01 жовтня 2025 року Справа № 480/5707/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5707/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрація України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за щорічну оплачувану відпустку за період з 01 липня 2025 року до 15 липня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2025 року у розмірі 2 102 грн 00 коп.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити нарахування та виплату судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за щорічну оплачувану відпустку за період з 01 липня 2025 року до 15 липня 2025 року у відповідності до вимог ст. ст. 135, 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 01 січня 2025 року складає 3 028 грн 00 коп, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за щорічну оплачувану відпустку за період з 01 липня 2025 року до 15 липня 2025 року, виходячи із встановленого станом на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн 00 коп.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за щорічну оплачувану відпустку за період з 01 липня 2025 року до 15 липня 2025 року, виходячи з посадового окладу, визначеного ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із встановленого станом на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що працює на посаді судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області. Вказує, що відповідач 2 протиправно здійснював нарахування і виплату позивачу суддівської винагороди за щорічну оплачувану відпустку за період з 01 липня 2025 року по 15 липня 2015 року, виходячи не із розміру встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн.), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у розмірі 2102,00 грн. На переконання позивача, нарахування та виплати суддівської винагороди у зазначений період виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є протиправним, оскільки положеннями частини другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено інший порядок для визначення розміру прожиткового мінімуму, що застосовується під час розрахунку суддівської винагороди. Наголошує, що ці норми мають пріоритет і не можуть бути обмежені іншими законодавчими актами. Посилаючись на те, що під час прийняття нових законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та Законом № 1402-VIII гарантій незалежності судді, а законами про державний бюджет визначено іншу розрахункову величину, через що розмір його суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення безпідставно зменшено, позивач просив позов задовольнити.
Також, зазначає про протиправну бездіяльність Державної судової адміністрації України як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо невиділення коштів на виплату належної позивачу винагороди розпорядникам нижчого рівня.
Ухвалою суду від 23.07.2025 відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області у відзиві на позовну заяву, не визнаючи позовні вимоги, зазначило, що можливість нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди у 2025 року в розмірі, визначеному ст.135 закону України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» у територіального управління ДСА України в Сумській області була відсутня з причини необхідності обов'язкового ст. 7 закону «Про державний бюджет України на 2025 рік», де вказано, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня становить 2102 грн. Отже, ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2025 року поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, передбачених Законом №1928-1Х, та встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Третьою особою (Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області) надано пояснення щодо позовних вимог, де зазначено, що до повноважень Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області не належить здійснення нарахування та виплати суддівської винагороди, тобто Головне управління як орган державної влади не має жодного зобов'язання перед позивачем. Головне управління жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, у зв'язку з чим орган Казначейства не може нести відповідальність за можливу шкоду, завдану позивачу діями інших суб'єктів.
Державна судова адміністрація України заперечуючи проти позову надала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що питання визначення розміру суддівської винагороди, є питанням виключно законодавця, а тому не вбачає жодної протиправності в діях відповідачів, оскільки обрання ними саме цього розміру прожиткового мінімуму (2102 гривень), є не свавільними діями, а виконання прямої вказівки Закону.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 29.03.2004, що підтверджується копією довідки Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 31.01.2025 №1311/25-вих.
Наказом голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області “Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 01.04.2015 № 4-б позивачу встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 % посадового окладу.
Наказом голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28.10.2022 №8-б позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % посадового окладу, як такій, що має стаж роботи, що дає право на отримання щомісячної доплати за вислугу років понад 25 років.
Відповідно до наказу голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.06.2025 №21-в судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 надано додаткову оплачувану відпустку за 2025 рік тривалістю 15 календарних днів з 01.07.2025 по 15.07.2025 включно.
Відповідно до розрахункового листа за червень 2025 року суддівська винагорода ОСОБА_1 у спірний період була нарахована і виплачена виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн, що також визнається відповідачем у відзиві.
Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за щорічну оплачувану відпустку із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн., позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно зі ст. 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до вимог Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» визначено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 03.12.1998 № 17-рп/98, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, діяльність якого передусім спрямована на забезпечення народного представництва, прийняття законів та здійснення інших повноважень відповідно до Конституції України.
Згідно із ст. 147 Основого Закону питання про відповідність Конституції України, законів України віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України визначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
За змістом ч. 1 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Аналогічні положення закріплені й у ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», якою регламентовано, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. Разом з тим такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.
Таким чином, питання про відповідність Конституції України положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у тому числі, щодо встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
Подібний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №990/189/24, який, на думку суду, необхідно врахувати під час надання оцінки спірним правовідносинам.
Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп/2002 (справа щодо повноважності Верховної Ради України) парламент за своєю природою є представницьким органом державної влади, що здійснює законодавчу владу, а тому жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони; повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях парламенту під час її сесій.
З метою роз'яснення понять «рішення» та «акт», які вживаються у статті 91 Конституції України, Конституційним Судом України 14.10.2003 прийнято рішення № 16-рп/2003, в якому зазначено, що прийняття рішень Верховною Радою України здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і являє собою процес формування та вираження волі парламенту України; рішення Верховної Ради України є результатом її волевиявлення і ухвалюються на колегіальній основі; волевиявлення Верховної Ради України з питань, віднесених до її відання, реалізується шляхом голосування народних депутатів України; під терміном «акти», який вживається у статті 91 Конституції України, треба розуміти рішення Верховної Ради України з питань, віднесених до її компетенції, тобто документи, що приймаються визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України у формі законів, постанов тощо.
Крім того, до виключної компетенції Верховної Ради України належить: прийняття законів про визнання такими, що втратили чинність інших законів; внесення змін до чинних законів; прийняття законів про визначення порядку та строків набрання чинності законів.
Отже, застосування у досліджуваних правовідносинах показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб віднесено саме до виключної компетенції Верховної Ради України.
Варто також зауважити, що згідно із статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України. (див. постанову Верховного Суду від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18).
Тож, враховуючи, що стаття 95 Конституції України містить імперативну норму щодо видатків і встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків, апеляційний адміністративний суд уважає за необхідне зазначити, що здійснення перерахунку суддівської винагороди з урахуванням іншого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на законодавчому рівні на певний бюджетний рік не застосовується до суддівської винагороди, призведе до порушення положень статті 75 Конституції України.
Крім того, слід врахувати низьку економічну спроможність держави здійснювати соціальні виплати в умовах повномаштабної збройної агресії російської федерації та введення в Україні воєнного стану, адже в першу чергу видатки Державного бюджету України повинні бути спрямовані на забезпечення обороноздатності України та захисту її суверенітету.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 у справі №5-р/2018 зазначено, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.
З даного приводу Конституційний Суд України чітко зазначив, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України (див. абзац 2 п.п. 5.2 п.5 мотивувальної частини рішення від 12.10.2022 № 7 р(ІІ)2022).
Іншими словами, в умовах воєнного стану та у зв'язку з досягненням інших суспільних цілей розсуд держави є істотно ширшим.
У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено, що обмеження суддівської винагороди є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану.
Суд вказує, що застосування під час розрахунку суддівської винагороди такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, не є скасуванням чи звуженням змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод позивачки.
Аналогічний підхід щодо еквівалентності спеціального права судді висвітлено у рішення ЄСПЛ у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia) від 19.06.2012, заява № 17767/08 (пунктах 77,78), рішення ЄСПЛ у справі Savickas and others v/ Lithuania, Application no. 66365/09, від 15.10.2013 (пунк.94).
Питання відносно наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 (постанова від 24.04.2025).
Здійснюючи розгляд такої справи Велика Палата Верховного Суду вказала, що окремими приписами законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2023 та з 01.01.2024 відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
За наслідком розгляду справи №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зазначивши про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Вищеозначене спростовує доводи позивача, що позивач має право на перерахунок суддівської винагороди за щорічну оплачувану відпустку за період з 01.07.2025 по 15.07.2025, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом 01.01.2025 становить 3028,00 грн.
Відтак у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрація України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець