30 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/2723/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника Вакуленка О.В., за допомогою підсистеми "Електронний суд" звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач), у якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно із застосуванням положень абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно із застосуванням положень абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум;
3) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року № 168, як обрахункової величини при обрахунку грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних відпусток, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та доплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних відпусток, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року № 168, як обрахункової величини.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2004 року проходив військову службу у відповідача. Представник позивача двічі звертався до відповідача із адвокатським запитом про надання інформації про індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та 01.03.2018 по 31.12.2022, а також чи враховувалась при обрахунку компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки, а також додаткової відпустки як учасника бойових дій доплата у розмірі 30 000 грн. Станом на день звернення до суду із цим позовом відповіді надано не було. При цьому, як зазначено у позові, для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку № 1078, є січень 2008 року. Крім того, з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Також зазначено, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що виплачувалася позивачу, починаючи з 2022 року та до дня його звільнення, тому, така винагорода входить до складу грошового забезпечення, як розрахункова величина, з якої обчислюється розмір компенсацій невикористаної дні основної та додаткової відпустки.
Ухвалою судді від 02.05.2025 відкрито провадження, а справу вирішено розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.17-18).
Відповідач подав відзив, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с.20а-25).
Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій навів аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача (а.с.31-33).
Ухвалами суду від 04.06.2025, 12.09.2025 та 22.09.2025 зобов'язано відповідача надати до суду додаткові докази у справі (а.с.36-37, 40-41, 49-50).
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, судом встановлено таке.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 НГУ.
Згідно наданих відповідачем суду довідок від 12.06.2025 №№ 309-310 про нараховану та виплачену позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2022, судом встановлено, що позивачу частково було нараховано і виплачено індексацію грошового забезпечення за період грудень 2018 - грудень 2022 (у серпні 2021 виплата відсутня) (а.с.46зв.-47, 47зв.).
Крім того, згідно довідки від 25.09.2025 № 485 встановлено, що у період лютий 2022 - березень 2023 позивачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (а.с.55).
При цьому, у наданій до суду інформації від 12.06.2025 № 307 про врахування додаткової винагороди при розрахунку компенсації відповідач повідомив суду, що додаткова винагороди, передбачена Постановою № 168, є одноразовим видом грошового забезпечення, а тому така не враховувалася як обрахункова при розрахунку компенсаційних виплат позивача (а.с.48).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно до частини 1-4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності
Закон України від 03 липня 1991 року № 1283-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1283-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 1283-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
На підставі частини 1 статті 2 Закону № 1283-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до частини 1 ст. 4 Закону № 1283-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103%).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 11 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016 у зв'язку із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016; до 01.01.2016 поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсотка).
Пункт 4 Порядку № 1078 визначає, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, зокрема, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. (пункт 5 Порядку № 1078).
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Нормами Закону № 2011-ХІІ передбачено здійснення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищити грошові доходів громадян для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов'язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.
Відповідно п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
Так, з 01 січня 2008 року грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб визначалося згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 1294), яка втратила чинність 01 березня 2018 року.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), якою було затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, та установлено (пункт 2), що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 1 березня 2018 року.
Отже, фактичне підвищення посадових окладів військовослужбовців за Постановою № 704 відбулося з 1 березня 2018 року, а базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Таким чином, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березень 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Судом встановлено, що у 2016-2018 роках грошове забезпечення підлягало обов'язковій індексації відповідно до норм Закону № 1282-XII, оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%.
Відтак, позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Згідно довідки від 12.06.2025 № 309 встановлено, що індексація грошового забезпечення з вказаний період позивачу не нараховувалася, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню (а.с.47зв.).
Стосовно спірного періоду з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року, то суд зазначає таке.
Згідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, Постановою № 704 визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.
Тобто, починаючи з березня 2018 року базовим місяцем для розрахунку індексації є, відповідно, березень 2018 року.
Як зазначалося, п.5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Отже, з урахуванням зазначених норм Порядку № 1078 та у зв'язку з набранням чинності Постановою № 704 індекс споживчих цін за березень 2018 року приймається за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця.
У березні 2018 індекс споживчих цін рівний 1, а тому індексація грошового забезпечення не нараховується.
Крім цього, згідно офіційних даних, розміщених на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) у березні 2018 року становив - 101,1%, у квітні 2018 року- 100,8%, у травні 2018 року - 100,0%, у червні 2018 року - 100,0%, у липні 2018 року - 99,3%, у серпні 2018 року - 100,0%, у вересні 2018 року - 101,9%, у жовтні 2018 року - 101,7%, у листопаді 2018 року - 101,4%.
Таким чином, лише у жовтні 2018 р. відбулося досягнення порогового значення інфляції в розмірі 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100).
При цьому, індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, а тому право на проведення індексації грошових доходів у військовослужбовців, з урахуванням базового місяця березень 2018 року, виникло лише в грудні 2018 року.
Беручи до уваги те, що з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по листопад 2018 року відсутні.
При цьому згідно довідки про нараховану та виплачену позивачу індексацію грошового забезпечення від 12.06.2025 № 310 (а.с.46зв.-47), з березня 2018 року по листопад 2018 року включно сума нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення становила 0,00 грн. Натомість, у грудні 2018 року відповідачем здійснено виплату позивачу індексації в сумі 69,16 грн.
Отже, оскільки право на проведення індексації грошових доходів у військовослужбовців, з урахуванням базового місяця березень 2018 року, виникло в грудні 2018 року, то суд вважає, що дії відповідача в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення лише з 1 грудня 2018 року є правомірними та такими, що вчинені у відповідності до вимог наведених вище норм законодавства.
Також встановлено, що за період з 01.01.2019 року по 31.12.2022 року (окрім серпня 2021 року) позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення (а.с.46зв.-47). Спір щодо сум нарахованої та виплаченої індексації за цей період відсутній.
Стосовно ж нарахування та виплати позивачу з 01.03.2018 року індексації-різниці, слід зазначити, що у постановах від 23.03.2023 р. у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 р. у справі № 380/5493/21 та від 06.04.2023 р. у справі № 420/11424/21, серед іншого, Верховний Суд зазначав, що з 1 грудня 2015 р. в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці. У цьому контексті Верховний Суд зазначив, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ж ця умова наявна, то розмір належної індексації - різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
За наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ж ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Так, п. 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.
Суд зазначає, що при вирішенні суми, яка належить до перерахунку та виплати з боку відповідача за вказаний період, суд має враховувати: - розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); - суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); - проведено співставлення розміру підвищення доходу (А) та суми можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Довідкою від 12.06.2025 № 311 про суму грошового забезпечення позивача в лютому 2018 року та березні 2018 року підтверджено, що грошове забезпечення позивача в лютому 2018 року становило всього 8855,25 грн, а у березні 2018 року - 14099,10 грн (а.с.46).
Посадовий оклад позивача у березні 2018 року в порівняні з лютим 2018 року збільшився та становив 2820,00 грн, в порівняні з попереднім місяцем - 645,00 грн.
Відтак, з оскільки оклад позивача збільшився, то у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, що становить 14099,10 грн.
Отже, грошовий дохід позивача у березні 2018 року збільшився всього на 5243,85 грн в порівняні з лютим 2018 року (14099,10 грн - 8855,25 грн).
У березні 2018 р. прожитковий мінімум складав 1762 грн, а величина приросту індексу споживчих цін становила 253,30% (розрахована наростаючим підсумком за період з лютого 2008 року по січень 2018 року, що становить 353,30% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,30% (величина приросту індексу споживчих цін)).
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100: 1762,00 грн * 253,30% /100 = 4463,15 грн.
Таким чином, розмір підвищення грошового доходу позивача (5243,85 грн) перевищив розмір індексації, яка припадала на місяць підвищення посадових окладів (березень 2018 р. - 4463,15 грн), а тому в силу вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у відповідача не було підстав виплачувати позивачу індексацію-різницю у період з 01.03.2018 року.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що порушені права позивача в цій частині позовних вимог підлягають відновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, та за серпень 2021 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення- березень 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо перерахунку компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 24.02.2022 № 168, суд зазначає наступне.
Як зазначалось раніше, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на день звільнення позивача) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
При цьому частиною 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.11).
Приписами статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" унормовано пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 цього Закону передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Спірним питанням у даній справі є питання правомірності не включення відповідачем щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", до складу суми грошового забезпечення, з якого позивачу нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Пунктом 2 Постанови № 704 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває на сьогодні.
28.02.2022 Кабінет Міністрів України, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", прийняв Постанову № 168, яка застосовується з 24.02.2022 року, пунктом 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до цієї Постанови неодноразово вносилися зміни та доповнення, у тому числі й до пункту 1.
Згідно довідки від 25.09.2025 № 485, у період лютий 2022 - березень 2023 позивачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 (а.с.55).
Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (далі - Інструкція № 200).
Згідно з пунктом 2 Розділу І Інструкції № 200 грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом 1 пункту 5 розділу XXXI Інструкції № 200 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Пунктом 10 розділу XXXI Інструкції № 200 передбачено, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, пункт 10 розділу XXXI Інструкції № 200 не містить жодних застережень щодо заборони урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації.
Навпаки, за приписами вказаної норми Інструкції № 200, до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував на день звільнення.
Зважаючи на викладене, відповідач при обчисленні розміру таких виплат (грошової компенсації за невикористані позивачем дні щорічної основної та додаткової відпустки), мав урахувати суму додаткової винагороди, за умови отримання позивачем її перед звільненням.
При цьому, враховуючи зміст Постанови № 168, суд зазначає, що передбачена на період дії воєнного стану цією постановою додаткова винагорода є особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовців, виплата якої має регулярний характер.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.08.2024 у справі № 420/693/23, на законодавчому рівні не міститься жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсацій, як за основну, так і невикористану додаткову відпустки.
Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував на день виключення зі списків особового складу, тому, при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.04.2025 у справі № 240/2078/24 додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 р. № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток.
З огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.
Доводи відповідача про те, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а включення одноразових додаткових видів грошового забезпечення до розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток чинним законодавством не передбачено, суд відхиляє, як такі, що не спростовують наведених вище висновків суду.
Крім того, надана суду довідка від 25.09.2025 № 485 підтверджує, що позивачу фактично здійснювалася виплата зазначеної винагороди на щомісячній основі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що порушені права позивача в цій частині вимог підлягають відновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних відпусток, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, як обрахункової величини, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стосовно строку звернення до суду з даним позовом, то суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, положення ст.233 КЗпП України підлягають застосуванню у правовідносинах щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Так, спірний період з 01.01.2016 року по 31.12.2022 року умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) та після цього.
Період з 01.01.2016 до 19.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначала право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 по 31.12.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
В той же час, судом враховано те, що чинна редакція статті 233 КЗпП України передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені особі при звільненні. Відповідач, вказуючи на порушення позивачем строків звернення з позовом до суду, не надав доказів як щодо часу видачі позивачу грошового атестату при звільненні, так і щодо наявній в ньому інформації, яка б дозволяла позивачу пересвідчитися в правильності розрахунку розміру виплаченого грошового забезпечення (в т.ч. усіх компенсаційних виплат).
Як наслідок, суд дійшов висновку, що позивачем не порушені строки звернення до суду.
Підсумовуючи вищевказане, позов підлягає задоволенню частково.
Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за серпень 2021 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за серпень 2021 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо неврахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", як обрахункової величини при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних відпусток, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних відпусток, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", як обрахункової величини, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК