01 жовтня 2025 року Справа № 640/20642/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №640/20642/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги № Ф-154935-17 від 10.05.2019.
Вимоги мотивує тим, що 13 лютого 2008 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, проте підприємницьку діяльність здійснював недовго та в 2009 році подав заяву на припинення своєї підприємницької діяльності. Документів, які б підтверджували припинення підприємницької діяльності не отримував.
Наголошує, що з 2009 року підприємницьку діяльність не здійснював та доходу від неї, відповідно, не отримував.
11 травня 2021 року позивача було звільнено з роботи, у зв'язку з чим вирішив стати на облік у центрі зайнятості як безробітний. Проте, у взятті на облік було відмовлено, оскільки позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
19 травня 2021 року позивач припинив підприємницьку діяльність.
09 червня 2021 року звернувся до Головного управління ДПС у м. Києві з проханням письмово повідомити про розмір обліковуваної заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску та надати копії вимог про сплату боргу (недоїмки), якщо такі виносилися.
11 липня 2021 року отримав лист Головного управління ДПС у м. Києві № 65514/6/26-15-13-07-16 від 05.07.2021 згідно якого, відносно позивача 10 травня 2019 року виносилася вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 154935-17. Згідно цього ж листа Головного управління ДПС у м. Києві оскаржувана Вимога направлялася позивачу, але не була отримана та 25.07.2019 повернулася податковому органу у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання. Також в листі повідомляється, що дана оскаржувана Вимога передана на примусове виконання до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Позивач не погоджується із прийнятими рішеннями, оскільки з серпня 2015 року по січень 2019 року працював у товаристві з обмеженою відповідальністю "АНДІЖ ТРЕИД", а з лютого 2019 року по травень 2021 року працював у товаристві з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ ВОЛМІКС" і господарською діяльністю з 2009 року не займається, а нарахування єдиного внеску здійснюється роботодавцем за основним місцем роботи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2021 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2021 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" № 2825-ІХ, визначено Ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва.
Пунктами 4-7 Порядку № 399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399, матеріали даної адміністративної справи передано на розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Сумського окружного адміністративного суду, дана справа передана судді Шаповалу М.М.
Ухвалою від 13.03.2025 прийнято справу № 640/20642/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги до свого провадження. Розгляд розпочато спочатку зі стадії відкриття провадження у справі та проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15-денний строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
23.09.2021 представник відповідача подав відзив, у якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в їх задоволенні. За даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДПС у м. Києві як ФОП на загальній системі оподаткування. Таким чином, в інтегрованій картці ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 та щоквартальні нарахування за І квартал 2018 - IV квартал 2020 в розмірі мінімального страхового внеску, згідно обраної системи оподаткування, а саме:
- за IV квартал 2018 в сумі 2457,18 грн;
- за І-IV квартали 2019 в сумі 11 016, 72 грн;
- за І-IV квартал 2020 в сумі 8 495, 30 грн.
Так як сплата по єдиному внеску платником не здійснювалась, на момент надання відзиву в інтегрованій картці ОСОБА_1 обліковується недоїмка. Засобами інформаційної системи органів ДПС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 10.05.2019 № Ф-154935-17 та направлено платнику. Згідно рекомендованим повідомленням про вручення листа, оскаржувана вимога повернута з поштового відділення у зв'язку із закінченням терміну зберігання та вважається врученою 25.07.2019.
Наголошує, що припинення підприємницької діяльності пов'язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Тому, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізична особа - підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску, а не у зв'язку з відсутністю факту здійснення підприємницької діяльності. Разом з цим, обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів. Вважає, що відповідач діяв у спосіб визначений законом та у межах наданих законом повноважень, а тому підстави для задоволення позовних вимог позивача - відсутні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд задовольняє позовні вимоги, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2008 року, а 19.05.2021 підприємницька діяльність позивача була припинена.
10.05.2019 відповідачем сформовано спірну вимогу № Ф-154935-17, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 зобов'язаний сплатити заборгованості зі сплати боргу (недоїмки).
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме за для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19).
Як встановлено судом, позивач з серпня 2015 року по січень 2019 року працював у товаристві з обмеженою відповідальністю "АНДІЖ ТРЕИД", а з лютого 2019 року по травень 2021 року у товаристві з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ ВОЛМІКС". Вказане вище підтверджується Довідкою "Форма ОК-5" від 26 травня 2021 року. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначало.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві № Ф-154935-17 від 10.05.2019 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві в рахунок повернення судового збору 908 грн.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Шаповал