справа№380/11157/25
30 вересня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління" до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління" з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у прийняті заяви-розрахунку №26411829-2025-50 від 08.05.2025;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти до оплати заяву-розрахунок №26411829-2025-50 від 08.05.2025 подану ДП «Львіввугілля»;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести оплату листків тимчасової непрацездатності згідно Додатку №1 до Заяви-розрахунку №26411829-2025-50 від 08.05.2025р.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що ГУ ПФУ у Львівській області відмовило в прийнятті заяви-розрахунку №26411829-2025-50 від 08.05.2025 про здійснення фінансування-оплати для надання матеріального забезпечення застрахованим особам. Підставою відмови зазначено: «По підприємству відсутня сплата ЄСВ. Середньоденну допомогу необхідно обмежувати мінімальною заробітною платою згідно п.4 ст.12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає дану відмову необґрунтованою та безпідставною, оскільки періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. Несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси третіх осіб, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця. Отже, їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу та, відповідно, права на оплату листка тимчасової непрацездатності в належному розмірі. Позивач зазначає, що при виплаті заробітної плати здійснюється сплата ЄСВ, іншого способу виплати заробітної плати законодавством не передбачено. Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків не може бути підставою для позбавлення особи права на соціальну виплату, оскільки працівник не може нести за це відповідальність.
Ухвалою від 06 червня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог. Пояснює, що у зв'язку із наявною заборгованістю у страхувальника зі сплати єдиного соціального внеску, страховий стаж працівників, включених до заяви-розрахунку, протягом розрахункового періоду згідно даних індивідуальних відомостей за формою ОК-5, відсутній. Відповідно, розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності слід було проводити з урахуванням обмежень, встановлених частиною 4 статті 12 Закону № 1105, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Проте, позивач у заяві-розрахунку невірно зазначив страховий стаж працівників 12 календарних місяців та розрахував середньоденну заробітну плату із фактично нарахованої заробітної плати, що суперечить нормам Закону. Це призвело до завищення суми до виплати на 387 486,45 грн. Представник відповідача зазначає, що заяву-розрахунок не було остаточно відхилено, а повернуто на доопрацювання з відповідними рекомендаціями, що відповідає Порядку № 12. Таким чином, дії Головного управління є правомірними. Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
За даними інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України Позивачем на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України сформовано заяву-розрахунок №26411829-2025-50 від 08.05.2025 для отримання фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності.
За результатами розгляду заяви розрахунку ГУ ПФУ у Львівській області відмовлено в прийнятті заяви-розрахунку №26411829-2025-50 від 08.05.2025 про здійснення фінансування оплати для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, страхових виплат поданих відокремленим підрозділом «Монтажнопрохідницьке управління» ДП «Львіввугілля» у відповідності до Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105 (далі Закон № 1105), Порядком фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у звязку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України що затверджений постановою ФСС від 19.07.2018 № 12 (далі Постанова № 12).
Підставою відмови зазначено: «По підприємству відсутня сплата ЄСВ. Середньоденну допомогу необхідно обмежувати мінімальною заробітною плату згідно п.4 ст.12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач вважає, дану відмову необґрунтованою та безпідставною, тому звернувся до суду із даним позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).
Пунктами 3, 4, 11, 12, 14 ч. 1 ст. 1 Закону № 1105-XIV визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.
Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати і розміру єдиного внеску на соціальне страхування, встановлених законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).
Страхові внески - кошти відрахувань на окремі види загальнообов'язкового державного соціального страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», кошти, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Страхові кошти - акумульовані страхові внески, суми від фінансових санкцій та інші надходження відповідно до законодавства для здійснення матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг згідно з цим Законом.
Суб'єкти соціального страхування - застрахована особа, члени її сім'ї або інша особа у випадках, передбачених цим Законом, страхувальник та страховик.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 1105-XIV застраховані особи мають право, зокрема, отримання у разі настання страхового випадку страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
В силу ст. 11 Закону №1105-XIV страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.
Частиною 1 ст. 12 Закону № 1105-XIV закріплено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 1105-XIV за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, зокрема, як допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною.
Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків: 1) тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві; 2) догляд за хворою дитиною; (п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 15 Закону № 1105-XIV).
Згідно до ч. 4 ст. 12 Закону №1105-XIV застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на страхові виплати відповідно до цього Закону в таких розмірах: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку; 2) допомога по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не менше мінімального страхового внеску, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Страховий стаж обчислюється за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а за періоди до 1 липня 2000 року - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Страховий стаж обчислюється в місяцях (ч. ч. 1-3 ст. 14 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону №1105-XIV підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, встановлення опіки над дитиною, листок непрацездатності. У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно із здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи. Для застрахованих осіб, які одночасно здійснюють підприємницьку та іншу діяльність і не працюють на умовах трудового договору (контракту), копію листка непрацездатності засвідчує установа охорони здоров'я, яка його видає. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за погодженням з уповноваженим органом управління.
При обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески. Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 25 Закону № 1105-XIV).
Обчислення середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку страхових виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26.09.2001.
Згідно до п. 3 Порядку №1266 середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок та/або страхові внески на відповідні види загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов'язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати, призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, період, протягом якого працівник проходив строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або проходив військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, і за ним не зберігався роботодавцем середній заробіток за такий період (далі - поважні причини). В такому ж порядку обчислюється середньоденна сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка є працівником або гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті, з якої фактично сплачено страхові внески.
Правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464 VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Пунктами 32 та 33 Порядку №1266 передбачено, що середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.
У разі коли відомості про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не містять усіх необхідних даних для обчислення середньої заробітної плати (винагороди за цивільно-правовими договорами), такі дані за відповідні періоди надаються роботодавцем протягом п'яти робочих днів за зверненням органів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або застрахованої особи за формою згідно з додатком.
Системний аналіз наведених норм дає зумовлює висновок, що основою обчислення середньої заробітної плати (доходу) для цілей визначення розміру нарахування допомоги по вагітності та пологах є база нарахування єдиного внеску в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, та який фактично було сплачено.
При цьому, п. 29 вказаного Порядку передбачено, якщо протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування застрахована особа має страховий стаж менше шести місяців, середня заробітна плата визначається для розрахунку: допомоги по тимчасовій непрацездатності (крім тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, що пов'язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця - виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку.
Судом встановлено, що у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про повну сплату ЄСВ в розрахунковому періоді (із дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку оплачені не всі).
У даній справі має місце ситуація, коли сплачений страхувальником єдиний внесок зараховується в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення, що призводить до не зарахування сплаченого єдиного внеску за той місяць, за який його було нараховано, та водночас до відсутності персоніфікації відомостей про заробітну плату застрахованих осіб, як такої, з якої сплачено страхові внески, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та, як наслідок, відсутності страхового стажу застрахованої особи за такий місяць.
Відповідач не заперечує той факт, що позивач нараховує та сплачує поточні страхові внески разом із виплатою заробітної плати, проте наявність недоїмки зумовлює їх зарахування у порядку черговості виникнення платежів та виникнення поточної заборгованості.
При розгляді справи суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Причиною відхилення заяви-розрахунку №26411829-2025-50 від 08.05.2025 пенсійний орган зазначив таку: «По підприємству відсутня сплата ЄСВ. Середньоденну допомогу необхідно обмежувати мінімальною заробітною плату згідно із п. 4 ст. 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Даючи оцінку таким доводам, суд зазначає таке.
Порядок ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування врегульовує Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-IV, сплачуються їх роботодавцями.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ч. ч. 1, 3, 6, 10 ст. 20 Закону №1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч. 12 ст. 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Зокрема, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 16 Закону №1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Тобто, із аналізу наведених норм слідує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Саме така правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 22.11.2018 у справі № 242/4793/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 04.06.2019 у справі №235/900/17, від 27.02.2019 у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Вказане в сукупності зумовлює висновок про те, працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством (роботодавцем) - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для обмеження соціальних гарантій позивача.
Суд зазначає, що треті особи є найманими працівниками підприємства (позивача) та самостійно не сплачують єдиний внесок. Обов'язок щодо сплати ЄСВ покладено саме на позивача, який здійснив нарахування цього внеску та його сплату одночасно із виплатою заробітної плати працівникам.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач не має заборгованості із виплати заробітної плати найманим працівникам, на виплачену заробітну плату був нарахований та сплачений ЄСВ, проте платіж зарахований пенсійним органом у порядку черговості погашення заборгованості.
Відсутність заборгованості позивача перед найманими працівниками підтверджується довідками від 08.05.2025.
Фактично соціальна захищеність найманих працівників позивача поставлена у залежність від виконання роботодавцем свого обов'язку по сплаті внесків до ПФ України. За відсутності заборгованості позивача перед працівниками із виплати заробітної плати та нарахованого і сплаченого ЄСВ, працівники позбавлені своєчасної виплати у повному розмірі страхових виплат по тимчасовій втраті працездатності, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ у п.п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.
Згідно до ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Отже, застраховані особи, за яких з вини страхувальника не були сплачені страхові внески, мають право на допомогу по тимчасовій непрацездатності, розмір якої не підлягає обмеженню.
Отже, несвоєчасна сплата або несплата страхованих внесків не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності в належному розмірі. Відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків покладається на підприємство, а не на працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, які є предметом оскарження.
Доводи відповідача про правомірність таких спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що відмова ГУ ПФУ у Львівській області у прийняті заяви-розрахунку №26411829-2025-50 від 08.05.2025, не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому такі дії слід визнати протиправними, задовольнивши першу позовну вимогу.
Друга та третя позовні вимоги є похідними від першої, тому також підлягають до задоволення шляхом зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області прийняти до оплати заяву-розрахунок №26411829-2025-50 від 08.05.2025, подану ДП «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління" та провести оплату листків тимчасової непрацездатності згідно Додатку №1 до заяви-розрахунку №26411829-2025-50 від 08.05.2025р.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4844,80 грн підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 72-77, 139, 241-246, 255, 257-258 КАС України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у прийнятті заяви-розрахунку №26411829-2025-50 від 08.05.2025, поданої Державним підприємством «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління".
3. Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; ЄДРПОУ 13814885) прийняти до оплати заяву-розрахунок №26411829-2025-50 від 08.05.2025, подану Державним підприємством «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління" (адреса: 80102, Львівська область, м.Червоноград, вул. Святого Володимира, 4а; ЄДРПОУ 32323256).
4. Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; ЄДРПОУ 13814885) провести оплату листків тимчасової непрацездатності згідно Додатку №1 до Заяви-розрахунку №26411829-2025-50 від 08.05.2025р.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; ЄДРПОУ 13814885) на користь Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління" (адреса: 80102, Львівська область, м.Червоноград, вул. Святого Володимира, 4а; ЄДРПОУ 32323256) судовий збір в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 30.09.2025.
Суддя Коморний О.І.