Справа № 560/16743/25
01 жовтня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянувши заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування пункту та наказу,
Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 10 наказу Військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2025 року про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , та зобов'язати виключити зі списку особового складу;
- визнати протиправним та скасувати наказ ТВО начальника (керівника) ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) «Про призов на військову службу під час мобілізації» - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
30 вересня 2025 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом:
- заборони військовій частині - НОМЕР_1 (ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) в особі її посадових осіб, вчиняти дії щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , переміщувати за межі військової частини - НОМЕР_1 , чи до будь - якої іншої військової частини/навчального центру, та/або до іншого місця служби до набрання законної сили рішення суду у цій справі.
В обґрунтування заяви вказує, що відповідно до оскаржуваних наказів його призвано на військову службу під час мобілізації та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Разом з тим, дії щодо мобілізації позивача та включення його до списків особового складу частини НОМЕР_1 є незаконними та протиправними, оскільки, у позивача наявне право на відстрочку від призову.
Заявник зазначає, що без вжиття судом заходів забезпечення позову його буде переведено до іншої військової частини, що може поставити під загрозу його життя та здоров'я. Така ситуація істотно ускладнить або навіть унеможливить виконання судового рішення та поновлення його порушених прав і законних інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1-2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Разом з тим, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з ч. 1-2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2023 року у справі № 640/21737/21 та від 22 березня 2023 року у справі № 380/8301/22 зазначив про те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 26.10.2020 у справі №640/5463/19 та від 11.01.2022 у справі №640/18852/21, від 19.11.2024 у справі №280/5449/24.
Суд зазначає, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічні правові висновки зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 640/2326/19.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
В свою чергу, суд звертає увагу, що предметом адміністративного позову є визнання протиправним та скасування п. 10 наказу військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2025 року про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивача, а також визнання протиправним та скасування наказу ТВО начальника (керівника) ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) «Про призов на військову службу під час мобілізації» - ОСОБА_1 .
Разом з цим, заявник просить забезпечити позов, зокрема, шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до інших військових частин до набранням законної сили судовим рішенням у справі.
Проте, суд звертає увагу, що даний спосіб забезпечення позову виходить за межі предмету спору.
Також, суд звертає увагу, що при зверненні з заявою про забезпечення позову, позивачем зазначено, що невжиття заходів, визначених заявником у поданій заяві, унеможливить ефективний судовий захист та поновлення порушених прав.
Суд зазначає, що ч.2 ст.150 КАС України законодавчо регламентовано підстави для вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, правова конструкція згаданої норми не вимагає встановлення судом на цій стадії протиправності відповідного рішення суб'єкта владних повноважень, а обмежується достатністю виявлення лише «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача.
Водночас, такі ознаки не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність самих таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
Аналогічну правову позиції викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 та від 06 лютого 2019 року справа № 826/13306/18, від 28 січня 2021 року у справі №ЗД/460/11/20.
З урахуванням вказаного, суд звертає увагу, що наказ військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2025 та наказ ТВО начальника (керівника) ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов на військову службу під час мобілізації» - ОСОБА_1 є актами індивідуальної дії та на сьогодні виконані в повному обсязі, адже позивач направлений для проходження військової служби під час мобілізації, зарахований до списків особового складу частини та набув статус військовослужбовця, що заявником не заперечується.
Разом з цим, скасування в судовому порядку оскаржуваних рішень, у випадку задоволенні адміністративного позову, означатиме їх протиправність з моменту прийняття таких рішень як актів індивідуальної дії. А отже припинення юридичної сили індивідуальних актів, зокрема наказів відповідачів, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду.
Тобто, вчинення дій щодо направлення/переведення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом скасування вищезазначених спірних наказів. Таким чином, направлення/переведення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини ніяким чином не може додатково гарантувати, що рішення про скасування зазначених наказів, у разі задоволення позову, буде виконано, оскільки, як зазначалось, припинення юридичної сили рішень, наказів відбувається автоматично та не потребує додаткових дій.
Спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов'язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили індивідуальними актами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.
Також, суд зазначає, що згідно з п.5, 10 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом:
зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення;
зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Тобто, зупинення встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, відповідно до рішення (яке можливо буде прийняте) і не є предметом оскарження в адміністративній справі, як і наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану, не допускається в межах діючого законодавства.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що позивач не надав доказів того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, саме в межах заявленого предмета позову, з урахуванням забезпечення позову шляхом, який визначений позивачем.
Отже, заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б унеможливили захист прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.
Сам по собі факт прийняття рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищезазначене, заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуюча суддя Д.Д. Гнап