирішенні даного, окрім викладеного вище, суд зазначає, що згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
У справі “Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема “інтерес суспільства» та “умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, “справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе “індивідуальний і надмірний тягар».
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, який запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України, №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося і у рішеннях національних судів, зокрема у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а та Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 року у справі №2а-204/12).
Зважаючи на правові висновки Європейського суду з прав людини та національних судових органів, ефективність захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення його права.
З огляду на викладене та з метою обрання належного способу захисту порушеного права позивача, суд зобов'язує відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно пункту "а" частини 1 статі 12 Закону №2262-ХІІ з 31.01.2024 (дата звільнення зі служби).
Водночас, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині призначення пенсії у період з 22.01.2024 - 30.01.2024, оскільки 22.01.2024 є лише датою винесення наказу про звільнення позивача, а безпосереднє звільнення позивача зі служби відбулось 31.01.2024.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 8 ст. 139 КАС України).
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи те, що спір у даній справі виник внаслідок протиправного прийняття розпорядження відповідачем, сплачений судовий збір підлягає стягненню у розмірі 1211,20 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 21.06.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" частини 1 статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" частини 1 статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ з 31.01.2024.
4. У задоволенні іншої частини позову, - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.О. Григораш