29 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/4859/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, ЄДРПОУ 22217312)
до відповідача: Знам'янської територіальної профспілкової організації залізничників і транспортних будівельників України (вул. Жовтнева, б. 10, м. Знам'янка, Кіровоградська область, 27400, ЄДРПОУ 02673996)
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд стягнути зі Знам'янської територіальної профспілкової організації залізничників і транспортних будівельників України адміністративно-господарські санкції та пені у розмірі 221615,80 грн.
Підставою позову вказано порушення відповідачем чинного законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.
В обґрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» в частині не забезпечення виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції.
Ухвалою від 21.07.2025 року суддя залишив без руху позовну заяву в частині сплати судового збору. У встановлений строк представник позивача надав суду заяву про усунення недоліків та докази сплати судового збору.
Ухвалою суду від 28.07.2024 відкрито провадження у справі (а.с. 37).
Відповідач у визначений судом строк надіслав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що регулярно подає звітність про попит на робочу силу (вакансії) та що обов'язок із створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов'язком займатись пошуком таких осіб для працевлаштування, вважає необґрунтованими «Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2024 рік та розрахунок пені, здійснений за приписами статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Надано докази того, що у середньооблікову кількість штатних працівників включено осіб, які на підставі укладених договорів здійснюють бухгалтерське обслуговування первинних профспілкових організацій, відповідно до п.п.26 п.6.2.3., п.9.9 Статуту профспілкових комітетів первинних профспілкових організацій регіону, а саме: ППО ВП «Знам'янський загін воєнізованої охорони» філії - ППО «Відомча воєнізована охорона» АТ «Укрзалізниця» професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України» (код ЄДРПО 35116304), штатна чисельність - 1 особа; ППО Експлуатаційного вагонного депо Знам'янка (код ЄДРПО 24717607), штатна чисельність - 1 особа, які діють на території Знам'янського залізничного вузла, та які є окремими юридичними особами і мають власні штатні розписи, але прийняли рішення про перехід на централізоване бухгалтерське обслуговування у Знамянському теркомі профспілки. А тому середньомісячна штатна чисельність працівників становить менше 8 осіб (а.с. 41-143).
Позивач правом подати відповідь на відзив не скористався.
Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідач є суб'єктом господарської діяльності та використовує найману працю.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку адміністративно-господарських санкцій, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача складала 8 осіб, середня річна заробітна плата штатного працівника становила 424754,55 грн. Норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю на 2024 рік - 1 особа. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність - 0 осіб (а.с. 7).
Отже, за даними розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, у 2024 році відповідачем, в розумінні вимог частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не забезпечено працевлаштування 1 особи з інвалідністю.
Позивачем у позові зазначається, що Законом України від 18.10.2022 р. № 2682-IX внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі по тексту - Закон № 875).
Згідно зі статтею 19 Закону № 875-XII роботодавцям установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Норматив роботодавці розраховують самостійно.
Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування особи з інвалідністю на основне місце роботи.
Фонд захисту інвалідів, відповідно до статті 19 цього закону має отримати інформацію про працевлаштування інвалідів з Пенсійного фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, а саме:
про працевлаштованих осіб з інвалідністю;
про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.
Така інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.
На переконання позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону №875-ХІІ.
Відповідач в свою чергу наполягає на тому, що ним вчинено всі заходи, спрямовані на забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості відповідно до нормативів, подано звітність про попит на робочу силу (вакансії).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною другою статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-ХІІ.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року № 5067-VI (далі по тексту - Закон № 5067-VI), роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його зобов'язанням підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-ХІІ.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, згідно якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надаючи інформацію про попит на вакансії підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Разом з тим, позивачем не доведено наявність попиту на працівників у відповідача, в тому числі й на вакансії робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Механізм проведення органами Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» регламентовано Порядком проведення перевірки, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2017 № 70 (далі Порядок № 70).
Предметом проведення перевірки, відповідно до п.2 Порядку № 70, є реєстрація суб'єктів господарювання у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів; подання суб'єктами господарювання до відділень Фонду звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання суб'єктами господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідно до п.16 Порядку № 70 проведення перевірки у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб'єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.
Пунктом 17 Порядку № 70 визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.
З огляду на вищенаведені положення законодавства України, саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов'язок перевірки суб'єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб'єкта господарювання виникає обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Водночас, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.
З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX, подання роботодавцями до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ) вже не вимагається.
У постанові від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраця та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб'єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб'єкта господарювання виникає обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
У вказаній постанові колегія суддів Верховного Суду зазначила, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб'єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Після затвердження постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 05.06.2019 «Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю» та внесення змін до статті 19 Закону № 875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки після вказаних змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до або після формування розрахунку позивач надав до територіального органу Держпраці інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлений факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік.
Таким чином позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, звернувся з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
До матеріалів справи позивачем долучено лише сам розрахунок, який здійснений виключно на підставі даних податкової звітності відповідача та який сам по собі не доводить невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
При цьому суд враховує, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» заходів для працевлаштування останніх.
Таким чином, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.
Позивачем не надано до суду доказів того, що «Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2024 рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ним складено з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності та не здійснено документального обґрунтування складання «Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2024 рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Суд вважає, що відповідачем не доведено порушення відповідачем приписів статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
За вказаних обставин суд вважає, що позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, звернувся з позовом до суду про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 217 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання за порушення ними здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Згідно частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відтак, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Оскільки з боку відповідача не відбулось порушення терміну сплати адміністративно-господарської санкції, то нарахування позивачем пені також є безпідставним.
Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд зазначає, що відповідно до принципів адміністративного судочинства, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності, а так само й вимог про стягнення нарахованих ним санкцій, зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог належними, допустимими та достовірними доказами, що виключає можливість задоволення позову.
Отже, у задоволенні позову слід відмовити.
Підстави для стягнення на користь позивача судових витрат у справі відсутні.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Судові витрати вважати фактично понесеними.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО