справа№ 380/13851/24
з питань відводу
30 вересня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про відвід судді Кисильової О.Й. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частина НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 до 28.02.2018;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації-різниці у період з 01.03.2018 до 16.05.2024 відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 з урахуванням місяця підвищення посадового окладу (базового місяця) січня 2008 року, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різниці за період з 01.03.2018 до 16.05.2024, відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі №380/13851/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не вирішення питання про право ОСОБА_1 на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 16.05.2024 відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 вирішити питання про право ОСОБА_1 на отримання індексації грошового забезпечення, з урахуванням вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та висновків суду про те, що ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 до 16.05.2024 має право на нарахування та виплату індексації - різниці, у випадку, якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) (березень 2018 року) розмір доходу менший за суму можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
07.07.2025 представник позивача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення суду, у якій просив зобов'язати відповідача при вирішенні питання про право ОСОБА_2 на отримання індексації грошового забезпечення, з урахуванням вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року № 1078, тобто індексації-різниці, враховувати при порівнянні розміру підвищення доходу позивача (в місяці підвищення посадового окладу) із можливою сумою індексації, що складається у місяці підвищення, усі складові грошового забезпечення позивача, тобто загальний розмір його грошового забезпечення до та після підвищення посадового окладу та провести її нарахування та виплату.
23.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відвід судді, яка обґрунтована тим, що 07.07.2025 та 30.07.2025 представник позивача - адвокат Хлопецький О.О. подав до суду заяви про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 380/13851/24, оскільки вважає, що суд не вирішив спір щодо однієї із позовних вимог, а саме: зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 до 16.05.2024. Станом на 23.09.2025 обидві заяви позивача залишаються судом не розглянутими. Така ситуація, на думку представника позивача, свідчить про порушення норм КАС України. Стверджує, що причинами настільки тривалого затягування розгляду заяв щодо ухвалення додаткового рішення у справі № 380/13851/24 позивач вбачає інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді Кисильової О.Й.
Ухвалою від 29.09.2025 визнано необґрунтованим заявлений ОСОБА_1 відвід судді Кисильовій Ользі Йосипівні та передано заяву про відвід судді до відділу документального забезпечення і діловодства (канцелярії суду) для здійснення автоматизованого розподілу заяви про відвід судді відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 29.09.2025 визначено суддю для розгляду заяви про відвід судді - Чаплик І.Д.
Проаналізувавши заяву представника позивача про відвід судді, суд зазначає таке.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з частиною 1 якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 КАС України.
Частинами 8, 11, 12 статті 40 КАС України визначено, що суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід. Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Приписами частини четвертої статті 36 КАС України регламентовано, що не може бути підставою для відводу судді незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання.
Частиною третьою статті 39 КАС України визначено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Встановлення обставин, вказаних у пунктах 1-3, 5 частини першої статті 36, статті 37 цього Кодексу, звільняє заявника від обов'язку надання інших доказів упередженості судді для цілей відводу (частина четверта статті 39 КАС України).
З вказаних норм випливає, що для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, існує необхідність довести стороною наявність відповідних суб'єктивних та об'єктивних критеріїв.
Водночас, надаючи оцінку об'єктивності судді під час вчинення ним процесуальних дій, необхідно виходити з таких критеріїв: чи вільний суддя під час виконання ним своїх обов'язків від будь-яких заходів впливу; чи сприяє його поведінка у судовому процесі та за стінами суду підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі; чи вчинялись суддею дії, які можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та приймати рішення у справах.
При об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою але не вирішальною.
Суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Отже, нормами процесуального закону врегульовано, що не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно повинні бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Аналогічний висновок викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №990/310/23 та в ухвалі Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №990/122/23.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що існує дуже тісний взаємозв'язок між гарантіями «незалежного та неупередженого» суду та правом на «суд, встановлений законом». Хоча кожен із них слугує конкретним цілям у ролі окремих гарантій справедливого судового розгляду, Суд вбачає взаємну рису в інституційних вимогах пункту 1 статті 6, оскільки вони керуються метою дотримання основоположних принципів верховенства права та розподілу влади. Суд зазначає, що в основі кожної з цих вимог лежить необхідність підтримувати довіру суспільства до судової системи й гарантувати її незалежність від інших гілок влади (рішення у справі «Гудмундур Андрі Астрадссон проти Ісландії» (Gudmundur Andri Asdradsson v. Iceland) від 1 грудня 2020 року, заява № 26374/18; рішення у справі «Джоджай проти Албанії» (Xhoxhaj v. Albania) від 9 лютого 2021 року, заява № 15227/19).
Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 травня 1989 року у справі «Гаушільдт проти Данії» («Hauschildt v. Denmark», заява №10486/83) зазначив, що наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу
Згідно з об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно виправдані.
Отже, для задоволення відводу за об'єктивним критерієм мають бути не щонайменші сумніви одного з учасників справи, а достатні підстави вважати, що суддя не є безстороннім або що йому бракує неупередженості під час розгляду справи.
Аналогічні висновки викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №908/137/18.
Представник позивача обґрунтовує свою заяву про відвід тим, що подав до суду заяви про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 380/13851/24, оскільки вважає, що суд не вирішив спір щодо однієї із позовних вимог, а саме: зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 до 16.05.2024. Станом на 23.09.2025 вказані заяви залишаються не розглянутими, що на думку представника позивача, свідчить про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді Кисильової О.Й.
Наведене свідчить, що вказані доводи представника позивача щодо можливої упередженості судді зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями та діями судді по вказаній адміністративній справі, що згідно із частиною четвертою статті 36 КАС України не може бути підставою для відводу судді.
Суд звертає увагу представника позивача, що процесуальні рішення судді, їх зміст та форма, не можуть бути підставою для відводу судді. Незгода з рішеннями судді має здійснюватись у порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України, яким передбачено процедуру оскарження будь-яких процесуальних рішень судді окремо або разом з кінцевим процесуальним рішенням по адміністративному провадженню з наведенням мотивів такої незгоди, а заперечення на ухвалу суду, що не підлягає оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду за наслідками розгляду справи.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 10 травня 2018 року (справа №800/592/17) та від 1 жовтня 2018 року (справа №9901/673/18).
В ухвалі від 18 грудня 2018 року у справі №910/2968/18 Верховний Суд визнав відвід завідомо безпідставним, а його заявлення зловживанням процесуальними правами, оскільки вказаний відвід по суті «є висловленням незгоди з процесуальним рішенням Верховного Суду після того, як суд мотивував таке рішення».
Також, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» вказано, що процесуальні дії судді, законність та обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом, відповідно незгода сторони з винесенням суддею судового рішення, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, розгляд суддею клопотань сторін у справі, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Отже, за вказаними доводами представника позивача підстави для задоволення заяви про відвід судді відсутні.
Інші доводи щодо упередженості судді щодо позивача суд оцінює критично, оскільки такі доводи базуються лише на суб'єктивних припущеннях представника позивача. Водночас, суд звертає увагу, що не може бути підставою для відводу заява, яка містить лише припущення про існування обставин прямої чи опосередкованої заінтересованості судді в результаті розгляду справи, а також обставин, які викликають сумнів у його неупередженості або необ'єктивності, не підтверджених жодними належними і допустимими доказами.
За таких умов суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність об'єктивних підстав для відводу судді, які передбачені статтями 36-37 КАС України, отже, заява представника позивача про відвід судді Кисильової О.Й. не відповідає вимогам ст. 39 КАС України щодо її обґрунтованості та вмотивованості, тому у її задоволенні належить відмовити.
Керуючись статтями 36-40, 248, 256, 294 КАС України, суд,
у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді Кисильової О.Й. в адміністративній справі №380/13851/24 - відмовити.
Адміністративну справу №380/13851/24 разом з усіма матеріалами повернути судді Кисильовій О.Й. для продовження розгляду заяви представника позивача по суті.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Чаплик І.Д.