Справа № 420/24271/25
30 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складу головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення
До Одеського окружного адміністративного суду 21.07.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області №155350024124 від 13.06.2025р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 05.06.2025 про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки: з 04.11.1980р. по 14.01.1981р. на Овідіопольському заводі пресових вузлів (Овидиопольский завод прессовых узлов), з 19.06.1981р. по 15.02.1982р. в ЖЕО Іллічівського району (ЖЭО Ильичевского района); з 01.01.2002р. по 31.12.2003р. в Великобалківській загальноосвітній школі та період навчання з 01.09.1977р. по 15.07.1978р. в міському професійно - технічному училищі №12 м. Одеси відповідно до атестату №2026 від 15.07.1978р.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона 05.06.2025 звернулась до відділу обслуговування громадян №5 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою щодо призначення пенсії за віком, згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-1V від 09.07.2003 Заява про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №155350024124 від 13.06.2025, у зв'язку з відсутністю необхідної кількості стажу роботи 22 років Відповідачем зазначено, що відповідно до пункту 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено умови для призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки та наявного страхового стажу від 22 до 32 років. В результаті розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу особи відповідно до записів трудової книжки не зараховано: - період роботи з 04.11.1980 по 14.01.1981, оскільки запис про звільнення з роботи не завірено печаткою підприємства; - період роботи з 19.06.1981 по 15.02.1982, оскільки запис про звільнення з роботи не завірено печаткою підприємства; - період роботи з 01.01.2002 по 31.12.2003, оскільки відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період; - не взято до уваги період навчання позивача відповідно до атестату №2026 від 15.07.1978, оскільки по батькові не відповідає паспортним даним особи.
Вважаючи таке рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області протиправним, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді від 25.07.2025 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувати у Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградська області копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ).
08.08.2025 від представника відповідача ГУ ПФУ в Запорізькій області надійшов відзив (вх. №ЕС/81374/25), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування відзиву зазначили, що до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 04.11.1980 по 14.01.1981 на Овідіопольському заводі пресових вузлів, згідно записів трудової книжки, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою. Також до страхового стажу не зараховано періоди з 19.06.1981 по 15.02.1982 в ЖЕО Іллічівського району , оскільки запис про звільнення з роботи завірено печаткою, непридатною до ідентифікації. Отже, для зарахування періоду роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.05.1978 не має законних підстав. Проаналізувавши матеріали електронної пенсійної справи та надані до заяви документи встановлено, що період роботи ОСОБА_1 з 01.01.2002 по 31.12.2003 в Великобалківській загальноосвітній школі не враховано до страхового стажу, оскільки, відповідно даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період.
На підтвердження навчання позивачем було надано атестат №2026 від 15.07.1978. Рішенням №155350024124 від 13.06.2025 позивачу відмовлено у зарахуванні періоду навчання відповідно атестату №2026 від 15.07.1978 до страхового стажу, оскільки є розбіжності з паспортними даними, а саме - по-батькові не відповідає паспортним даним особи. Таким чином, дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
Разом з тим ухвала суду від 25.07.2025 в частині витребування залишилась не виконаною.
Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), вивчивши зміст позовної заяви, письмових пояснень, клопотань, заяв по справі, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , 05.06.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою щодо призначення пенсії за віком, згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за результатами якого прийнято рішення №155350024124 від 13.06.2025 про відмову у призначенні пенсії.
У вказаному рішенні зазначено, що пенсійний вік становить 63 років.
Вік заявника 63 роки 4 дні.
Відповідно до пункту 2 статті 26 Закону 1058 визначено. умови призначення. пенсії за віком після досягнення віку 63 роки та наявного страхового стажу від 22 до 32 років.
В результаті розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу особи відповідно записів трудової книжки не зараховано:
- період роботи з 04.11.1980 по 14.01.1981р., оскільки запис про звільнення з роботи не завірено печаткою підприємства;
- період роботи з 19.06.1981 по 15.02.1982р., оскільки запис про звільнення з роботи завірено печаткою, непридатною для ідентифікації;
- період роботи з 01.01.2002 по 31.12.2003р., оскільки відповідно даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період.
Водночас повідомляємо, що на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей y системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 е обов'язковим.
Також не взято до уваги період навчання відповідно атестату №2026 від 15.07.1978р., оскільки по батькові не відповідає паспортним даним особи.
Страховий стаж особи становить 20 років 8 місяців 17 днів.
Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи - 22 років».
Не погоджуючись із рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №155350024124 від 13.06.2025, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно вимог частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В силу правового регулювання положень частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Пунктами 23 та 24 Порядку №637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком № 637.
20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 Інструкції № 162).
Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1983 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи обов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції №162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно з пунктом 2.9 Інструкції №162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11.пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня-спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки працівників та службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
При цьому, з 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що обов'язок заповнення першого (титульного) аркуша трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому, на переконання суду, наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього спірного періоду роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкції № 162.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування періодів роботи до відповідного страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом було досліджено трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 заповнену 19.07.1978, та встановлено, наступні записи, зокрема:
- до вступу на Одеське виробниче бавовняне об'єднання навчалась в ТУ-12 з 01.09.1977 по 15.07.1978;
- запис №5 - 04.11.1980 Овідіопольський завод пресованих вузлів, прийнята учнем кранівника електромостового крану (Наказ №240 від 03.11.1980);
- запис №6 - 14.01.1981 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП (Наказ №05 від 14.01.1981);
- запис №9 - 19.06.1981 прийнята на посаду двірника (Наказ 93-л від 22.06.1981);
- запис №10 - 15.02.1982 звільнена за висланим бажанням (наказ №22-л від 10.02.1982);
- запис №20 - 15.07.1998 призначена технічним працівником Великобалківської загальноосвітньої школи (наказ №21 від 14.07.1998);
- запис №21 - 15.04.2004 звільнена за власним бажанням (наказ №56 від 15.04.2004).
Як уже встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи:
- з 04.11.1980 по 14.01.1981, оскільки запис про звільнення не завірений печаткою організації;
- з 19.06.1981 по 15.02.1982, оскільки запис про звільнення завірений печаткою підприємства, непридатною для ідентифікації.
Таким чином, підставою незарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу стали допущені недоліки при заповненні трудової книжки позивача.
Водночас суд зазначає, що вказані записи в повній мірі підтверджують періоди роботи позивача, а відсутність чи непридатність до ідентифікації печатки підприємства не є приводом для позбавлення позивача права на зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу.
Суд враховує, що записи у трудовій книжці НОМЕР_2 за №5, №6, №9 та №10 є послідовними, містять інформацію про посаду, яку займала позивач, періоди та місце роботи, реквізити наказів, на підставі яких вони внесені, підпис уповноважених посадових осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм суд робить висновок, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, певні недоліки заповнення трудової книжки, не може бути підставою для виключення певного періоду роботи зі страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування періоду навчання, оскільки відповідно до атестату № НОМЕР_3 від 15.07.1987, по батькові позивача не відповідає паспортним даним, суд зазначає наступне.
Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 по батькові позивача українською мовою « ОСОБА_2 », російською мовою « ОСОБА_3 ». (а.с. 12,13)
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 позивача її по батькові вказано як « ОСОБА_2 ». (а.с.19)
З копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 позивача по батькові позивача вказано російською як « ОСОБА_3 ». (а.с.20)
Суд зазначає, що саме по собі не вірне тлумачення та написання прізвища при перекладі з російської мови на українську в документах про навчання не можуть бути підставою для не зарахування періоду навчання до страхового стажу.
Факт навчання і період навчання сторонами не заперечуються. Відтак, допущення невірного перекладу з російської на українську мову не може бути підставою для не зарахування періоду навчання до страхового стажу.
Суд встановив, що атестат № 2026 має запис як на українській мові так і на російській, з яких вбачається, по батькові написано « ОСОБА_3 ». (а.с.21)
Водночас, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 вказано, що до вступу на Одеське виробниче бавовняне об'єднання навчалась в ТУ-12 з 01.09.1977 по 15.07.1978.
Суд зауважує, що вказані розбіжності у написанні по батькові позивачки виникли внаслідок різного написання по батькові заявниці російською мовою.
Суд враховує ту обставину, що діловодство в радянські часи велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, по батькові, зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки.
Отже, дослідивши надані позивачем документи в сукупності, суд встановив, що розбіжності в написанні по батькові позивачки виникли в наслідок неточностей перекладу з російської мови, яка на момент видання атестату №2026 від 15.07.1978 була основною мовою ділового обороту, на українську мову, яка є державною відповідно до приписів Конституції України.
Крім того, суд зазначає, що невідповідність в зазначенні по батькові позивача є формальною неточністю і не є беззаперечним доказом того, що документи в яких зазначено різні варіанти перекладу не можуть належати одній особі.
З огляду на наведене, відповідач повинен був врахувати період навчання позивача з 01.09.1977 по 15.07.1978 до її страхового стажу.
Щодо не зарахування періоду роботи позивача в Великобалківській загальноосвітній шкоді на посаді техпрацівника з 01.01.2002 по 31.12.2003, оскільки відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період.
З копії трудової книжки серії НОМЕР_2 встановлено наявність записів трудової діяльності позивачки з 15.07.1998 по 15.04.2004 на посаді технічного працівника Великобалківської загальноосвітньої школи.
Суд вважає помилковими твердження відповідача про не зарахування періоду роботи з 01.01.2002 по 31.12.2003, відповідно даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» згідно постанов Кабінету Міністрів України №1854 від 12.12.2002 та №303 від 12.03.2003.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, при обчисленні пільгового стажу позивача за період роботи до впровадження системи персоніфікованого обліку, відповідач мав керуватися документами та порядком, визначеним законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-ІV і даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а після 01 січня 2004 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відтак, відповідач протиправно не зараховує періоду роботи до страхового стажу з 01.01.2002 по 31.12.2003, посилаючись на дані із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - цей період зараховується відповідно до ЗУ № 1058 на підставі трудової книжки.
При цьому, відповідач не вказує на відсутність будь-яких конкретних документів чи їх необхідність для зарахування спірного періоду до стажу позивача, не посилається на недоведеність сплати страхових внесків, не просив позивача надати виписки з особових рахунків, платіжні відомості та інші документи про нараховану та сплачену заробітну плату, які є доказами щомісячної сплати страхових внесків у період роботи позивача на цьому підприємстві, які також можуть слугувати відомостями, що підтверджують/спростовують позицію про недостовірність зробленого у трудовій книжці запису.
У постанові Верховного Суду від 28 січня 2025 року у справі № 300/8132/23 колегія звернула увагу саме на додаткові документи, які мали б бути враховані судами та надані на вимогу пенсійного органу особою для підтвердження наявності підстав для врахування певних періодів до її страхового стажу.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 р. у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Враховуючи все вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття вказаного рішення, з огляду на що воно є необґрунтованим, отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №155350024124 від 13.06.2025 підлягає скасуванню.
Стосовно способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Беручи до уваги, що конституційне право на соціальний захист включає право на пенсійне забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №155350024124 від 13.06.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком, та наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.06.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На думку суду, саме такий спосіб судового захисту слід застосувати виходячи з обставин справи.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності вчинення оскаржуваних дій відповідачем суду не наведено та не надано.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.4465244923.1 від 18.07.2025.
Відтак, суд вважає за доцільне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 243-246, 293, 295, 296 КАС, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №155350024124 від 13.06.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.06.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158- Б, код ЄДРПОУ 20490012).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА