справа№380/14970/25
30 вересня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов'язання вчинити певні дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії виходячи із 6 (шести) мінімальних пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію починаючи з 01.02.2025 в розмірі 6 (шести) мінімальних пенсій за віком визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, урахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що він є особою з інвалідністю ІІІ групи, що настала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), а отже, має право на отримання пенсії в розмірі, не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком. Це право гарантоване частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) у редакції Закону № 230/96-ВР. Позивач стверджує, що саме ця редакція має застосовуватися, оскільки наступні зміни до статті 54, які зменшили розмір пенсій, були визнані неконституційними Рішеннями Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 та № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024. На думку Позивача, відмова Відповідача у здійсненні перерахунку є протиправною, оскільки суперечить конституційним гарантіям соціального захисту та прямій дії норм Конституції України.
Ухвалою суду від 24 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У відзиві на позовну заяву Відповідач проти задоволення позову заперечив у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що органи Пенсійного фонду зобов'язані діяти виключно на підставі чинного законодавства. Наразі діє редакція статті 54 Закону № 796-XII, внесена Законом № 1584-ІХ, яка встановлює мінімальний розмір пенсії для осіб з інвалідністю ІІІ групи у фіксованій сумі 3700 грн (з подальшою щорічною індексацією), а не у кратному розмірі до мінімальної пенсії за віком. Відповідач наголошує, що хоча Рішенням Конституційного Суду України № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024 ця норма й була визнана неконституційною, пунктом 2 резолютивної частини цього ж Рішення її чинність відтерміновано до завершення воєнного стану. Таким чином, на момент звернення позивача та розгляду справи ця норма є чинною та підлягає застосуванню. Крім того, Відповідач вказує на процедурне порушення з боку Позивача, зазначаючи, що лист-відповідь від 19.06.2025 не є формальним рішенням про відмову, оскільки Позивач не звертався із заявою про перерахунок пенсії за встановленою Порядком № 22-1 формою.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю ІІІ групи, що пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII.
05 червня 2025 року Позивач, через свого представника, звернувся до Відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії, встановивши її розмір на рівні не нижче шести мінімальних пенсій за віком, посилаючись на положення статті 54 Закону № 796-XII у редакції, що гарантувала такий рівень соціального захисту.
Листом № 12502-12929/Б-52/8-1300/25 від 19 червня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовило у задоволенні заяви. Відмова обґрунтована тим, що наразі пенсійне забезпечення регулюється статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-ІХ, яка встановлює мінімальний розмір пенсії для осіб з інвалідністю ІІІ групи у фіксованій сумі (3700 грн з подальшою індексацією). Відповідач також зазначив, що Рішення Конституційного Суду України № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024, яким ця норма визнана неконституційною, не може бути застосоване, оскільки втрата чинності вказаною нормою відтермінована до закінчення воєнного стану. Таким чином, Відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для проведення перерахунку.
Не погоджуючись із такими діями Відповідача, Позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, вважаючи відмову протиправною та такою, що порушує його конституційні права на належний соціальний захист.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми законодавства України та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
За змістом ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та соціальний захист вказаного потерпілого населення регламентує Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Метою та завданнями Закону № 796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
За правилами ст. 54 Закону № 796-XII (в редакції згідно з Законом України від 06.06.1996 № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Верховна Рада України 28.12.2014 прийняла Закон України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким текст ст. 54 Закону №796-ХІ викладений у новій редакції, за змістом якої умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.
Змінивши пп. 13 п. 4 розділу I Закону № 76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені ч. 4 ст. 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
У подальшому, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210 зі змінами (далі - порядок №1210).
Згідно з п. 11 порядку № 1210, мінімальний розмір пенсії становить:
1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:
осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто раніше визначений ст. 54 Закону № 796-XII розмір пенсій було знижено.
Рішенням від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України вирішив, що ч.3 ст.54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене ст.54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021).
Тобто за результатами виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021.
29.06.2021 Верховна Рада України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(II)/2021 прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» №1584-IX (далі - Закон №1584-IX), який набрав чинності 01.07.2021, відповідно до якого ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено у новій редакції:
«В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».
Саме на цю редакцію ст.54 Закону №796-XII покликався відповідач, відмовляючи позивачці у перерахунку її пенсії.
Суд не погоджується із такою позицією відповідача з огляду на таке.
Як убачається зі змісту ст. 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-IX визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону № 230/96-ВР.
Частиною 3 ст. 3 Конституції України унормовано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За приписами ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Зазначені положення Основного Закону України зобов'язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення.
Держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
За змістом ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абз. 5 п. 4 мотивувальної частини).
На виконання покладеного ст. 16 Конституції України на державу обов'язку Україна в особі законодавця ухвалила Закон №796-XII, у якому встановила загальний порядок реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створила єдиний порядок визначення, зокрема, соціального захисту потерпілих осіб.
Метою Закону № 796-XII, що її закріплено в ч.1. ст. 1 Закону №796-XII, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров'я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.
Аналізуючи приписи ст. 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР, суд виснував, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію ст. 16 Конституції України установив у Законі № 796-XII саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, а відтак - обумовлює посилений їх соціальний захист.
У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз ч.4 ст. 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та п. 11, 12 порядку №1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні ч. 4 цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Водночас приписи ст. 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України керувався тим, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте, держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у порядку №1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених ст. 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Суд також враховує, що у рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України виснував, що пенсія по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною 3 статті 54 Закону № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
Крім того, у зазначеному рішенні Конституційний Суд України також наголосив, що на виконання імперативних вимог ст. 3, 16, 50 Конституції України парламент у ч. 4 ст. 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР зазначив, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Верховний Суд неодноразово акцентував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Як встановлено судом, у п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене ст.54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого ст. 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме ч. 4 ст. 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.
Ця правова позиція корелюється з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 17.04.2024 в справі № 460/20412/23, від 15.05.2024 у справі № 400/12171/21 та від 03.07.2024 у справі № 460/13832/23.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України критерію законності та порушує право позивачки на перерахунок пенсії, виходячи із шести мінімальних пенсій за віком.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивачки має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З метою поновлення порушеного права позивачки необхідно зобов'язати відповідача здійснити з 01.02.2025 перерахунок пенсії відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та провести виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
За правилами ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Доводи відповідача про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, правовими позиціями Верховного Суду та рішенням Конституційного Суду України. Тому такі міркування суд не враховує. Натомість, позивачкою доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за пред'явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат вона до суду не подала, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії виходячи із 6 (шести) мінімальних пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885; адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію починаючи з 01.02.2025 в розмірі 6 (шести) мінімальних пенсій за віком визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, урахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати, та з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 30.09.2025
Суддя Коморний О.І.