справа№380/10513/24
30 вересня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Потабенко В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 147904,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при виключенні зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не здійснив з ОСОБА_1 повного розрахунку, невірно провівши виплату індексації грошового забезпечення. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі №380/8945/23 відповідач нарахував та 06.05.2024 виплатив позивачу 81267,29 грн. Несвоєчасність проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до вимог ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви у тому числі з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.
Ухвалою судді від 21.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи.
Від військової частини НОМЕР_2 надійшла заява, у якій повідомила, що при поданні позовної заяви позивач неправильно зазначив юридичну адресу та код ЄДРПОУ відповідача військової частини НОМЕР_1 , а саме замість юридичної адреси та коду ЄДРПОУ військової частини НОМЕР_1 вказано код ЄДРПОУ та юридичну адресу військової частини НОМЕР_2 .
У зв'язку із цим судом зроблено запит через підсистему "Електронний суд" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо коду ЄДРПОУ - 26606970 - та назви юридичної особи - військової частини НОМЕР_1 .
Згідно відповідей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ НОМЕР_3 та назвою юридичної особи - військової частини НОМЕР_1 , юридичну особу не знайдено.
Ухвалою суду від 18.07.2024 позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою суду від 03.09.2025 позовну заяву було залишено без розгляду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 було скасовано та справу надіслано до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 09.12.2024 було залишено позовну заяву без руху, а в подальшому - ухвалою від 23.12.2024 продовжено процесуальний строк звернення до суду встановлений ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 09.12.2024 з метою надання до суду належним чином оформлені примірники позовної заяви з усунутими недоліками.
07.01.2025 позивачем усунуто недоліки та надано належний примірник позовної заяви з додатками для суду.
Ухвалою судді від 27.01.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 77241 від 26.09.2025), згідно з яким проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що до ухвалення рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі № 380/8945/23 обов'язок нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за 2016- 2018 роки був предметом судового спору і, відповідно, не мав характеру визначеного та безспірного грошового зобов'язання відповідача на дату звільнення позивача. Лише судове рішення 2023 року, що набрало законної сили, створило певність щодо підстави і розміру відповідної виплати та сформувало реальний, а не гіпотетичний обсяг обов'язку. Правова позиція про неможливість ототожнення «розрахунку при звільненні» з подальшим виконанням судового рішення щодо спірних сум узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц наголосила, що при визначенні компенсації за ст. 117 КЗпП України суд має зважувати на реальний період прострочення з боку роботодавця, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, беручи до уваги характер та обсяг зобов'язань роботодавця, наявність спору про право, тривалість затримки та поведінку сторін. Ця ж правова позиція неодноразово відтворювалася у постановах Верховного Суду в адміністративній юрисдикції щодо службових правовідносин, де підкреслено: відшкодування за ст. 117 КЗпП України не може перетворюватися на санкцію за сам факт подальшого виконання рішення суду про спірні суми за минулі періоди, а має компенсувати лише реальні наслідки протиправного прострочення виплати безспірних сум. Відсутність безспірного грошового зобов'язання на дату звільнення позивача виключає склад порушення «затримки розрахунку» у розумінні ст. ст. 116- 117 КЗпП України. Грошові кошти в сумі 81267,29 грн. сплачені 06.05.2024 саме на виконання судового рішення 2023 року, яким спір вирішено по суті. У такій ситуації початок будь-якого можливого відліку компенсації (якщо суд, попри наведене, вважатиме її допустимою за аналогією) може кореспондувати лише з моментом набрання законної сили відповідним рішенням або зі спливом наданого законом строку для його добровільного виконання, але жодним чином не з датою звільнення 11.01.2019. Такий підхід відповідає цілям інституту, який не покликаний «штрафувати» роботодавця за існування спору про право, а має забезпечити відшкодування наслідків дійсного прострочення виплати належних сум. Крім того, навіть за гіпотетичної застосовності ст. 117 КЗпП України законодавець з 19.07.2022 установив імперативне обмеження періоду такої компенсації шестимісячним строком. Це обмеження є загальним правилом, яке прямо виключає можливість стягнення середнього заробітку понад шість місяців за будь-яких умов після зазначеної дати. Практичний висновок Верховного Суду щодо необхідності поділу розрахункового періоду на дві частини - до 19.07.2022 та після - має значення лише для випадків, коли доведено саме прострочення виплати безспірних сум. У нашій справі таке прострочення до ухвалення судового рішення 2023 року відсутнє з наведених вище причин; отже, і сам механізм поділу періоду не підлягає застосуванню. Позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами розміру. Обраний позивачем спосіб обчислення середнього грошового забезпечення ґрунтується на припущеннях і довідкових значеннях, не підтверджених первинними бухгалтерськими документами військової частини НОМЕР_1 за періоди, що підлягають урахуванню відповідно до чинних правил. Посилання позивача на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, не може слугувати заміною реальних нарахувальних даних, а тим більше - змінювати спеціальний правовий режим грошового забезпечення військовослужбовців. Запропонований у позові «середньоденний показник 367,51 грн.» не співвіднесено ані з коректним розрахунковим періодом, ані з переліком виплат, що включаються/не включаються до середнього заробітку у випадку військової служби; не наведено та не долучено розшифровок, табелів, нарахувальних відомостей і пояснень бухгалтерської служби. За відсутності таких доказів заявлений розмір є недоведеним та підлягає відхиленню відповідно до ст. ст. 9, 72- 77, 90, 241- 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Так само не доведено і причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою відповідача та заявленими майновими наслідками. Виплата грошових коштів здійснена у виконання судового рішення, прийнятого вже після звільнення позивача, без зволікань, що свідчать про недобросовісність чи ухилення відповідача. З урахуванням обставин воєнного стану, перебування частини у районі виконання бойового завдання, особливостей казначейського та бюджетного обслуговування у сфері оборони відсутні підстави вбачати у діях відповідача склад протиправного прострочення. За таких вихідних даних компенсаційна виплата у формі середнього заробітку не може сприйматися як механічне «нарахування за формулою», а потребує ретельної оцінки пропорційності та справедливості. Заявлена до стягнення сума 147904,40 грн є явно непропорційною до розміру основної виплати (81267,29 грн.) і не відповідає природі інституту, спрямованого на відшкодування реальних майнових втрат, а не на створення надмірного фінансового тягаря для суб'єкта владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові від 26.06.2019 прямо акцентувала на праві суду зменшувати розмір відшкодування за ст. 117 КЗпП України, виходячи з принципів справедливості, розумності та співмірності з урахуванням тривалості і характеру прострочення, поведінки сторін, розміру основної заборгованості та інших істотних обставин. Навіть якщо суд вважатиме можливим застосувати цю норму за аналогією до спірних правовідносин, наведені принципи обумовлюють або відмову у позові через відсутність складу порушення, або істотне (мінімізаційне) зменшення будь-якої компенсації до меж, співмірних із реальними наслідками і фактичним строком виконання судового рішення. З огляду на викладене, позивач не довів наявності протиправної бездіяльності відповідача у формі «затримки розрахунку при звільненні», не обґрунтував правових підстав для поширення на спірні правовідносини статей 116- 117 КЗпП України, не надав належних доказів бази та методу розрахунку заявленої суми і не підтвердив пропорційності своїх вимог. Відсутній склад правопорушення, необхідний для застосування компенсаційного механізму середнього заробітку. Виходячи зі статей 2, 5, 9, 72- 77, 90, 241- 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду, заявлені вимоги підлягають відхиленню у повному обсязі. Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору (зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а). Навіть у разі застосування за аналогією ст. 117 Кодексу законів про працю України, розрахунок і період такої компенсації мають визначатися з урахуванням компенсаційної природи інституту, принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також імперативного шестимісячного обмеження з 19.07.2022. Позивач не довів ані правових підстав поширення зазначеної норми на спірні правовідносини у заявленому обсязі, ані належного методу і бази розрахунку суми 147904,40 грн. За наведених обставин підстав для стягнення «середнього заробітку» немає, а заявлені вимоги підлягають відхиленню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач в період з 26.09.2008 по 10.01.2019 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , зі списків особового складу якої виключений та знятий з усіх видів забезпечення.
Неповнота проведеного відповідачем розрахунку при звільненні була оскаржена позивачем в судовому порядку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі №380/8945/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Відповідачем на виконання вищевказаного рішення суду на картковий рахунок позивача 06.05.2024 було перераховано та виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення в розмірі 81267,29 грн., але відповідачем не здійснено нарахування та не виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Позивач вважає, що виплата відповідачем належного йому грошового забезпечення у виді індексації грошового забезпечення не у день його звільнення зі служби зумовлює наявність у нього права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011- XII).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст. ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі №380/8945/23 встановлено право позивача на індексацію грошового забезпечення у належному розмірі.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував та 06.05.2024 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 81267,29 грн., проте відповідачем не здійснено нарахування та не виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто відповідачем здійснено остаточний розрахунок з позивачем щодо належних йому сум при звільненні лише 06.05.2024, а відтак, зроблено це було несвоєчасно.
Невиконання відповідачем обов'язку повного розрахунку з позивачем у день виключення позивача зі списків особового складу і здійснення такого лише 06.05.2024 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду справи ст. 117 КЗпП України зазнала змін.
Так, згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 06.05.2024, отже після внесених змін 19.07.2022 у ч. 1 ст. 117 КЗпП України.
Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції ч. 1 ст. 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 183 дні у період з 11.01.2019 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023.
Надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, звернула увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при зменшенні розміру відшкодування суд враховує:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Отже, оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти в сумі 81267,29 грн. йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою 06.05.2024, суд дійшов висновку, що позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд звертає увагу, що такий висновок суду відповідає правовій позиції щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, викладеній Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з розрахунком грошового забезпечення позивача за період з листопад - грудень 2018 загальна сума нарахованого грошового забезпечення позивача за останні 2 повні календарні місяці складає 24418,29 грн.
Враховуючи, що кількість календарних днів становила в загальному 61 дні, то середньоденний розмір грошового забезпечення складає 24418,29 грн. : 61 = 367,51 грн.
Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за період з 11.01.2019 по 18.07.2022 дорівнює 472250,35 грн. (367,51 грн. х 1285 днів).
Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 складає 67621,84 грн. (367,51 грн. х 184 дні).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за період з 11.01.2019 по 18.01.2023 складає 539872,19 грн. (472250,35 грн. + 67621,84 грн.).
Виходячи із позиції Верховного Суду у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 про необхідність поділу часу затримки розрахунку при звільненні на 2 частини, отже, слід присудити позивачу частину компенсації за період до 19.07.2022 з урахуванням співмірності, а щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, без застосування принципу співмірності.
Отже, розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2019 по 18.07.2022 в сумі 472250,35 грн.
Але, у порівнянні із розміром виплаченого позивачу із затримкою розміру грошового забезпечення - 81267,29 грн., розрахунок суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з період з 11.01.2019 по 18.07.2022 - 472250,35 грн. не можна вважати співмірною.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звергала увагу на те що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761 9584/15-ц).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Отже, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.
Відтак сума виплаченої позивачу 06.05.2024 грошового забезпечення (81267,29 грн.) є меншою, ніж визначена сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні за оскаржуваний період.
Виходячи, із співвідношення частки виплаченого позивачу із затримкою та розрахованої суми середнього грошового забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2019 по 18.07.2022 становить - 0,17 (81267,29 грн./472250,35 грн.) або у відсотковому значенні - 17%.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням визначеної істотної відсоткової частки становить: 367,51 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 17% (істотна частка) х 1285 (кількість днів затримки розрахунку) = 80282,56 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 11.01.2019 по 18.07.2022, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Визначена сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (у межах шести місяців), становить 67621,84 грн.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до ст. 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-ІХ і після цього, становить 147904,40 грн. (80282,56 грн. + 67621,84 грн.).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки, яка є предметом оскарження.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, суд дійшов висновку, що така свідчить про бездіяльність, яка не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому першу позовну вимогу слід задовольнити шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та мотиви щодо кожної позовної вимоги, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для його розподілу відповідно до вимог ст. 139 КАС України немає.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 147904 (сто сорок сім тисяч дев'ятсот чотири) гривні 40 коп.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2025.
Суддя Потабенко В.А.